Оксана Радько Перейти до переліку статей номеру 2018:#3
Негерої в героїчний час


«Стрімголов». Автор сценарію і режисер Марина Степанська

Оператор Себастьян Талер. У ролях: Дар’я Плахтій, Андрій Селецький, Лариса Руснак, Олег Мосійчук

«Стрімголов» – перший повнометражний фільм Марини Степанської (до цього були короткометражні «Канікули» та «Чоловіча робота») – вийшов у повторний прокат у лютому 2018 року. Це небувала подія для українського кіно. В першому прокаті (листопад 2017-го) дистриб’ютором виступила компанія KinoVe, але режисерка залишилася незадоволеною тим, що фільм показали лише на 24 екранах України. Для повторного прокату вона обрала кінодистриб’ютором «Жовтень»-прокат, змінила рекламний постер і трейлер фільму.

Українська прем’єра «Стрімголов» відбулася на Одеському МКФ, світова – на МКФ у Карлових Варах. Виконавиця головної ролі Дар’я Плахтій була нагороджена за найкращу жіночу роль на 22-му МФ авторського кіно в Рабаті (Марокко). «Стрімголов» отримав «Приз глядацьких симпатій» на КФ Premiers Plans d’Angers, що дає йому можливість вийти в прокат у Франції.

За жанром ця кіноробота – психологічна, я би навіть сказала, філософська драма. Філософська, адже герої перебувають у пошуку себе та свого місця в світі. Сама режисерка так сказала про свій фільм: «Це історія про негероїв, які живуть у героїчний час». Головна героїня Катя дуже боїться невдачі, тому при перших труднощах кидає розпочате. Вона має емігрувати до Берліна разом зі своїм хлопцем з Німеччини, з яким познайомилась під час подій на Майдані. Але випадкова зустріч з Антоном руйнує її плани.

Антон – колись талановитий піаніст, що не витримав тиску очікувань і намагався врятуватися алкоголем та наркотиками. Ці двоє – інфантильні, залякані та зранені душі, яким комфортно разом. Вони розуміють одне одного, не тиснуть одне на одного. Та вони не готові брати відповідальність за своє життя та за життя близьких людей. Антонові 27 років; коли його дідусь занедужав, замість піклуватися про нього хлопець пішов до клубу танцювати і пити алкоголь. Колись така втеча від проблем вважалась недопустимою для тих, кому вже 27. Нині ж подібна ситуація поширена серед молоді. І не дивно, що в одному з найпрестижніших медичних журналів світу «The Lancet» вийшла стаття, яка закликає продовжити підлітковий вік для жителів постіндустріальних країн до 24–25 років замість 19. Адже молоді люди сьогодні довше навчаються і шукають роботу та пізніше вступають у шлюб. Режисерка тонко відчула проблему інфантильності молоді і вміло показала її у своєму фільмі.

Війна України з Росією проходить крізь всю кінокартину. Про неї не заявлено прямо, але вона втрутилася в життя кожного: це і знайомство Каті з німецьким фотографом Йоганном; і те, що вітчима Антона забрали воювати в АТО; і пісня «Воїни світла» гурту «Ляпис Трубецкой» у клубі, під яку бадьоро стрибають відвідувачі.

Оператор Себастьян Талер, використавши теплу гаму зйомки, показав золоту осінь, красу буденних речей та інтер’єрів. Навіть невибагливе начиння сільського будиночка знято з любов’ю та ніжністю. За цей операторський дебют Себастьяна було номіновано на польському МКФ Camerimage.

Фільм наче вириває моменти з буденності. Герої говорять, як у житті. Це жива українська мова, якою спілкуються люди. Вони не завжди вживають літературні звороти, інколи вдаються до суржика. Дехто розмовляє російською, вважаючи її «міською мовою». Герої одягнуті просто, але стильно. Події відбуваються повільно, як і в житті, але ведуть до трагічного завершення.

У фільмі чимало мовчазних сцен та довгих планів, у яких все зрозуміло без слів. І в цьому заслуга акторів – беззвучно передати напруження та почуття героїв. Шуми та звуки за такої тиші створюють атмосферу занурення у фільм. Пісня Мар’яни Клочко «О, панно Інно» на слова Павла Тичини ідеально доповнює настрій головної героїні, передає її хвилювання та сумніви.

Тонко відчула та показала свою героїню Катю Дар’я Плахтій (головні ролі в російському серіалі «Племінниця» 2014 року та українському фільмі «Курка» 2017-го, ролі в українських серіалах «Жіночий лікар 2» та «Нюхач 2»). Лариса Руснак перевтілилася до невпізнанності й вельми переконливо зіграла маму головного героя, не надто успішну жінку, яка не чує свого сина. Андрій Селецький (Антон) не повністю розкрив свого героя. Якщо до Каті одразу проймаєшся співчуттям і розумінням, то Антон викликає радше роздратування. Якби в «Стрімголов» не було Каті, цей фільм було б нецікаво дивитися. До персонажа Олега Мосійчука, Антонового діда, виникає запитання: чи такі люди взагалі існують? Це ідеалізований герой, який усе тримає на собі та живе за девізом «Сказав – роби». Але в житті немає поділу на чорне та біле, завжди є напівтони. Саме таких маленьких огріхів у характері діда й не вистачило, щоб «оживити» картонний персонаж.

Головні герої стрічки багато страждають, але мало раціонально мислять. У ній показано настрої сучасної молоді. В цьому і найбільші складнощі для його розуміння. «Стрімголов» – якісна робота, покликана підготувати українського глядача до сприйняття українського арт-хаусу, проте їй не вистачило належної реклами, орієнтованої саме на українського глядача.


Корисні статті для Вас:
 
Є на кого сподіватися2017-01-11
 
Одеський міжнародний кінофестиваль 2017: пагорби і сплески2017-11-11
 
Старе й нове: маршрутами 45-ї «Молодості»2016-02-02
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2018:#3

                        © copyright 2018