Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2019:#2
«КРОК-2018»: польоти і портрети


Конкурсантів поділили на сім програм – національну і міжнародні, причому останні дістали назви за одним зі своїх учасників. Перша – «Доторкнутися небес». Дуже загально її тему (чи настрій) можна означити як «незвичне». Це і небуденний погляд на повсякдення, коли миття посуду перетворюється на бадьору танцювальну композицію («Maikeulboudjan», реж. Капюсін Мюллер, Франція). І коли «маленька», затиснута в умовності людина в критичний момент виходить за межі звичайної поведінки… щоб негайно про це пошкодувати («Тиск у салоні», реж. Метью Лі, Великобританія). І коли неймовірне вривається в твоє життя і змінює його («Марія і сім гномів», реж. Ріхо Унт, Естонія; «Доторкнутися небес», реж. Деніел Стерлін-Альтман, Канада). І коли абсурдними виявляються самі закони світу («Котячі дні», реж. Йон Фрікі, Німеччина, Японія). Кожна робота говорить про якийсь із вимірів «незвичного», але детальніше зупинимося на трьох. «Малюнки» Джоани Тосте (Португалія) – лукаве повернення до авангардистських поезомалярських експериментів: зображення замінено текстом, і замість чоловіка, жінки, собаки, дерева на білому тлі взаємодіють відповідні написи. Якщо мінімалізм в анімації тут не дійшов межі, то принаймні до неї наблизився. У «Котячих днях» Йона Фрікі медичне обстеження хлопчика виявляє, що він насправді – кіт. Цю японську історію в традиціях абсурдизму можна тлумачити по-різному. І як обігравання місцевих вірувань про котів-духів і перевертнів. І як сатиру на суспільство, де кожен є тим, чим його назве бюрократична система. Але при будь-якому прочитанні лишається тепла родинна історія про те, що близька людина завжди лишається такою, навіть якщо вона не така, як усі. Третя стрічка репрезентує Росію. В нинішній ситуації вельми некомфортно бачити в програмі твори з країни-агресора, але доводиться визнати: кожна з представлених у цьогорічному конкурсі робіт по-своєму хороша. «Суєта суєт» – єврейська за тематикою, і в зображальному вирішенні покликається на єврейське ж мистецтво, зокрема Марка Шагала. Виконана в тьмяних тонах, з добірним рисунком і текстом у стилі Шолом-Алейхема оповідка про колоритне єврейське містечко є однією з найкращих робіт, показаних на фестивалі.

Міжнародна конкурсна програма № 2 «Ми ж люди, врешті-решт» об’єднує стрічки на тему тваринного світу. Як підказує назва, в переважній більшості робіт історії тварин є алегорією людських стосунків. Цікаво, що найпоширенішим мотивом тут є взаєморозуміння і допомога, власне, гуманізм (яким би оксюмороном це не звучало). Такі «Лінивець» Юлії Окер (Німеччина), «Маленька пташка і гусінь» Лєни ван Дерен (Швейцарія), «Ми ж люди, врешті-решт» Яна Міки (Чехія). Є присвячені людським проблемам стрічки, що промовляють, здається, ще гостріше завдяки тваринним «маскам». «Після роботи» Луїса Усона і Андреса Агілара (Еквадор, Іспанія, Перу) показує контраст між веселим екранним життям Кролика і безпросвітністю його реального життя. У «Раймонді, або Вертикальній втечі» Сари ван ден Бом (Франція) самотня стара релігійна птаха жалкує про згаяну молодість і мріє знайти собі коханця. Гарно передано тут колорит провінційного французького містечка. В обох роботах герої максимально уподібнені до людей: все тут працює на «впізнавання» ситуації. Окремий напрям програми можна означити як «екологічний». «Гібриди» (реж. Флоріан Браух, Йоан Тіро, Ромен Тіріон, Матьє Пюжоль і Кім Теляд, Франція) – майстерна, трохи моторошна фантазія на тему взаємопроникнення біологічного і техногенного та появи на їх перетині нових форм життя. Кришкокраби, машиноакули, каструлечерепахи живуть і поїдають одне одного так само, як у суто природному світі. Анімацію створено за допомогою комп’ютерної графіки, максимально фотореалістично, що посилює враження. Зовсім інший за стилем «Пташиний грип» Прійта Тендера (Естонія). Це міфологічна за звучанням історія пошесті, що в образі спокусливої смертоносної жінкоподібної істоти знищує птахів, що живуть на яблуні. Черв’яки вільно розмножуються й поїдають усі яблука. Дерево стає пусткою. Що ж, не всі екологічні катаклізми пов’язані з людиною…

У програмі № 4 «Чоловікотварини» вже люди відкривають «тваринне» в собі. Втілено це по-різному. У прямих комічних паралелях «Чоловікотварин» (реж. Ох Чі Йон, Південна Корея) чоловіки у стосунках із жінками поділені на категорії й показані як відповідні тварини. Обіграно ідею «втрати людського обличчя», чи то поринання в напівмістерійні безумства у втечі від буденності («Вакх» Рікке Альми Крогсхаве Планети, Данія), чи банальна (хоча ні, масштабна до епічності) неохайність («Пенелопа», реж. Хета Яеліноя, Фінляндія–Естонія). Є навіть повернення до еволюційних витоків: у «Потоці» Йонатана Швенка (Німеччина) бачимо умовний первісний світ людиномавп. Подібно до «Гібридів», тут використано реалістичну (звісно, умовно) манеру, додаючи присмаку певної «життєвості». Щодо програми в цілому, слід зазначити: зображені тут вади суто людські, і порівняння з тваринами мало б викликати в останніх справедливе заперечення.

Тепліші інтонації програми № 3 «Демонстрація довершеності», що розповідає переважно про людські стосунки й почуття. Про родину: у «Пізно пополудні» (реж. Луїз Баньяль, Ірландія) стара жінка з розладами пам’яті, через низку ретроспектив відновивши в пам’яті минуле, вже в сьогоденні впізнає дочку; румунський «Дзвінок» Анки Даміан у цікавій змішаній техніці розповідає про батьків головного персонажа. Про дружбу і її плинність («Вулиця Цвітіння, 11» (реж. Нінке Дойц, Бельгія, Нідерланди): одна з двох близьких подруг швидко подорослішала, і між ними стався розрив. І, звісно, про кохання: учений, соромлячись своєї лисини, винаходить еліксир для росту волосся, що призводить до трагікомічних наслідків («Голова Олів’є», реж. Армель Мерка, Франція), а корабельний майстер, знайшовши своє єдине кохання, через випадковість мало його не втрачає і завдяки випадковості ж віднаходить («Митіне кохання» Світлани Філіппової, Росія).

Міжнародні програми № 5 і № 6, схоже, формували за залишковим принципом, і до єдиної «формули», як у попередніх (наголошуємо, вельми умовної), їх не звести. У «Бережись інтуїції», щоправда, переважають замальовки цивілізації, передусім міського життя – від сатиричних до ностальгійних і ліричних. Серед перших – «Селфі» (реж. Клаудіус Гентінетта, Швейцарія), мальована анімація, виконана як серія знімків «селфі», що все більше пронизують сучасне життя і стають неодмінною складовою яскравих, знакових моментів – навіть таких, як війна, хвороба чи смерть. Подібні між собою за технікою «Стіл» (реж. Євген Бойцов, Франція) і «Гудок» (реж. Тріет Ле, В’єтнам, Данія, США) – контур чорним на білому тлі, лаконічні виразні лінії. Але «Гудок» – дещо затягнута картина агресивного дорожнього середовища, а «Стіл» – дотепна, в традиціях європейської авторської анімації 1960-х майже-притча про те, як майстер намагається доробити стіл, але той весь час потрапляє в чужі руки і набуває відповідної форми (у шахістів стає складаною дошкою, у письменника – круглим, на кавказькому застіллі – довгим і т. д.). Доведений до відчаю столяр перетворюється на стіл сам… Красива і сумна анімаційна історія Наталі Чернишової «Загублений сад» (Франція), в якій садок не може знайти собі місця в місті й зрештою потрапляє у смітник. Втім, у фіналі зелені паростки таки пробивають асфальт. Вельми своєрідна робота, що за ідеєю перетину біологічного й цивілізаційного нагадує «Гібридів», – «Штормовий вітер» Фредеріка Доазана (Франція) – місткий і ефектний образ нашого гутенбергівсько-цифрового світу. З розкритої книги штормовий вітер здуває літери й цифри, вони починають рухатися сторінкою, утворюючи різні скупчення, зрештою, компонуються в таку собі віртуальну «вавилонську вежу», остаточно здуваються зі сторінки… і знов випадають на неї разом із дощем. А «Падіння» Бориса Лаббе (Франція) пропонує зовсім апокаліптичну картину того, як квітучий світ через насилля та війну стає пеклом. Автор широко залучив культурну традицію: тут і біблійна міфологія, і Босх, і Данте, й іконопис. Роботу виконано світлим на темному тлі, що посилює напруженість. Цим драматичним акордом програма завершується, але ми наостанок розглянемо світліший образ. Цікаво, що дві різні анімації звернулися до теми «дівчинка і вода». У «Великому купанні» Еліз Огартен (Франція) дівчинка нудиться в публічній бані, аж поки не виходить з неї і не опиняється на березі. Чарівна маленька історія «П’ять хвилин до моря» Наталії Мірзоян (Росія) про те, як неймовірно довго тягнеться час для дівчинки, яку мама забрала з води грітися. Світла легка манера, наближена до дитячого малюнка, працює на передачу ідеї і на неповторну атмосферу дитинства, літа й моря.

У програмі № 6 «Зразковий портрет» передусім привертають увагу досить щемні історії на родинну тематику. Пластилінова анімація «Прямо в обличчя» Сема Гейнсборо (Великобританія) вельми образно показує стан сором’язливої людини: всі виглядають такими (само)впевненими, а в нього то рот змазується, то очі завертає набік… Лише порозумівшись із батьками (дещо наївний, але життєствердний хід), герой сміливішає і розуміє, що всі довкола насправді такі ж несміливі. Правдиво зворушлива і, до того ж, соціально та етично гостра «Сестра» Сіці Сона (Китай). Оповідь ведеться від імені хлопчика, що згадує про свою сестру. Зрештою, виявляється, що її не існує: колись батьки вирішили, що не можуть дозволити собі ще одну дитину, і матері довелося зробити аборт. Ця анімація – одна з небагатьох на фестивалі лялькових; уявлену сестричку зроблено з білої вовни, м’яка, «затишна» фактура якої підкреслює чарівність і беззахисність маленької дитини. Цікавою роботою є ізраїльська «Розлука» Шахафа Рама: «ескізними» лініями передано драму чоловіка, що розлучився з коханою і намагається її забути. Наостанок назвемо «Теорію заходу сонця» Романа Соколова (Росія), де химерно сплелися давні міфологічні вірування, «колорит сучасності» і ненав’язливий колорит місцевий.

повний текст читайте в паперовій версії журналу


Корисні статті для Вас:
 
Як вижити у «домі для божевільних»2004-02-11
 
Андрій Хржановський: анімація контрапункту2010-06-11
 
Ірина Гурвич: анімація як пошук2017-01-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#2

                        © copyright 2019