Олена Крутова Перейти до переліку статей номеру 2019:#1
Одержимі магією звуків


«Ти маєш полюбити музику більше за їжу, більше за життя, більше за себе» Чаклун (Робін Вільямс). Фільм «Август Раш»

Протягом багатьох століть чимало митців, критиків та завзятих любителів міркували і гостро сперечались, що в мистецтві найголовніше: обдарованість і натхнення чи сумлінна праця й дисципліна. Життя геніїв свідчить, що це питання для них не надто й актуальне: саме одержимість своїм даром змушувала і мотивувала титанічно працювати, спалюючи себе на жертовному вогні і нехтуючи земними благами і втіхами простих смертних, завдяки чому людство має скарбницю неперевершених витворів мистецтва. Однак для пересічної людини з певними здібностями, що відчуває потяг до розкриття свого творчого потенціалу, це питання часто стає приводом для рефлексій.

Щоправда, омріяна муза – як примхлива наречена, тоді як праця – вірний друг, що ніколи не підведе. Але ж працюй хоч цілодобово, та якщо це тільки робота, то хоч як віртуозно її виконуєш, – у тому, що ти створюєш, не буде головного. Це лише тіло без душі. Очевидно одне доповнює інше. Не дарма ж запорукою гармонійного розвитку сучасна людина нерідко вважає симбіоз східної філософії і західної працьовитості.

У цьому тексті згадано стрічки, головні герої яких присвятили себе одному із найзагадковіших і найскладніших мистецтв, магічний шифр якого вони розгадують і перекладають мовою звуків і мелодій. Музика – «Еверест» серед інших мистецтв, що, за висловом Людвіга ван Бетховена, є «вищим, ніж усі одкровення мудрості й філософії».

У суперечливому і доволі неоднозначному фільмі «Одержимість» (2014) режисера Демієна Шазелла тема натхнення і щирого захоплення займає чи не останнє місце. Натомість показано те, як навчання грі на улюбленому інструменті перетворюється на жах, а закоханість – в одержимість. Головний герой Ендрю Німан (Майлз Теллер) – студент-ударник першого курсу консерваторії. Його помічає диригент консерваторського оркестру Теренс Флетчер (Дж. К. Сіммонс), одіозна особистість, що має репутацію жорсткого і вибагливого педагога. Флетчер – типовий фанатик, такий собі сучасний інквізитор, щоправда не від релігії, а від мистецтва. Навіть увесь його образ маніакальний: одяг, міміка, рухи, погляд. Та й назва композиції, яку грає його оркестр, символічна – «Whiplash» («Одержимість», букв. «Робота під батогом»). Він переконаний, що для досягнення мети дозволено всі засоби й прийоми: маніпуляції, приниження і навіть жбурляння стільцями по головах. Але Ендрю приймає виклик, адже справді хоче стати віртуозом. Хлопець вправляється день і ніч, збиваючи руки в кров; полишає дівчину, відмовляючись від особистих стосунків. Однак чим більше він працює, тим більше вимагає від нього прискіпливий наставник, врешті-решт доводячи хлопця до нервового зриву і загалом гучного конфлікту. Ендрю кидає консерваторію, а Флетчера звільняють. Та якось доля знову зводить їх разом у невеличкій джазовій кав’ярні, де в діалозі з хлопцем колишній учитель відкриває своє життєве і мистецьке кредо: «Ти знаєш, у будь-якій мові немає більш убивчих слів, ніж “Ти молодець!“». І натякає, що так і не відшукав «свого» учня, який би став великим майстром. Ендрю болісно зачіпають ці слова, аж раптом Флетчер запрошує його знову в оркестр, де він диригує на фестивалях. Ендрю погоджується, але коли опиняється на сцені, Флетчер влаштовує йому пастку: оркестр грає незнайомі хлопцеві композиції. Проте Ендрю не здається, починається справжнє протистояння двох непохитних стихій, у якому учень задає свій темп і крізь неймовірні зусилля, напруження й концентрацію перемагає – дістається свого Евересту, досягає рівня майстра і перевершує вчителя. Тільки за цей катарсис, що відбувається у фіналі – фільм заслуговує на «Оскара», якого й отримав у трьох номінаціях: «Краща чоловіча роль другого плану», «Кращий монтаж» та «Кращий звук».

Варто зазначити, що ця стрічка – повнометражний дебют режисера Демієна Шазелла, дістала високі оцінки і схвальні відгуки, завоювавши, крім «Оскара», безліч премій і нагород. За словами критиків, це робота самодостатнього майстра. До речі, Шазелл, який є і автором сценарію, довго не міг отримати коштів і вже було навіть утратив надію. А погодились фінансувати повнометражний фільм лише після того, як режисер зняв короткометражну версію. Також цікаво, що ця стрічка автобіографічна. У студентські роки Шазелл грав на барабанах у джазовому гурті. Майбутній режисер згадує, що через надто суворого керівника колективу він втратив апетит і сон та «світу білого не бачив». Музична кар’єра не склалася, але цей досвід вплинув на творчість і життя майбутнього режисера. І саме завдяки успіху «Одержимості» Шазелл отримав фінансування на свій високобюджетний мюзикл «Ла-Ла Ленд», який став феєрично успішним і приніс його автору «Оскара» за кращу режисуру.

Музична автобіографічна драма «Піано, соло» («Piano, solo», 2007) італійського режисера Ріккардо Мілані розповідає про життя талановитого композитора і піаніста Луки Флореса (1956–1995). Свічка його життя згоріла швидко, але своїм полум’ям устигла зігріти багатьох.

Хлопчик у дитинстві пережив трагедію: в автокатастрофі загинула його мати, котра була синовою першою учителькою в музиці. Він подорослішав, але так і не зміг психологічно одужати від цієї травми. На одному з іспитів у славетній флорентійській консерваторії Лука вразив своєю грою екзаменаційну комісію, а також двох вуличних джазових музикантів, які там випадково були присутні. Зустріч із ними стала доленосною: Лука закохується в джаз, у цю вільну й дику музику. Нове тріо швидко стає популярним, про нього пишуть у газетах. Лука зустрічає кохану, а в недалекому майбутньому його запрошує для творчої співпраці відомий джазовий музикант Чет Бейкер.

Головного героя зіграв харизматичний італійський актор Кім Россі Стюарт. Він створив суперечливий і багатовимірний образ: його Лука – рідкісний самородок, людина великого таланту, але водночас складного характеру, замкнений у собі та надто запальний. Кім Россі Стюарт зіграв цю непросту роль зі щирим співчуттям до свого героя, розуміючи і глибоко співпереживаючи болісним рефлексіям його вразливої натури. Дитячі спогади, які гріють душу, затьмарюються тяжким переживанням, від якого Лука тікає в рятівний світ музики і натхненно творить. Але гармонія, яка панує в його душі у хвилини творчості, перетворюється на хаос, коли свідомість повертається до реального життя, а радше до минулого, що для Луки виявляється більш живим, ніж сьогодення.

Цікава роль відомого актора Мікеле Плачідо, який зіграв батька Луки. Образ вченого-інтроверта, створений Плачідо, разюче контрастує зі звичним амплуа його героя –– поліцейського з гостросюжетних детективних серіалів. Варта уваги операторська робота Арнальдо Катінарі. Архітектурні візерунки містків і набережних Флоренції, що тануть у м’якому місячному світлі; піаніст за роялем у камерній напівтемряві затишної кав’ярні; мальовничі флорентійські пагорби і гірські панорами – кожен зоровий образ художньо виразний і змістовний. У поєднанні з оригінальними саундтреками (композитор Леле Маркітеллі) і живою джазовою музикою – є ключовим стилістичним камертоном картини Ріккардо Мілані.

Незважаючи на те, що фільм від першого до останнього кадру сповнений душевним болем украй нервової, чутливої і непересічної особистості, атмосфера стрічки світла й поетична. І навіть у фіналі – найдраматичнішому кульмінаційному епізоді – крізь хворобливий морок розуму сяє сонячна усмішка і глибока любов до близьких, друзів, коханої, до життя загалом, а головне – до Музики, яка є мовою душі. «Слова обмежені і здатні брехати, але музика – вільна. Я люблю тих музикантів, які співають, пишуть і грають кожну ноту так, ніби вона остання», – зізнається Лука Флорес у своєму прощальному листі. Адже він сам так жив і творив. Зазначимо, що Кім Россі Стюарт за цю роль був нагороджений престижною національною кінопремією Італії «Давид ді Донателло».

В основі музичної стрічки «Август Раш» (2007) режисерки Крістен Шерідан – історія «маленького Моцарта», дванадцятирічного хлопчика на ім’я Еван (Фредді Гаймор), який мешкає в дитячому будинку. Вражає пролог фільму, пронизаний візуальною поезією: на тлі жовто-зелених хвиль безмежного поля хлопчик закликає прислухатись довкола і почути музику всюди, так, як чує він: у поривах вітру, в променях світла. Потрібно лише відкритися. Над уразливим і чутливим Еваном знущаються підлітки, і він тікає з дитячого притулку, щоб знайти батьків, які не знають про його існування. Та й батьки його неабияк обдаровані: Луїс – рок-музикант, композитор і співак, Лейла – віолончелістка із заможної родини. Одної чарівної місячної ночі вони зустрічаються і миттєво закохуються. Лейла завагітніла, але її батько категорично проти стосунків з Луїсом і появи дитини, бо вважає, що це завадить кар’єрі доньки. Тому, коли хлопчик народжується, підробляє підписи і бреше їй, що дитина померла, а сам віддає малюка в дитбудинок. І лише через дванадцять років хворий батько Лейли в лікарні зізнається, що її син живий, і вона відчайдушно вирушає на його пошуки.

Про ці перипетії сюжету ми дізнаємося поступово крізь серію флешбеків, які чергуються з поневіряннями та пригодами Евана у великому місті. Доленосним стає знайомство з Чаклуном, одним із ключових персонажів фільму. Цю роль блискуче зіграв відомий актор Робін Вільямс. Чаклун зібрав і очолює гурток безпритульних підлітків, вуличних музикантів, які мешкають у приміщенні старого театру, ховаючись від поліції. Чаклун для них цілий всесвіт: і наставник-філософ, і батько, і захисник, і «продюсер». Він дає Евану гучний псевдонім – Август Раш і «запускає його в роботу». Люди на вулицях заслуховуються грою хлопця, а гроші ллються рікою в кишеню Чаклуна. Він палко відстоює живу музику, тобто ту, яка народжується не в стінах музичних академій. Теорія Чаклуна – імпровізація і спонтанність. «Ти маєш полюбити музику більше за їжу, більше за життя, більше за себе», – наставляє він Евана-Августа.

повний текст читайте в паперовій версії журналу


Корисні статті для Вас:
 
Музика в кінематографі України2004-10-11
 
В. Гронський:"Навіть геніальна музика не врятує слабкого фільму"2012-12-16
 
Драматургічні функції та концепції кіномузики2012-03-04
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#1

                        © copyright 2019