Олена Крутова Перейти до переліку статей номеру 2018:#3
Життя як парадоксальна трагікомедія


«Актрисі завжди вісімнадцять» за Джоном Мареллом. Режисер Давид Бабаєв. Київський національний театр ім. Лесі Українки. 2018.

4 березня в Київському театрі ім. Лесі Українки відбулося справжнє весняне свято – довгоочікувана прем’єра вистави «Актрисі завжди вісімнадцять» з Ларисою Кадочниковою в головній ролі. Вистава йде на одній з малих сцен театру (на «Новій»). Але квитки вже розпродано майже до травня. І не випадково. Тому що це справжня подія для театру. По-перше, вона знакова тим, що самобутній характер славетної Сари Бернар неймовірно близький актрисі Ларисі Кадочниковій, а сутність акторської природи шаленої і чарівної Сари співзвучна її власній творчій індивідуальності; по-друге, режисером вистави виступив улюбленець київського глядача, актор цього театру, народний артист України Давид Бабаєв.

Автор п’єси – сучасний канадський драматург Джон Марелл. П’єса під назвою «Мемуари» вийшла у світ 1977 року й набула неабиякої популярності: її перекладено на 15 мов і поставлено в 20 країнах. Згодом назва трансформувалася в «Сміх лангусти». І це символічно. Перед смертю лангуста (морське ракоподібне без клешнів) щемливо і голосно кричить, немов сміється. Сміх крізь сльози – парадоксальна трагікомедія. Адже саме таким було життя Сари Бернар (1844–1923), від перших днів дитинства до останнього подиху, а в кожній її трагічній ролі був відблиск глибоко схованої усмішки.

П’єса розповідає про один із вечорів на схилі життя видатної актриси. Сара Бернар працює над другим томом своїх мемуарів, а допомагає їй відданий секретар Жорж Піту. Актриса розігрує з ним епізоди зі свого життя та улюблені ролі.

Початок вистави неочікуваний: Лариса Кадочникова читає уривки з монологів героїнь, яких вона грала. Таких різних і водночас схожих у своїй жіночій сутності. Неповторні грані та унікальні риси кожної злилися в цілісному сценічному портреті: Дездемона (вистава «Отелло» за В. Шекспіром), Лариса («Безприданниця» О. Островського), Гвендолін («Як важливо бути серйозним» за п’єсою О. Вайлда), Ольга Кніппер («Насмішкувате моє щастя» за п’єсою Л. Малюгіна). Отже, у цих п’яти хвилинах сконденсована творча біографія актриси. Але за цим драматургічним зачином вгадується режисерський задум, про який найвлучніше висловився Давид Бабаєв: «Спектакль про Ларису Кадочникову, заснований на фактах життя Сари Бернар, які проживає на сцені сама Лариса!..».

Немов смакуючи улюблений бренді Сари Бернар, актриса поступово розкриває складний, багатоманітний душевний всесвіт загадкової жінки. Безодню суперечливих імпульсів і поривів, затаєних у внутрішньому світі її героїні, актриса передає багатством інтонацій, психологічних пауз, природністю у переливах настрою героїні. Актриса малює свою роль експресивними і густими барвами. Її здатність до швидких емоційних перемін яскраво та виразно відбивається в погляді, голосі, міміці.

Важливо зазначити: так органічно і природно почувати себе в запропонованих обставинах п’єси їй допомагає оригінальна сценографія Ігоря Несміянова. Вона дієва і рухлива: витончені й легкі світлі штори в кожному епізоді створюють завдяки акторам відповідний ситуації інтер’єр.

Окремої уваги заслуговує оригінальне музичне оформлення композитора Олександра Шимка. Щоразу дивуєшся невичерпній фантазії цього талановитого митця і тонкому відчуттю внутрішнього ритму вистави. Музика тут не тло подій, а активна «дійова особа» поряд із блискучими акторськими перевтіленнями.

Цікава робота актора театру Юрія Кухаренка, який зіграв секретаря примадонни Жоржа Піту. Актора, зайнятого переважно в епізодичних роботах, на цю роль обрала Лариса Кадочникова разом з Давидом Бабаєвим, який вміє тонко відчувати акторську душу. Напрочуд влучне і проникливе попадання «в ціль». Нестримна запальність у поєднанні з дитячою наївністю – соковиті виразні барви, вдало знайдені Юрієм Кухаренком для сценічного образу. Характер його дещо старомодного героя зворушливий, ліричний, сповнений сердечної теплоти.

Партнерський дует Кадочникова–Кухаренко, де кожен виконує свою партію, – напрочуд живий, гармонійний і злагоджений. Утім, за цією гармонією відчувається міцна режисура. На підґрунті традицій психологічного театру режисер залишив акторам місце для вільного творчого існування і природного саморозкриття. Роль кожного побудована так, що схожа на імпровізацію, але це не зовсім так. Це самобутня і вільна творчість у логічному і чітко окресленому малюнку, що суголосне творчим засадам режисера. Адже для Давида Бабаєва важливий актор-співавтор. Саме в такому співавторстві й народжуються справді цікаві характери.


Корисні статті для Вас:
 
Сумний оптиміст2016-08-11
 
«Уперше зустрів актрису, не хвору на зіркову хворобою»2009-01-11
 
Лариса Кадочникова: «Дві долі злилися в одну – долю актриси»2018-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2018:#3

                        © copyright 2018