Іван Канівець Перейти до переліку статей номеру 2018:#6
V Міжнародний фестиваль історичного кіно «Поза часом»


У квітні в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» відбувся V Міжнародний фестиваль історичного кіно «Поза часом», присвячений сторіччю Української революції. Організаторами фестивалю виступили ГО «Міжнародний соціально-культурний проект “Джойфест”» і НІАМ «Київська фортеця».

Події на сході України та в Криму неабияк актуалізують досвід нашої війни з Росією в 1917–1921 роках. Тим більше, що росіяни активно використовують цей досвід у своїй практичній діяльності. Для України це сторіччя не тільки самої революції, а й проголошення незалежності, підняття українських прапорів на Чорноморському флоті, створення «Запорізького загону», який став ядром нової армії, створення української Академії Наук та чимало інших пам’ятних сторіч держави, яка вперше ставала на ноги в сучасному світі. На жаль, це також сторіччя захоплення Києва російськими військами, першого пришестя червоного терору в Україну, першого заперечення офіційними особами Росії перебування їхніх військ на території України. Багато позитивних подій буремного 1918 року відзначається на офіційному рівні, окремі державні установи цілеспрямовано відроджують пам’ять про минуле. Зокрема, Збройні сили України модифікували свою символіку та однострої з використанням елементів, які мали місце в армії Української Народної Республіки.

Здавалося б, на такому тлі фестиваль історичного кіно мав би бути літописом Української революції, але сталося по-іншому. Серед переможців – лише один фільм присвячений безпосередньо історії 1917–1921 років (усього було дві таких стрічки), а саме – документальна кінорозповідь про бій під Крутами. На тлі критики (з боку вітчизняних істориків) великобюджетного проекту на згадану тему від Держкіно бажання звернутися до цих подій можна тільки вітати. В той же час перемогу в основних номінаціях вибороли дві румунські стрічки (цього року партнером “Поза часом” був фестиваль історичного кіно в Ришнівському замку, м. Ришнов, Румунія).

Чому українські кінематографісти залишились байдужими до подій сторічної давнини, що значною мірою сформували наше громадське та політичне середовище, яке в той чи інший спосіб боролося за незалежність України аж до 1991 року, залишається загадкою. Фестивалі, на жаль, не дають відповіді на такі питання. Вони лише показують, що сьогодні хвилює кінематографістів і які творчі вирішення вони знаходять. Те, що у змаганні брали участь також зарубіжні стрічки, дає можливість визначити рівень українського кіно щодо іноземного.

До конкурсу ввійшли фільми України, Румунії, Грузії, Естонії. Два ігрових змагалися в окремій категорії, а п’ятнадцять документальних розділили між собою інші номінації. Поєднання ігрового та документального формату в рамках одного фестивалю виправдано з огляду на тематику. Розповісти українську історію, випалену знищенням архівів та цілих поколінь живих свідків, важко без екранізацій художніх творів, присвячених тим подіям. Документальні стрічки, як і в попередні роки, поділились на дві категорії: короткий та повний метр.

Ґран-прі V МФ історичного кіно «Поза часом» отримала українська стрічка «Повернення» Ігоря Піддубного. Їй же дісталась перемога в номінації «Повний метр. Кращий історичний фільм». Ігор Піддубний не вперше отримує призи на фестивалі. Щоразу йому вдається знайти цікаву та актуальну історичну тему. Нова картина порушує тему, рівень розкриття якої гідний дослідного інституту. За допомогою історичного та наукового дослідження автор намагається з’ясувати генетичну спорідненість стародавніх мешканців нашої країни з навколішними народами. Він розкриває маловідомі історичні факти, з’ясовує важливі наукові дані. Втім, цей фільм треба дивитися.

У номінації «Повний метр. Найкраща режисура» перемогла українська документальна стрічка «Крути. 100 років битви» режисера Богдана Ільчишина. Він уперше надіслав свою роботу на фестиваль, проте підходом до теми вразив членів журі. У фільмі є спроба дослідити, ким стали нащадки учасників битви під Крутами в наші дні.

У номінації «Повний метр. Найкращий сценарій» перемогу здобув румунський фільм «Брашов. 1987». Режисер Лівіо Тофан розповів історію антикомуністичного повстання, яке відбулося за два роки до повалення режиму Чаушеску. Учасники тих подій розказують на камеру про своє бачення цієї драми. Авторам вдалося створити колективного персонажа, який викликає співчуття, і при цьому доволі точно реконструювати майже похвилинний перебіг подій. Реакція комуністичної влади Румунії на прояви непокори має багато паралелей з діями такого ж режиму в Україні в радянські часи. Це, безперечно, робить стрічку цікавою й нашому глядачеві. Водночас рівень життя румунських робітників 1987 року, за всіх негативів режиму Чаушеску, та українських того ж часу – явно не на користь наших.

У номінації «Короткий метр. Найкращий історичний фільм» нагороди удостоїлась українська документальна стрічка «Сильні духом» В’ячеслава Бігуна, не перша робота цього автора на фестивалі, проте саме цей фільм справив враження на журі. У ньому йдеться про Юрія Яценка, якого в травні 2014-го затримано за сфабрикованим звинуваченням під час приватної поїздки до Росії. Політв’язень більше року провів у російських в’язницях. У фільмі ви не побачите ані кадрів, знятих прихованою камерою, ані інтерв’ю безпосередніх учасників подій. Проте художні образи, якими режисер розкриває історію, проникають у серце глядача.

У номінації «Короткий метр. Найкраща режисура» переможця не визначено.

У номінації «Короткий метр. Найкращий сценарій» перемогла українська документальна стрічка «Жива УПА: Орест» Алли Мегель та Марії Яремчук. Автори спробували показати внутрішній світ бійця Спротиву через його долю.

Нагорода «Найкраща операторська робота» дісталась українському фільму «93: бій за Україну» Лідії Гужви, яка створила бойовий літопис бригади ЗСУ, що бере участь у нинішній війні з Росією. Вражають інтерв’ю учасників боїв, відзняті в польових умовах. Тут чимало фронтових зйомок, які є реалістичним нагадуванням: на східному кордоні йдуть бої, і там гинуть наші герої.

«Найкращий звук» у румунської стрічки «Справа Танесе» Іону Тіану, який розкрив детективну історію протистояння французьких та румунських спецслужб доби Чаушеску. За допомогою кінохроніки та інтерв’ю, записаних багато років тому, автори занурюють глядача в атмосферу життя румунської політичної еміграції у Франції. Розповідають учасники подій, і зміна їхніх поглядів на події та на свою роль іноді говорить навіть більше, ніж самі герої.

У номінації «Найкращий образ у кадрі» перемогла українсько-грузинська стрічка «Дума про сина» В’ячеслава Бігуна, що показує Георгія Гонгадзе через спогади його мами.

Українську стрічку «Лесь: маленька драма» Маркіяна Мірошниченка нагородили дипломом «Найкращий ігровий фільм». У ній образ реформатора українського театру Леся Курбаса розкрито з несподіваного боку.

Низка робіт отримала дипломи за участь: український ігровий «Кордон Віри» Оксани Войтенко за оповіданням Володимира Винниченка, документальні «Кочубеївська садиба як осередок культури та духовності у ХІХ ст.» Ярослава Єнка, «Повернення митрополита» і «Життя під грифом “таємно”» Світлани Новицької, «Останній солдат» і «Колодязь Чендея» В’ячеслава Бігуна, його ж українсько-естонський документальний «Незабуте. Мирослава» та румунський документальний «Боже, бережи партизан, або Як ми чекали на американців» Драгожа Замостіану.

Середній рівень українських фільмів зріс порівняно з попереднім роком. Як і тоді, сучасна українська історія – війна з Росією – є основною або дотичною темою у переважній більшості наших стрічок. Причому творчі засоби кінематографістів у воєнних фільмах стають різноманітнішими. Замість «репортажних» маємо вкрай реалістичні картини, але при цьому по-справжньому художні.

Проте, як і минулого року, за роботами українських митців немає відчуття кіноіндустрії. Вони є здобутком ентузіастів. Питання викликає відсутність усталеної системи фінансування цих робіт: кожен випадок є унікальним і дуже складним. Не зовсім зрозуміло, куди йдуть гроші, виділені державою на українське кіно, якщо репрезентувати нашу історію вітчизняному та зарубіжному глядачеві мусять ентузіасти. Якщо наступного року їх раптом не стане, то невже не буде історичного кіно?

V Міжнародний Фестиваль історичного кіно «Поза часом» засвідчив творче зростання наших режисерів, і, сподіваємось, наступного року ця тенденція проявиться ще яскравіше.


Корисні статті для Вас:
 
Київська фортеця приймає фестиваль історичного кіно2017-07-11
 
Фільми Івана Кавалерідзе як приклад формування історичної моделі2010-06-11
 
Давня і сучасна Україна в кіно Польщі2016-05-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2018:#6

                        © copyright 2018