К.Білокінь, Є.Дейнека та ін. Перейти до переліку статей номеру 2018:#4
Досвід іноземних країн у відстоюванні вітчизняного кіно


Катерина Білокінь, Євген Дейнека, Анна Крисальна

Великобританія

Кіно – це вид мистецтва, який відображає культурну свідомість народу. На жаль, у кінопрокаті нашої країни переважають закордонні фільми, що гальмує якісний та кількісний розвиток кіноіндустрії. Проблема полягає в тому, що люди не вбачають у такій ситуації нічого поганого. І даремно, адже кіномистецтво – це чудова нагода розповісти світу про багату історію свого народу, його традиції, культуру, унікальність, укотре підтвердити своє гідне місце серед інших країн, проявити свою неповторність. Проблема захисту вітчизняного кіно є вкрай актуальною сьогодні. Я спробую розглянути її на прикладі країни, історія відстоювання кінематографа якої видається мені вельми цікавою.

Великобританія тривалий час була радше активним споживачем кіно, аніж творцем. Спершу кіноіндустрією «оволоділа» Франція, а пізніше – Голлівуд. Уже 1925 року в британському прокаті було 95 % американських фільмів, які подобалися глядачеві. Але свідомій частині громадськості не подобалося, що їхнє кіно становить лише 5 % прокату. Боротьба за своє кіно почалася із заснування Лондонського товариства кіно, до складу якого увійшли кінокритики, режисери, прокатники, громадські діячі. Товариство домоглося «Першого закону про квоту» (1927), за яким кінотеатри були зобов’язані показувати фільми вітчизняного виробництва. Це забезпечило позитивні зміни в кіноіндустрії, і якщо за рік до створення товариства Британія випустила менше 50 фільмів, то вже у 1929 році їх було 128, а 1933 року – 159. Саме тоді світ дізнався про Альфреда Гічкока.

Упродовж 1933–1936 років триває будівництво знімальних павільйонів та студій. Нарешті кіно Британії стало конкурентноздатним, кількість глядачів відчутно зросла. Однак тривалий час країна не могла протистояти могутньому супернику – США, до того ж, своє кіно не приносило бажаного прибутку з прокату. Криза сягнула значного масштабу, і вже 1939 року країна не випускала й половини обов’язкових фільмів. Врешті, ухвалили другий Закон про квоту, за яким у прокат мало виходити 25 % вітчизняного кіно. Відтоді до 1945 року з’явились видатні постаті та визнані кінотвори, але чимало з них нагадували манеру Голлівуду і не здобули авторитету. Аж 1959 року становище британського кіно поліпшилося: було створено Фонд, який фінансував зйомки, а нова квота становила 30 %.

Відстоявши своє місце у світовому кіно, Британія й сьогодні наполегливо дбає про своє кіно. В країні діють три загальнодержавні інституції, головною з яких є Британський інститут кінематографії (British Film Institute – BFI, заснований 1933 р.), який активно підтримує кіно своєї країни. При ньому діє один із найбільших кіноархівів світу – Національний архів Британського інституту кіно, де збережено близько 50 тис. художніх, 100 тис. документальних стрічок, а також 625 тис. телепрограм. Фінансує Інститут Міністерство культури, медіа та спорту, також на підтримку кіновиробництва в країні передбачено відсоток з продажу квитків. За державну підтримку кіновиробництва відповідає і Національне агентство з питань кіно – British Film Comission. А ще діє система готівкового повернення витрачених коштів, що пропонує на сьогодні продюсерам до 25 % відшкодування. Згідно з даними Британського інституту кіно, в останнє десятиліття місцева кіноіндустрія показує стабільні показники зростання, а 2014 року встановлено історичний рекорд з точки зору сумарних продакшн-витрат на території країни: вони досягли 1,497 млрд фунтів стерлінгів.

Отже, Британія – це гідний приклад того, як можна, попри труднощі, утвердити свій авторитет у світі кіно.

Польща

Украй образливо, коли в державі не плекають власного кінематографа. Важливість кіно, як одного з механізмів впливу на суспільну думку і водночас потужного засобу для збереження і відтворення власної культури, сьогодні часто недооцінюють. Одначе більшість країн світу зрозуміла необхідність у поширенні й захисті свого кіно. І одним із прикладів продуманої державної політики є Польща. На сьогодні щорічно 25–30 % польського кінопрокату становить саме національний продукт, а сукупний бюджет кіно сягає 35–40 млн євро, 90 % відсотків якого надходить саме з кіноринку. Цифри вражають і викликають багато запитань: яким чином, завдяки чому?

Пояснення цьому дає польська державна політика у сфері кіно. Ще 2005 року польський Сейм ухвалив Закон про кіно, на основі якого створили Польський інститут кіномистецтва. За словами його керівника Агнешки Одорович, він фінансує кінопродукцію та популяризує польське кіно як на внутрішньому, так і на міжнародному ринку. Особливістю є те, що півтора відсотка коштів від будь-якої діяльності, пов’язаної з кіноринком, надходить до інституту. Це і прибуток від показу фільмів, реклами, продажу та оренди фільмів, надання доступу до телепрограм і від передплати.

Інститут фінансує фільми, дотує польські кіношколи, студентські роботи. Кожен повнометражний фільм може отримати до 4 млн злотих, а найбільше фінансування мав відомий фільм «Катинь» Аджея Вайди. Існує ціла процедура перевірки і визначення розміру фінансування кожного фільму зі створенням комісій на рівні Міністерства культури Польщі.

Велику увагу поляки приділяють історичному кіно. Вони вважають, що воно допомагає зберегти національну ідентичність та показати світові їхню культуру та історію. На ці фільми витрачають більше.

Іншим прикладом захисту є Спілка польських кінематографістів, створена ще в 90-ті роки, на чолі з Яцеком Бромським. Вона переймається захистом авторських прав та репрезентацією польських фільмів. За словами її голови, при побудові первинних механізмів вони спиралися на досвід інших країн, зокрема Франції. Крім того, Спілка фінансує і проводить кінофестивалі, наприклад, у містах Кракові і Гдині, та залучає молодих митців до участі в таких фестивалях.

Привертають увагу також взаємовідносини польського кіно і телебачення. За словами Я. Бромського, спершу телебачення чинило спротив, відмовлялося платити за демонстрацію фільмів або ж обирало дешевші телепрограми з Америки. Але надалі ситуація змінилася, і нині вибудувано механізми співпраці між кіно і телебаченням, які приносять прибуток і для тих, і для інших.

У Польщі працює понад 300 кінотеатрів, що майже вдвічі більше, ніж в Україні, де вдвічі більша територія і в півтора раза населення.

І наостанок. Варто зазначити: всі названі інституції абсолютно відокремлено від політики, що теж є вагомим аргументом для розвитку кіно.

Державна підтримка і фонди у Швеції

Швеція фінансує відчизнянні проекти та копродукції згідно з Європейською конвенцією про кінематографічну копродукцію (European Convention on Cinematographic Co-Production).

Основною інституцією, що відповідає за державне фінансування, є Інститут кінематографії, заснований 1963 року. Щорічний бюджет кіноінституту становить близько 50 млн. євро.

Другою за вагомістю можна вважати кіностудію Filmpool Nord. Вона пропонує підтримку локального виробництва, а також фінансування копродукцій – ігрових повнометражних фільмів, короткого метра, документальних стрічок, телефільмів та телесеріалів.

Відомим регіональним фондом Швеції є Filmregion Stockholm-Mälardalen. Цей фонд виділяє ґранти на розвиток кінопроектів, як-от виробництво телепродукції.

Виробництво: серед найуспішніших шведських продакшен-компаній – Yellow Bird та корпорація Zodiak Entertainment.

Кінопрокат: кількість кіноекранів у Швеції – 774, з яких 707 – цифрові. В середньому фільмів національного виробництва і копродукцій на місцеві екрани виходить близько тридцяти щороку. Частка фільмів у 3D в Швеції щорічно сягає близько 25 %. Від 2 % до 30 % займають у шведському прокаті фільми локального виробництва.

Кінофестивалі: У Швеції щорічно проводять близько десятка великих кінофестивалів різної спрямованості. Так, BUFF Filmfestival є міжнародним кінофестивалем дитячого та юнацького кіно, який відбувається в березні в Мальмо. Його заснувала 1984 року Європейська асоціація дитячого кіно (European Children’s Film Association – ECFA).

Кінофестиваль у Ґетеборзі – найбільший не тільки у Швеції, а й у всій Скандинавії. Його програма відображає весь основний кінематографічний спектр, тут представлено кращі документальні та художні фільми, а також анімацію і короткий метр, окремо відбувається конкурс кращих дебютів. Заснований 1979 року, кінофорум триває протягом 10 днів.

Отже, Швеція є лідером за кількістю вироблених за рік фільмів у країнах Скандинавського регіону. Крім того, Швеція, як і інші країни Північної Європи, орієнтована в основному на співпрацю всередині регіону, що абсолютно не заважає випускати на широкий екран близько тридцяти повнометражних фільмів щорічно.


Корисні статті для Вас:
 
Шекспір, якого ви ще не бачили2004-02-11
 
Польська тема в українському німому кіно2004-02-11
 
Українське кіно: все ті ж проблеми2011-04-06
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2018:#4

                        © copyright 2018