Лариса Іванишина Перейти до переліку статей номеру 2019:#2
Микола Мащенко. З нагоди 90-річчя


Романтичний порив, піднесеність, навіть патетика – це стиль його фільмів, насамперед таких, як «Овод» і «Як гартувалася сталь». Герої його картин – це мученики, які заради високої ідеї йдуть на смерть. Ясна річ, сучасна прагматична дійсність, базована на матеріальних інтересах, не приймає такого героя і таких фільмів. Однак професійне середовище шанує Миколу Мащенка (1929–2013). Своє життя він присвятив кіномистецтву – і не тільки творенню власних картин, а й турботі про покоління наступників. Режисер-портретист Людмила Михалевич не випадково свою документальну стрічку назвала «Космос Миколи Мащенка». Справді, його фільми ніяк не назвеш приземленими.

Він був талановитим дипломатом у питаннях «митець і влада», й не дав приручити себе, коли в Україні настала параноїдальна доба маланчукізму: той ідеолог навіть у слові «Україна» вбачав прояви націоналізму (треба було писати тільки УРСР). Після 1972 року Мащенка намагалися змусити знімати фільм, який викривав би «ворогів-націоналістів». Але режисер очолює телевізійне відділення на рідній кіностудії і запускає свій чотирисерійний фільм «Як гартувалася сталь». Маланчукові нічого не залишалося як кусати собі лікті. Ще раніше, 1971 року, Мащенко, який радів успішним дипломним роботам випускників кінофакультету, організував кінофестиваль «Молодість», який через рік набув статусу всесоюзного, а згодом – і міжнародного. Він став «хрещеним батьком» для багатьох молодих, благословивши їх на творчість.

Мащенко – людина енергійна і оптимістична, мужньо пройшов крізь застійні роки, й коли не давали знімати те, що хотів (наприклад, «Марусю Чурай»), їхав до Болгарії і знімав фільми про події тамтешньої історії. За «Шлях до Софії» – епічне полотно з батальними сценами – здобув переконливі нагороди. Та найтяжчі часи випали в 1990-ті, коли в пору цілковитого безгрошів’я йому, директорові, вдавалося втримувати кіностудію на плаву. Це було непросто, але він не скаржився. Його робота над фільмом «Богдан Зиновій Хмельницький» тривала сім років, монтувати і озвучувати доводилось у неотоплюваних приміщеннях. Йому болів повний розвал державної кіномережі, бо комерційна, що прийшла натомість, обслуговувала виключно іноземних кіномонополістів.

Вечір у Будинку кіно 12 січня засвідчив, що добру пам’ять про Миколу Павловича бережуть його колеги і шанувальники його творчості.


Корисні статті для Вас:
 
МИКОЛА МАЩЕНКО: СИН СІМ’Ї ДОВЖЕНКІВЦІВ2007-02-11
 
Героїчне у фільмах Миколи Мащенка 1970-1985 років2013-02-10
 
Митець і влада ювілейний ракурс2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#2

                        © copyright 2019