Світлана Дзюба Перейти до переліку статей номеру 2019:#2
Херсон показав сучасні драми в Києві


30–31 жовтня м. р. Херсонський музично-драматичний театр ім. Миколи Куліша показав три вистави за п’єсами сучасних драматургів у Національному театрі ім. Івана Франка. Всі вони різні за жанром, їх можна сприймати критично, та все ж це свідчення цілеспрямованої роботи театру з молодою драматургією. «Кайдаш & Sons» написала Наталія Блок з Херсона, «Баба Пріся, або На початку і наприкінці часів» – п’єса Павла Ар’є, «Ображені. Росія» Андрія Курейчика (Білорусь), з яким театр співпрацює вже давно. Андрій відомий за фільмами «Йолкі» та «Любов-морков». «Ображені. Росія» – перша і поки що єдина в Україні постановка цієї п’єси.

«Кайдаш @ Sons»

«Кайдашева сім’я» ішла в херсонському театрі тривалий час і мала успіх. Але головний режисер Сергій Павлюк два роки тому вирішив написати сучасну версію класичного твору. Показати, так би мовити, що могло б змінитися (але не змінилося) в родинному житті персонажів через 140 років. Спершу Сергій працював над власною версією, помістивши героїв у село Олешки рідної області. А навесні до підготовки вистави долучилась Наталя Блок і перенесла дію до чорноморського курортного містечка Залізний Порт (як називають його персонажі, ЖП). Від повісті Нечуя-Левицького залишились головні поворотні пункти та прізвище героя, в цілому ж це сучасна життєва історія. Кайдашева сім’я та майже всі мешканці ЖП працюють на курортну галузь. Старший Кайдаш має невеличкий бізнес – автомийку та станцію технічного обслуговування. Кайдашиха пече пиріжки й продає їх туристам. Кум торгує креветками на пляжі. Молодший син, режисер за фахом, працює аніматором, ходить пляжем у ростовій ляльці. Старший син повернувся з війни на сході країни й тільки недавно сяк-так адаптувався.

Наталя Блок вже знайома киянам. У театрі «Золоті ворота» йде вистава «Сама хотіла» за п’єсою, написаною спільно з Едною Мазія, у Дикому театрі очікується прем’єра «Жінко, сядь». Юрій Сушко ставив «Фото топлес» у театрі «Дах», можна згадати гастрольний показ «Розширення вен» у «PostPlay Театрі». Її п’єси мають переважно соціальну спрямованість, «Кайдаш і сини» вона розглядає теж як соціальну драму. Одна з п’єс Наталі має назву «По колу». По такому ж колу інертності, що переважує бажання змінитися, поліпшити дійсність, герої рухаються й тут. «Нескінченна комедія» – такий жанр вистави. На початку старший син повчає молодшого, виголошуючи виразну і не зовсім цензурну промову про те, що треба важко працювати, щоб відбудувати Україну. А наприкінці той же чоловік, як і його батько, проводить час з незмінною пляшкою. Є у виставі й символ «спадкоємності поколінь» – велика калюжа неподалік Кайдашевої автомайстерні. Її наявність вигідна: туди потрапляють машини, які потім треба мити й ремонтувати. З яким почуттям промовляє старший, а потім і молодший Кайдаш, прилаштовуючи в калюжу цвях: «Ловись, машинко, велика та маленька!» Ця режисерська знахідка – аналог гори в Нечуя-Левицького.

Інша знахідка – персонаж Совість, що старшому Кайдашеві з’являється в подобі піонера з барабаном. Молодшому Кайдашеві – у формі Збройних Сил України. До речі, головним критерієм вибору жінки для старшого сина є її патріотизм. А молодший приводить додому не Мелашку, а Сашка. Такого ж пляжного аніматора з фірми-конкурента. Прикметно, що Кайдашиху, здається, найбільше дратує не стать, а господарча незграбність синового обранця. Адже це одна з головних тем і нових, і класичних «Кайдашів» – побутова експлуатація Кайдашихою невісток (що вельми яскраво передають актори). З початку до кінця історії минає рік. Значущі моменти відбуваються або на курортних вечірках, або про них вигукує пляжний гучномовець.

Глядачі побачили жваву, динамічну виставу, сповнену гострих реплік та гумору. В залі відчувалась позитивна атмосфера.

«Ображені. Росія»

«Цю роботу Андрій Курейчик привіз у 2017 році на фестиваль, – розповів перед виставою Олександр Книга. – Ми послухали, провели читання. Цікава вистава, сім монологів, вони своєрідні, однак поклали її у стіл, і вона там пролежала рік. Але потім, коли в Російській Федерації стався резонанс на трагічну подію з пожежею, я викликав Сергія і сказав: давай щось думати. Бо Андрій передбачив це, описав у своїй п’єсі».

Прем’єра відбулась у травні 2018-го, під час ХХ Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії». У вересні вистава взяла участь у фестивалі «Коломийські представлення».

За словами автора п’єси, «такий текст можна поставити тільки у вас». Це – гостросоціальні монологи з елементами вербатиму. Як пише він у передмові, це «погляд збоку на ескалацію глибинних образ різних груп людей у Росії. Монологи та діалоги тих, хто для мене і є справжня Росія сьогодні». Цих людей Курейчик назвав прикметниками: Православний, Ліберальний, Головний, Далека (у виставі – Недалека; це дівчина з Донбасу), Нетрадиційний, Районний, Кавказка. «Розуміння цих образ для мене є ключем до того, куди все рухається», – додає автор.

У цій короткій п’єсі, в семи монологах, – зріз життя Росії. Підпал кінотеатру під час перегляду фільму «Матильда», теракти на Донбасі, акції протесту в Москві, Пуссі Райт та арешт Серебреннікова, кавказькі події, немилосердне православ’я та убоге життя «районних», ну, а за фігурою Головного можна легко побачити прототип, навіть якщо б на сцені не було його портрета. До речі, цю роль виконує жінка, відтворюючи неповторні інтонації. Кожен персонаж символізує соціальну групу і відображений акторами яскраво, колоритно, точно. Інакше й не могло бути, бо кожен монолог – це крик душі, бажання за будь-яку ціну вижити.

Режисер Сергій Павлюк придумав також цікаву сценографію та виразне музичне оформлення. Кожна з семи дійових осіб розміщується в такій собі дерев’яній конструкції, подібній до туалету, а над головами – сидіння для унітазу. На тому місці, де зазвичай малюють німби. Можна думати, що це – метафора ситуації, в якій всі вони перебувають, яка викликає ті самі невиліковні образи. Майже кожен із них виходить на сцену під якусь пісню групи «Ленінград», що найкращим чином його презентує, а завершується вистава піснею Андрія Макаревича «Я так устал на войне».

За режисерською версією, всіх персонажів (крім, мабуть, Головного) очікує трагічний кінець. Чому? «Сам матеріал такий… У Херсоні жартують, що в кожній моїй виставі обов’язково хтось гине. Як на мене, для глядача втрата життя – вищий катарсис. Як би я не любив це слово, воно має бути присутнім. Єдиний, кого я не вбив у своїй виставі, – це Хома Брут у “Вії” Гоголя, він не помирає, а сліпне і стає старим лірником, який розповідає цю історію. А тут – просилося, щоб вони загинули, а потім воскресли. Все по колу, і так воно й буде, і, на жаль, дуже довго.

Курейчик збирається писати ще “Ображені. Україна” та “Ображені. Білорусь”, це буде триптих. Тому що образи є в кожному народі. Це його, білоруса, погляд на те, що відбувається в Росії, я його підтримав, звичайно, трошки переробив. Думаю, гастролі в Києві дадуть потужний рух цій виставі».

В інтерв’ю білоруському виданню Андрій Курейчик сказав про свою п’єсу: «Для мене, ймовірно, нині це найсерйозніший театральний текст… Знайти ті самі больові точки, ті образи, які ведуть нас усіх у морок. Отруюють нас. Не дають нам, нашому суспільству бути кращим, толерантнішим, цивілізованішим. Потрібно зрозуміти природу цих образ, біль цих людей, їхній спосіб мислення, ідеологію, психологію. Щоб зробити висновок, щоб ці образи подолати і перемогти».

Про театр

19 жовтня м. р. Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. Миколи Куліша відкрив 83-й театральний сезон. До цієї дати в театрі підготували чотири прем’єри:

«Кайдаш & Sons» (автор – Наталя Блок, режисер – Сергій Павлюк);

«Лавина» (автор – Тунджер Джюдженоглу, режисер – Лінас Зайкаускас);

«Кохання до…» (автор – Альдо Ніколаї, режисер – Софія Мельникова);

«Сюрприз» (сценічна редакція – Анатолій Марущак, режисер – Ірина Корольова, засл. діяч мистецтв України).

Починаючи з серпня 2018-го, театр брав участь у всеукраїнських та міжнародних театральних фестивалях в містах Коломия, Сіверодонецьк, Одеса, Дніпро, Київ, Кишинів, Друскінінкай і Вісагінас (Литва). На початку листопада вистава «Межа» Костянтина Кеяну, яку вже бачили на фестивалях в Дніпрі і Кишиневі, вирушила на Міжнародний фестиваль сучасної драми в Брашев (Румунія), режисер – Раду Гілаш.

Щороку Херсонський театр проводить Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії».


Корисні статті для Вас:
 
Сергій Павлюк: "Інколи треба з публікою загравати, щоб її втримати"2012-10-25
 
Гра в кордони, гра з життями2015-02-11
 
І класика, і сучасність (херсонські прем’єри)2016-04-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#2

                        © copyright 2019