Олександр Саква Перейти до переліку статей номеру 2019:#2
Наш Хостікоєв. Портрет в інтер’єрі життя


Презентуючи марочні виноградні вина і коньяки, сомельє неодмінно говорять про сонце, що перейшло в напій. Коли я думаю про акторський феномен Анатолія Хостікоєва, неминуче приходжу до однієї точки. Народний артист України Анатолій Хостікоєв – шляхетна натура. Та обмежитись цим було б спрощенням. Бо є в його долі і скрушна обставина: він – «чужий».

«Диво треба готувати». Інна Чурикова

В акторському середовищі його називають Хостік. З ніжності. (Не можу уявити, ким треба бути, аби ставитися до нього неприязно.) Коли розмовляєш з Анатолієм Георгійовичем, справжність особистості відчуваєш фізично. Говорить він майже сором’язливо, та в стилі його спілкування, як у гербі Осетії, – грація барса. Не загроза – розкіш природності, проте й гідність, що не знає компромісів. Про градус його крові й казати зайве: перебуваючи поруч із ним, відчуваєш – гаряча. Хостікоєв взагалі енергетично надлишкова людина. І не тому, що всеїдний. Навпаки. Про те, що його не хвилює по-справжньому, говорити не буде. А ось до того, що має для нього справді важливе значення, зовсім не вміє ставитися абияк. Звідси й вольтаж. І маніпулювати ним не можна. Анатолій Георгійович, як каже на людях про чоловіка Наталія Сумська, «суверенний до відокремлення», його рішення і вчинки – суть продовження його переконань. А в переконаннях він непорушний, нехтуючи будь-якими наслідками своїх дій. Так, коли на третій день після поховання Богдана Ступки поспіхом призначений художній керівник театру заявив у ЗМІ, що його знають як реформатора, а тому він буде творити нове обличчя театру й добудує те, що почав Сергій Данченко, але що не вдалося Ступці, Хостікоєв сприйняв сказане оскверненням пам’яті Сергія Володимировича і неповагою до видатного актора сучасності. У Хостікоєва зі Ступкою були складні стосунки, та на першому ж зборі трупи він сказав «реформатору» все, що про нього думав, і в очах його було серйозне почуття. Не важко здогадатись, що новоспечений керівник франківців посягання на його авторитет підлеглому не пробачив…

Не є для Хостікоєва вирішальним і статок. Хтось влучив: політики – це особливий вид існування біологічних тіл. Так ось, 2008 року актор став депутатом столичної міської ради. І був ним кілька місяців, після чого склав повноваження. Причин було принаймні дві. Анатолій Георгійович швидко зрозумів, на якому місці в пріоритетах мерії перебуває культура і що ради на це немає. А ось уникати участі в депутатських конфігураціях, які виникали щоразу, коли в сесійній залі ухвалювали «потрібні» рішення, ставало дедалі проблемніше. Цим жити зручно, коли обмінюєшся голосами: ти «за» моє питання, я «за» твоє. Хостікоєв же в політиці з перших кроків відчув себе зайвим, бо не знайшов у ній того, без чого будь-яке служіння для нього немислиме, – безкорисливості. А за обидві щоки споживати владу йому не дозволило сумління. І він пішов звідти – без землі, без свого театру, знехтувавши депутатські пільги і платню. «Як же ти зміг усе це лишити?» – випитували в нього потім колишні «колеги». «А я прийшов туди без валіз», – пояснював їм актор, що не побажав брати участь у житті біологічних тіл.

Досконалість - його ремесло

Хостікоєв – майстер. Позиція тих, хто вважає: була б душа, а там хоч в акторських «постолах» говори з залом, для нього неприйнятна. Сценічна оснащеність має бути новітньою, мистецьке послання виконане бездоганно. В «Енеїді» актор «вольтижував» шаблею, як полковник Богун, у «Кіні IV» працював на барабанах, немов хвацький ударник. Приблизність йому огидна, бо непрофесійна. Ходила легенда, ніби для «Кіна» він півроку брав уроки у випускника консерваторії по класу ударних. Реальність виявилася ще фантастичнішою – Хостікоєв готував своє соло на барабанах два тижні! Неправдоподібно мало, якщо згадати феєрію виконання! Що й казати, його обдарованість безмежна. Та навіть коли б він усі два тижні не виходив з репетиційної кімнати, домогтися такого бенкету на одній техніці було б неможливо. В чому розгадка? У найпершу зустріч з «репетитором» Хостікоєв прочитав йому пристрасний монолог шекспірівського Ліра і сказав: «Я хочу зіграти саме це – тільки на ударній установці!» І наставник його зрозумів. Усе інше зробив драматичний актор. Та насамперед він винайшов ключ – до себе і вирішення завдання. А потім уже талант і праця дали приголомшливий результат.

Кожна роль Хостікоєва – окрема стратегія. Але є і спільне. В його роботах зазвичай довге дихання, неослабна наскрізна дія і, неодмінно, – фінальний злет. Хостікоєв – з тих рідкісних виконавців, хто вправно і неухильно веде своїх героїв до кульмінації, зал – до катарсису. І розвій його задуму тягне, як потужний двигун. Катарсис для Хостікоєва так само важливий, як для древніх греків. Актор знає: глядач беззбройний перед власним подивом, а тому завжди знаходить такі фінальні вирішення, до яких зал не готовий. І відкривається явленому на сцені. Митець владно підносить глядачів у емоційну стратосферу, і вони раптом усвідомлюють, що за цим і прийшли в театр. За потрясінням. Не погоджуватися на щось менше і привчає публіку Хостікоєв. У «півруки» і в «півноги» на сцені він ніколи нічого не робить, та натуги ви не відчуєте. Артистизм вищого ґатунку.

У фіналі «Грека Зорби» його герой вчить наймача Нікоса танцювати сіртакі. І вони танцюють. Звісно, це дивертисмент. Одначе назвати епізод так не повертається язик. Бо актор настільки вміло підводить публіку до апогею вистави, що глядач тамує подих: зараз станеться щось грандіозне. Цю сцену актор будує, ніби натягує тугу тятиву: виліт стріли стає невідворотним. Але це ж сіртакі! І не подвоїти свій шанс Хостікоєв не міг. В його грецькому танці – вся естетична програма актора. Невимовно затримана насолода! Тріумф форми, що несе одкровення. І це послання – не в слові. Таке у Анатолія Хостікоєва трапляється нерідко. І не тому, що він не довіряє словам. Та в театрі головне – дія, і тільки в ній до кінця розкривається, яким чином нами «рухає Доля як Директор театру Життя». Як і те, наскільки людина здатна на вільний акт волі. Хостікоєв у рольових кульмінаціях дає своїх героїв у вищих розрядах психічної енергії і обдаровує зал такою сяючою правдою про людину, що викликає в серцях захоплення. Адже людям важливо, щоб про них думали добре.

Мегарівень

Хостікоєв – виразник серйозних питань буття. Театр – його професійний терен. Носієм якої проблематики часу є наш художник? Перш ніж відповісти, зауважу: творчість лише тоді має сенс, коли не доношує чужих ідей, а породжує нові, свої. Так ось, серед невід’ємних авторських втілень в Анатолія Хостікоєва є беззаперечний «копірайт» на дві теми – тему «чужого» і тему людської величі в творчості.

У 2001-му театральний Київ прийшов у рух – в Театрі Франка відбулася прем’єра «Отелло» з Хостікоєвим у головній ролі. Він говорив українською з акцентом, і цей кардинальний штрих різко-полемічно оголив факт: Отелло – не свій. Столичний глядач подивився на мавра очима італійського сенату ХVI століття. А Венеція генерала, попри всю його відвагу, не прийняла – чужинець. Хоча в спектаклі Віталія Малахова він намагається бути таким, як усі – змінює одяг, голить бороду (вчинок для мусульманина – на межі), але це нічого не змінює, Отелло лишається іншим. У першій сцені – всі в золотих строях, він – чорний. Потім усі в темному, а він «золотий», карнавально пишний. І все – мимо. На якийсь час він навіть втрачає себе. А відновлює цілісність, коли вершить правосуддя над Дездемоною. Отелло–Хостікоєв вбиває не в афекті, це його спосіб жити. Світлу людину він шанує, підступну – карає: Божі приписи не можуть бути зневажені. Ось чому, вбивши зрадницю, Отелло нічого не боїться і всім відкритий. Іде в сенат і розповідає про відплату. І коли йому раптом відкривається моторошна правда, він з тією ж певністю позбавляє життя себе. Це не капітуляція перед життям, а торжество її непорушних засад. Він не переможений, а трагічно обдурений, і його горе безмірне. У виставі є сцена надлюдської сили: Отелло муміфікує ще живу Дездемону, тричі сповиваючи її тканиною. Замотує він її хвилин 12, що для сцени – вічність. Глядачі завмирали, сміялися, плакали, впадали в прострацію – ось тільки байдужих не було. У фіналі – ще один шок: Отелло шепче давню аланську молитву – осетинською. Він говорить з Богом, як Закаріадзе в «Батьку солдата» розмовляє з виноградною лозою. Навіть інтонації схожі: «Боже, ну як ти міг?!»

Анатолій Георгійович – киянин, в його жилах тече батьківська осетинська і українська мамина кров. У долі його батька, та і в його власному житті, в цьому зв’язку були ситуації, що виймали душу. Отелло ж на італійський лад недарма звучить як Чужело, або – Інакшело. Цю «меншовартість» мавра Хостікоєв відчуває всім своїм єством. Однак, граючи Отелло, актор залишав без уваги горезвісний конфлікт цивілізацій, ціною власного душевного здоров’я вводив себе в зону такого прикордонного людського досвіду, що й апелював до Бога, і заперечував Його підлий світ.

А в «Кіні IV» Хостікоєв оспівав акторство, прославив особу, охоплену горінням. Ця роль – гімн життю, що перемагає ентропію і тлін, офіціоз і старість, гріхи і забобони. Бажаючи вирвати давнього друга, короля Георга IV, з лап смертельної хвороби, Едмунд Кін запрошує його у вічність – гуляти нічним Лондоном до останньої миті буття. Король сумнівається, і тоді Хостікоєв–Кін змахує рукою, і на порожню сцену в клубах диму, велична, як «Челленджер», випливає ударна установка. Актор бере в руки палички – і вибухає крещендо барабанів, славлячи веселощі, мистецтво, шал життя і, власне, Людину, що зневажає смерть. (Реальний Кін, до слова, впав замертво на сцені, граючи того ж таки «Отелло».) Знаю напевне: той, хто бачив цей квантовий перехід у безсмертя, його не забуде!

Таким є Хостікоєв. Його акторський везувій завжди самобутній і надпотужний на піках своїх «вивержень», у кульмінаціях улюблених сценічних робіт – молитві Отелло, апофеозі «Кіна IV», танці Зорби.

повний текст читайте в паперовій версії журналу


Корисні статті для Вас:
 
Якби винайшли еліксир доброти, його назвали б "А. Хостікоєв"2013-06-18
 
Чекаючи на Шекспіра2004-02-11
 
Богдан Бенюк: "Головне - щоб у мене вірив режисер"2012-03-04
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#2

                        © copyright 2019