Ольга Скоморощенко Перейти до переліку статей номеру 2019:#3
SEMINCI-63: зелений як ніколи


Міжнародний тиждень кіно (SEMINCI), який в 63-тє відбувся у Вальядоліді, столиці Іспанії до середини XVI ст., додав до свого «Золотого колоска» як головної нагороди цього вагомого міжнародного кінофестивалю, що відбувається в столиці пшеничного краю Кастилія і Леон, ще й «Зелений колосок», яким відтепер і надалі будуть нагороджувати фільми, присвячені темам екології. Вдруге в рамках SEMINCI-63 продовжив свою роботу Форум жінок-кінематографістів.

Восьмиденний марафон незалежного авторського кіно у Вальядоліді привернув до себе увагу більш як 97 тис. глядачів не тільки з усієї Іспанії, а й з інших країн Європи, що відобразило певне зростання в порівнянні з SEMINCI-62: тоді налічувалося 93 тис. глядачів. Тільки в конкурсних програмах показано 70 повно- і 50 короткометражних фільмів, як ігрових, так і документальних та анімаційних, крім того, важливе місце посіли ретроспективи американського кіно 90-х років і створеного вже в ХХІ ст. кіно Португалії, яка й стала на SEMINCI-63 запрошеною країною. Фестиваль поряд з іншими важливими темами відобразив незворотні соціальні трансформації і боротьбу за індивідуальні свободи в менш розвинених суспільствах, керованих диктаторськими й релігійними режимами.

Невеликою ретроспективою з трьох фільмів SEMINCI-63 долучився до відзначення 100-річчя з дня народження Інґмара Берґмана, «ікони» кінофестивалю, тому що саме він уперше відкрив для Іспанії великого майстра. 1960 року на п’ятому, ще молодому, МКФ (тоді: Міжнародний тиждень релігійного кіно та кіно людських цінностей) Берґманова «Сьома печать» отримала найвищу нагороду – «Золоту імператорську хоругву». Шведський режисер повторив успіх 1961 року (нагорода за фільм «Дівоче джерело») і 1966-го (за «Причастя»), ставши тричі лауреатом кінофоруму. Одним із трьох фільмів ретроспективи був документальний фільм відомої німецької режисерки Марґарет фон Тротта «Осягаючи Інґмара Берґмана» (Німеччина–Франція, 2018). Це поглиблена розповідь про життя і творчість майстра, дослідження його великої кіноспадщини через інтерв’ю з його найближчими колегами як за камерою, так і перед нею, свідчення нових поколінь кінематографістів, що визнають вплив на їхню творчість шведського режисера, серед яких – і сама режисерка. Стрічка подає найвідоміші уривки з фільмів Берґмана, а їх близько 50, нагадує ключові теми, до яких він звертався протягом творчості, і подорожує місцями зйомок, які стали центром його творчого успіху.

Марґарет фон Тротта – ще й актриса та сценаристка, яка працювала з Райнером Вернером Фассбіндером і Фолькером Шльондорфом серед багатьох інших митців. 2012 року на SEMINCI-57 вона здобула «Срібний колосок» за фільм «Ганна Аренд», а 2015-го знову потрапила до Офіційної програми кінофестивалю з роботою «Втрачений світ». SEMINCI-63 нагородив її «Почесним золотим колоском». Цього разу лауреатів «Почесного колоска» було п’ятеро: відомі іспанські режисери Хуан Антоніо Байона та Ісіяр Больяін, актор Едуард Фернандес, а також уперше потрапила до почесного списку програма на другому каналі ЦТ «Іспанська версія», присвячена вітчизняному кіно, якій виповнилось 20 років і яку веде чудова акторка Каєтана Ґільєн Куерво. 76-річна Марґарет фон Тротта не змогла бути присутньою на врученні «Почесних золотих колосків», однак церемонія відбулася цікаво та вдало. Кожен із лауреатів прийшов до Театру «Кальдерон», епіцентру SEMINCI, зі своїм власним меседжем.

У доробку 43-річного Хуана Байони лише чотири повнометражних фільми, найвідоміші з яких «Неможливе» (2012) і «Монстр прийшов мене побачити» (2016), показані свого часу в Каннах, Сан-Себастьяні, Торонто, де були удостоєні престижних нагород, номінувалися на премії «Гойя», «Оскар», Європейський кіноприз і мали шалений касовий успіх. Стівен Спілберґ минулого року запропонував йому співробітництво у своєму фільмі «Світ Юрського періоду: зруйноване царство». Режисер відчуває себе привілейованим, маючи можливість працювати як в іспанській кіноіндустрії, так і в Голлівуді. Отримуючи нагороду, схвильований Байона сказав, що той, хто присвятив себе кіно, має відчувати його тілом і душею, бо «кіно – це не професія, це – покликання».

Ісіяр Больяін поставила вісім коротко- і повнометражних фільмів, найвідоміші з яких: «Віддам тобі свої очі» (2004), «Навіть дощ» (2010), «Катманду – дзеркало в небі» (2011), які здобули нагороди в Каннах, Берліні, Сан-Себастьяні, Вальядоліді, Мюнхені та інших містах. Починала Ісіяр Больяін як акторка: 1982 року її обрав на головну роль Віктор Ерісе у своєму фільмі «Південь», коли їй було лише 15 років. Після того вона знялась більш ніж у 20 фільмах відомих режисерів. Іспанський актор Луїс Тосар, який вручав їй нагороду, зазначив, що Ісіяр має особливе відчуття актора. Сама ж вона звернулась до жінок-режисерок, які тільки починають кар’єру, з оптимістичним закликом: «Так, ми це можемо!»

Четвертий лауреат «Почесного колоска» Едуард Фернандес, якого називають актором тисячі облич завдяки успіху його останньої ролі у стрічці «Людина з тисячею облич», зіграв близько 40 ролей, створюючи образи у фільмах Вісенте Аранди, Фернандо Труеби, Біґаса Луни, Педро Альмодовара, Алекса де ла Іґлесіа, Даніеля Монсона, Іманоля Урібе, а також зіграв у майже 20 спектаклях. Іманоль Урібе, з рук якого актор приймав нагороду, повідомив, що Едуард Фернандес пропонує цілий «хвіст павича» в можливостях трактування персонажа. Той же відкрився на публіку: «Я завжи кажу: допомагаю одній людині розказати свою історію...»

Безпрецедентною подією стало відзначення телепрограми «Іспанська версія» на чолі з її ведучою Каєтаною Ґільєн Куерво: відома співачка і кіноактриса Нахва Німрі заспівала без музичного супроводу знайому й доволі складну для виконання музичну заставку «Іспанської версії». Відомий режисер Хуліо Медем, вручаючи «Почесного колоска», назвав себе прийомним сином цієї програми й подякував їй від імені всіх «усиновлених».

Якщо про лауреатів «Почесного золотого колоска» було відомо заздалегідь, то «Золотий колосок» Офіційної програми та Премії і нагороди конкурсних програм визначало професійне журі у складі шести осіб. «Золотий колосок», за який змагалися 18 повнометражних ігрових стрічок з усього світу, здобув фільм франкомовного канадського режисера Філіппа Лесажа «Генезис» (Канада, 2018). До цього успіху режисер, сценарист, продюсер, фотограф і навіть актор Філіпп Лесаж прийшов, знявши попередньо чотири повнометражних документальних і два ігрових фільми. «Генезис» – це пильний погляд на проблеми дорослішання і пробудження сексуальності в тінейджерів, який багато в чому відображає власний досвід режисера й автора сценарію. Завдяки такій складовій фільму, як підбір музики різних поколінь, Філіпп Лесаж не заганяє оповідь у рамки якогось конкретного періоду, узагальнюючи душевні поривання молоді й підлітків, властиві будь-якій генерації, коли єдине, що хвилює – це компанія друзів, перше кохання і ще трохи, можливо, навчання. Майже не присутні батьки героїв – джерело незгод і конфліктів. Ґійом (Теодор Пеллерен) – 16-річний студент приватного закритого коледжу-інтернату для юнаків – закоханий у свого найкращого друга. Зізнатися в тому – може означати кінець дружби, навчання і цього «першого кохання». Не менш проблематичною є ситуація в його 18-річної зведеної сестри Шарлотти (Ное Абіта), жених якої пропонує їй відкриті стосунки, штовхаючи спробувати зв’язки з іншими чоловіками, що аж ніяк не сприяє досягненню стабільності, на яку вона сподівається. Режисер, ніби підсумовуючи свою оповідь, вводить ще одну пару – 12-річного Фелікса (Едуар Трамбле-Ґреньє) і 14-річну Беатріс (Емілі Б’єрр), яких об’єднують стосунки дитячої любові в таборі відпочинку, що триватимуть, поки триває табірна зміна… Філіпп Лесаж отримав Премію найкращому режисеру за фільм «Генезис», а виконавець головної ролі юний Теодор Пеллерен за блискуче втілення образу Ґійома удостоївся Премії найкращому актору. «Генезис», отже, став найбільш нагородженим фільмом фестивалю.

Не меншу увагу привернули дві стрічки, які стали лауреатами «Срібного колоска» ex aequo: «Між рядами» (Німеччина, 2018) молодого режисера Томаса Штубера і «Хибне виховання Камерон Пост» (США, 2018) режисерки іранського походження Дезіре Акхаван, що народилась у Нью-Йорку в родині, яка емігрувала до США в результаті Ісламської революції 1979 року. В «Між рядами» Томаса Штубера, який є співавтором сценарію разом із Клеменсом Майєром, дія відбувається головним чином на базі оптового продажу продовольчих товарів і алкоголю. Сюди влаштовується на роботу Крістіан (Франц Роґовскі), небагатослівний молодий чоловік, якому ще належить «влитися в колектив», склавши іспит з водіння автокара й маневрування ним між рядами з великими контейнерами, що особливо складно на поворотах і якщо це контейнери зі спиртними напоями. Завдяки по-батьківски доброзичливому наставнику Бруно (Петер Курт), який спокійно й послідовно проводить навчання, Крістіан врешті успішно складає іспит і перетворюється зі стажера на рівноправного працівника бази. Пильноокий Бруно помічає на руках Крістіана татуювання, які той ретельно приховує під довгими рукавами робочого одягу, і запитує: «Ти сидів?», – і, не отримавши відповіді, провадить далі: «То як же ти сюди влаштувався?» Хлопець відповідає: «Справа малоліття, в дорослі документи за законом нічого не потрапляє...» Проте «давні друзі» не забарилися з’явитись на базі з докорами, що він їх забув і покинув, став порядним... Розбивають при цьому «ненароком» кілька пляшок шампанського, перш ніж охороні вдається їх видворити, а Крістіан смиренно прибирає наслідки «дружнього феєрверку». Мовчазному хлопцеві впадає в око «солодка» Маріон, чарівна дівчина з кондитерського відділу. Їх постійним місцем зустрічі стає кавовий автомат, біля якого вони спілкуються, хлопець закохується... Але Маріон – заміжня, і почуття Крістіана, здається, не матимуть відповіді з боку загадкової молодої жінки, аж поки ситуація не змінюється, коли вона потрапляє надовго на лікарняний...

повний текст читайте в паперовій версії журналу


Корисні статті для Вас:
 
Дійсність і міраж, або Люди степової глибинки2019-01-11
 
SEMINCI-61: нові горизонти2017-03-11
 
SEMINCI-57:здатність виживати за економічної кризи2013-06-17
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#3

                        © copyright 2019