Любомир Госейко Перейти до переліку статей номеру 2019:#3
Слідами українських фільмів часів ВУФКУ у французькій кінопресі


Сьогодні мистецтво кіно стало настільки важливим з точки зору пропаганди і відносин між народами, що воно становить майже урядове питання. Якщо наші виробники не показують підприємницького духу й енергії, необхідних для скористання неминучої тепер еволюції, яка, на мій погляд, надзвичайно сприятлива для наших національних цінностей, було би бажано, щоб уряд намагався викликати їхню зацікавленість.

Поль Клодель, посол Франції у США. 1928.

В історії українського кінематографа 1928-й рік запам’ятався як знаковий у галузі промислової активізації та політичного сприйняття кіно як потенційного культурного вектора для закордону[1]. Цей перелoмний рік залишився і як рекордний у кінопродукції ВУФКУ з 29-ма випущеними на вітчизняні (а декотрі з них i на французькі) екрани повнометражними ігровими стрічками. Більшість відгуків на вуфківські фільми містилася в паризькiй кінопресi[2] з обґрунтованими критичними статтями, частина – у провінційних кіногазетах з побіжними замітками. Бувало, в окремих монографіях та річних довідниках долучували біофільмографічні дані про режисерів, фотокадри з фільмів, виробничі плани кінофабрик, загальну статистику вітчизняної кінофікації. До кіногазет, що приділяли увагу українській продукції, слід зарахувати низку щоденників з кінематографічною рубрикою[3], a також i франкомовну українську газету скрипниківського напряму L’Ukraine nouvelle[4] («Нова Україна»). Серед десятків згаданих українських фільмів за весь період існування ВУФКУ лише сім удостоїлися належної уваги французьких кінокритиків: «Звенигора», «Арсенал», «Земля», «Одинадцятий», «Людина з кіноапаратом», «Тарас Трясило», «Проданий апетит».

Відзначивши досягнення української кінематографії, Всеукраїнська нарада з питань кіно поставила у січні 1928 р. вимогу, щоб кінотвори були не тільки високоідейними, а й високохудожніми, зрозумілими мільйонам глядачів. До тих мільйонів відносили й тих, хто проживав за межами України на різних континентах світу. Вища репертуарна рада планувала експортувати 60 відсотків національної кінопродукїї, що відповідало бажанню західних прокатників, які до того часу задовольнялися російськими стрічкaми i малозначним хронікальним матеріалом[5]. Міжнародні стосунки були настільки добре зорганізовані, що неможливо було цілковито ігнорувати закордонні кінопідприємства. ВУФКУ цікавилo західноєвропейський кінопрокат, зокрема французький, який опинився під загрозою гегемонії американського кіно, що становило у 1927 р. 63 відсотків фільмів, експлуатованих власниками кінотеатрів.

У своїй монографії «Кінопанорама»[6], виданій 1930 р., Жорж Шаренсол зазначає, що французам відомі не більше п’ятнадцяти російських (читай: радянських. – Л. Г.) кінокартин. Тобто загальнi судження, які можна зробити щодо радянського кінематографа, можуть бути лише спрощеними: котрі з тих фільмів українського виробництва, Шаренсол не подає. Саме тут і полягає та спрощеність, якою вряди-годи французька кінокритика зводила український контент до спільного знаменика – російського, i врешті-решт до загальної «всеросійської» кінопродукції. Так, наприклад, у передмові до книжки Рене Маршана та П’єра Вейнштайна «Кіно в новій Росії (1917–1926)[7]», виданій 1927 р., письменник Анрі Барбюс стверджує: «Не будемо сумніватися, що своїми великими активними організаціями в Ленінграді, Москві, а також і деякими провінційними центрами, такими, як Україна та Грузія, що здійснили величезний поступ у кіновиробництві, Радянська Росія (sic) повністю оновить за кілька років це надзвичайне мистецтво кіно.»

З іншого боку, Рене Маршан і П’єр Вейнштайн подають перелік з коротким змістом вироблених на Ялтинській та Одеській кінофабриках ВУФКУ фільмів першої половини двадцятих років[8], у яких працювали переважно режисери рoсійського походження. І хоч історики кіно Рене Жан і Шарль Форд слушнo закидатимуть пізніше авторам деякі неточності в розділі, присвяченому ВУФКУ, Рене Маршан і П’єр Вейнштайн уперше дали загальну характеристику кінематографічного стану в Україні до кінця 1926 р., зазначивши, між іншим, що в Криму діє i подвійна монополія московського Госкіно та ВУФКУ. Цю останню примітку можна було зауважити і в редакційній статті, опублікованій 1928 р. в кіногазеті «Фото-Сіне»[9] під назвою «Українське кіно».

Повний опис кінофікації, кіновиробництвa та кінопрокату, відомості про режисерський набiр та сценаристів надав Леон Муссінак у репортажі «З нотаток подорожі в СРСР», присвяченому ВУФКУ, в третьому номері журналу «Сінемагазін» 1928 р.[10]. В ретельному звіті він приділив не менше уваги і Київській кіностудії, будівництво якої в той час завершувалося. Дані про ВУФКУ Муссінак також розширив в окремих своїх монографіях «Радянське кіно»[11] (1928) і «Панорама Кіно»[12] (1929). У червні 1929, рівно через рік, відомий історик кіно Жан Мітрі опублікував у кіногазеті «Фото-Сіне»[13] розлогу статтю про радянське кіно, в якій він акцентував увагу на промисловому самостійному розвитку ВУФКУ, відзначивши фільми П. Чардиніна, А. Лундіна, В. Туріна, Д. Вертова, А. Кордюма, Г. Гричера-Чериковера, Г. Стабового, О. Довженка, Г. Тасіна, О. Соловйова.

На то час, коли в січні 1928 р. відбувалася Всеукраїнська нарада з питань кіно, проникнення іноземних фільмів стало істотним питанням для французької держави, особливо у зв’язку з протекціоністським указом від 18 лютого 1928 р. міністрa oсвіти та мистецтв Едвардa Ерріо про захист перед американською конкуренцією. Щоб запобігти цьому, створили спеціальну Вищу кінокомісію, що складалася з парламентарів та професіоналів, для обговорення про граничну норму ввезення іноземних і експорту французьких фільмів.

повний текст читайте в паперовій версії журналу

  1. За словами Євгена Деслава, датою виходу українського кіно на міжнародний форум треба вважати другу половину 1927 року. Відтоді з’являється регулярна інформація про українське кіно в закордонній пресі. До того часу про українські фільми, що починали надходити 1923 р. в міжнародний прокат («Отаман Хміль», «Слюсар і канцлер», «Поєдинок», «Остап Бандура» та інші), нема жодних згадок у французькій пресі, ба навіть про «Укразію», «Асканію-Нову», які одержали премії на весняній Паризькій виставці 1925 р. Фільмів ВУФКУ не згадує і франко-російський місячник «Кіно», що почав виходити в Парижі 1923 р. під редакцією Александра Морського.
  2. Cinémonde, Cinéa-Ciné pour tous, Ciné-miroir, Cinéma, Cinémagazine, Le Cinéopse, La Revue du cinéma, Paris-Midi Ciné, Pour Vous, Photo-Ciné, La Cinématographie française, Bordeaux-Ciné, Toulouse-Spectacles.
  3. Le Monde, L’Intransigeant, L’Ami du peuple, L’Humanité, Le Temps.
  4. Гaзета виходила в паризькій друкарні УНІОН (Imprimerie Union, 13, rue Méchain, Paris 14). Rédaction, 46, bld. Saint-Jacques, Paris.
  5. Питання про українську кінохроніку і проблеми її просування за кордон порушив Леонід Могилевський: «На жаль, треба сконстатувати той прикрий факт, що справі експорту кінохроніки у нас в Союзі надано надто мало значення. Але у нас є багато чого показати. Такі питання, як індустріалізація країни, наша національна політика, національне будівництво тощо вже самі по собі цікаві. А коли їх ще й формально та технічно добре подати на плівці на екран закордону, то вони справлять багато більше враження, ніж та сила часто перекручених повідoмлень і заміток в закордонній пресі про життя нашого Союзу. Отже повторюю, що тепер ще не пізно подбати про просунення радянської кінохроніки закордоном». Леонід Могилевський, Кінохроніку на закордонний екран. // Кіно. – 1929. – № 3.
  6. Georges Charensol, Panorama du cinéma, Editions KRA, Paris, 1930.
  7. René Marchand, Pierre Weinstein, Le Cinéma dans la Russie nouvelle (1917–1926), Edition Rieder, Paris, 1927.
  8. «Оповідання про сімох повішених», «Слюсар і канцлер», «Хазяїн чорних скель», «Укразія», «Кандидат в президенти», «Тарас Шевченко» – Петра Чардиніна; «Остання ставка містера Енніока», «Отаман Хміль», «Привид бродить по Європі», «Остап Бандура», «Поміщик» – Володимира Гардіна; «Лісовий звір» – Акселя Лундіна; «Боротьба велетнів» – Віктора Туріна. Автори дають похвальну оцінку фільмам «Остап Бандура», «Укразія», «Тарас Шевченко», «Боротьба велетнів».
  9. Le Cinéma ukrainien, Photo-Ciné, n 15, 15 nov. 15 déc. 1928.
  10. Léon Moussinac, Notes d’un voyage en URSS, Cinémagazine, n 3, 1928.
  11. Léon Moussinac, Le Cinéma soviétique, Librairie Gallimard, Paris, 1927.
  12. Léon Moussinac, Panoramique du cinéma, Au sans pareil, Paris, 1929.
  13. Jean Mitry, Le Cinéma soviétique, Photo-Ciné, n 29, juin 1929.


Корисні статті для Вас:
 
Вісім років української автономії. До 90-річчя ВУФКУ2012-04-13
 
Леонід Могилевський: від ВУФКУ до європейських кіностудій2018-09-11
 
Роман Росляк: «Чим сьогодні цікаві архіви ВУФКУ»2018-01-01
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#3

                        © copyright 2019