І. Зеленчук, Я. Зеленчук Перейти до переліку статей номеру 2019:#3
Старовіцька Гуцульщина у фільмі «Олекса Довбуш»


То наш Довбуш, наша слава!

Юрій Федькович

Етнографія Гуцульського краю дає можливість здобути цінні знання з минулого життя, побуту і праці гуцулів – українських горян Карпат, які багато сотень років тому оселилися навколо високогірного Чорногірського хребта. Культура традиційного полонинського пастушого господарства та гірського лісорубства (бутинарства) стала матеріальною основою формування самобутнього етнічного мистецтва гуцулів. Сучасне населення Верховинщини цікавиться сторінками історії та культури старовіцької Жаб’євщини як історико-етнографічного центру всієї Гуцульщини. У цьому сенсі Верховинщині пощастило на визначні наукові, літературні та мистецькі надбання українських дослідників, поетів, письменників, художників, композиторів і кінематографістів, у чиїй творчості відобразилась самобутність Гуцульського регіону Українських Карпат.

Вельми відрадно, що незалежна Україна нарешті повертається обличчям до національної кінематографічної спадщини. Так, для населення Верховинщини одним із улюблених українських кінотворів був і зостається фільм «Олекса Довбуш». У ньому досить вдало відтворено легендарний образ Олекси Довбуша, красу високогірної Чорногори та самобутню етнічну культуру старовіцької Гуцульщини.

За 60 років від створення кінофільму помітно змінилася матеріальна і духовна культура Гуцульщини. На жаль, втрачено окремі цінні надбання її автентичної етнічної культури і мистецтва. Саме тому зросла мистецька й етнографічна цінність фільму.

Добру традицію знімання в цих краях художніх фільмів про Гуцульщину започатковано 1933 року, коли в Жаб’єму та сусідніх селах польські кіномитці зняли художній кінофільм «Приблуда», де грали їхні актори Інна Беніта та Фелікс Жуковський. Він має безперечну етнографічну цінність для Гуцульщини.

Відомо, що більше століття тому тут записали чимало народних переказів про життя і героїчну боротьбу Олекси Довбуша видатні письменники і дослідники: Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Шухевич, Володимир Гнатюк, Гнат Хоткевич, Станіслав Вінценз, Петро Шекерик-Доників, Михайло Ломацький. Зокрема, Гнат Хоткевич у Криворівні написав роман «Довбуш», польський письменник Станіслав Вінценз у Бистриці – епічний твір «На високій полонині», де майстерно відтворено образ Олекси Довбуша. Тому закономірно, що саме Жаб’євщина, як етнографічний центр Гуцульського краю, стала місцем зйомок фільму. А талановиті гуцули – носії етнічної культури Гуцульщини – виступили в ньому акторами-аматорами.

Спроби зняти такий фільм були й раніше. Восени 1939 року, після возз’єднання Західної України з Українською РСР, Олександр Довженко, перебуваючи в Жаб’єму, знімав гуцулів для документального фільму «Визволення». Тоді ж він задумав створити художній фільм про ватажка гуцульських опришків Олексу Довбуша.

Навесні й на початку літа 1941 року режисер Іван Кавалерідзе за сценарієм Любомира Дмитерка почав фільмувати стрічку «Пісня про Довбуша», де знімались талановита українська акторка Стефанія Стадниківна (Дзвінка), а також житель Криворівні Ярослав Чуперчук. На жаль, руйнівна Друга світова війна перервала зйомки[1]. Тому фільм про Олексу Довбуша з’явився аж через 20 років.

Кольоровий художній фільм «Олекса Довбуш» поставив Віктор Іванов за сценарієм того ж Любомира Дмитерка, до роботи долучилися кінооператор Вадим Іллєнко, художник Віктор Мигулько, композитор Вадим Гомоляка та художниця костюмів Лідія Байкова. Головні ролі зіграли: Афанасій Кочетков (Олекса Довбуш), Наталя Наум (Марічка Дзвінка), Надія Чередниченко (Ядвіга Яблонська). В кількох епізодах знімався відомий хореограф гуцульських танців Ярослав Чуперчук (у ролі Весельчука) та місцевий господар Іван Шинкарук (у ролі священика), а в окремих епізодах – жителі Жаб’я: гуцулки-господині Ганна Гараджук, Євдокія Сорук, Євдокія Храпчук, Марія Ілійчук, Ганна Кітлерук, п’ятирічна Марія Петриняк, школярі Ганна Михайлюк і Ярослав Левицький та багато інших акторів-аматорів Жаб’євської Гуцульщини.

Зйомки провадились протягом 1958 року в наймальовничіших урочищах Жаб’я і Криворівні та інших місцях Прикарпаття. Чимало талановитих народних митців Гуцульщини з’являлися в етнографічних епізодах фільму, допомагаючи правдиво відтворити образ легендарного ватажка опришків Олекси Довбуша і високу духовність та автентичну етнічну культуру давніх гуцулів. Коли тривали зйомки, творча група проживала в Жаб’ю. Чимало епізодів знімали в старовіцькій гуцульській хаті-ґражді подружжя Дмитра і Настуні Генсецьких на присілку Жаб’євський Потік біля підніжжя гори Глифа. Кілька етнографічних епізодів – в сусідній Криворівні. Зокрема, похорон загиблих опришків – біля старовинної Криворівнянської церкви. Випробування опришків на відвагу і спритність – на верху скельної ущелини «Довбушеві Церкви», що на горі Довбушанка в Синицях. Весільний похід «від вінчіня у церкві» Марічки і Дзвінчука, верхи на конях, – на живописному тлі гори Ігрець у центрі Криворівні. Зустріч Довбуша зі своєю нареченою Марічкою зняли навпроти мальовничої кам’яної скелі, що на березі Чорного Черемоша, в устю Бережницького потоку.

Безумовно, фільм «Олекса Довбуш» має велику етнографічну цінність для Гуцульщини. Вдалим є образ Олекси Довбуша, мудрого ватажка гуцульських опришків, які боролися за соціальну справедливість та національне визволення рідного краю від влади польських феодалів Речі Посполитої. Для гуцулів 1950-х, які народились і виросли на Верховинській Гуцульщині, цей фільм був відкриттям славного історичного минулого рідного краю. Нагадаємо, що тоді більшість фільмів були чорно-білими, російськомовними і не про Гуцульський край. «Олекса Довбуш» розповідав про рідне і близьке: Довбуша, Гуцульщину, прекрасну Чорногору, був кольоровий і україномовний.

Дуже цінним також є мистецьке етнографічне відтворення старовинної дерев’яної архітектури Жаб’євської Гуцульщини. Нам вдалося знайти цікаву документальну фотографію давнього села Жаб’я, зняту із сусідньої гори Пушкар. На ній – його центральна частина, розміщена на великій заплаві Чорного Черемоша. Із південного боку живописної гори Глифа в той час було тільки чотири дерев’яних будинки. Дві садиби Дмитра і Настуні Генсецьких (Кушнірюкові) та Івана і Василини Генсецьких (Кушнірюкові) – на лівому березі Жаб’євського Потока. Дві інші садиби, Дмитра і Марії Костинюків та Івана Гардежука (Микулєтині), – стояли на правому березі. Кінорежисер Віктор Іванов вибрав старовинну дерев’яну хата-ґражду Дмитра і Настуні Генсецьких разом із сусідніми будинками для знімання кількох яскравих епізодів.

«Олекса Довбуш» має велику пізнавальну цінність, повертає нас на півстоліття назад. На завершення – про місця знімання фільму «Олекса Довбуш». Багаторазово переглядаючи його, ми визначили ті живописні місця. Етнографічно правдиво знято старовіцьке гуцульське весілля Марічки, нареченої Олекси Довбуша, і Штефана Дзвінчука з Космача. Цей епізод знімали біля Криворівнянської церкви, а потім у центрі Криворівні на тлі живописної гори Ігрець, та на присілку Грушівка, де потік Бережниця впадає у річку Чорний Черемош. Похорон п’яти відважних гуцульських легінів, які загинули за свій рідний край, знімали на подвір’ї Криворівнянської церкви і дзвіниці.

Велику етнографічну цінність в «Олексі Довбуші» має мистецьке відтворення традиційного обряду гуцульського весілля на Жаб’євщині. Ми можемо побачити традиційний проїзд «вид вінчіня» верхи на конях весільного князя і княгині разом із батьками і матками та дружбами і дружками – епізод, що його бездоганно зняв оператор Вадим Іллєнко. Тут також варто підкреслити заслугу відомої гуцульської майстрині з убирання весільних молодих Ганни Ласкурійчук із Верховини, яка була талановитим консультантом із гуцульського весілля і вбрання.

Етнографічна цінность фільму «Олекса Довбуш» значна: він засвідчує, яким прекрасним і вишуканим було старовіцьке гуцульське весільне вбрання. Автентичне гуцульське вбрання весільного князя було таким: крисаня із вінком, трісункою і пір’ям катарвака, вишита сорочка, кожух, ремінь, порошниця, тайстра, вишневі волосінки і сардак, біла гугля, онучі та постоли. В руках у князя мали бути бартка і кріс. Весільну княгиню вбирали до вінчіня надзвичайно вишукано: молодій клали вінок і чільце на голову, волосся заплітали у бовтиці і волочки, на ній – вишита сорочка, кожух, силінка, намисто (пацирки), згарда, шелесниці, вишневі запаски і сардак, біла гугля, капці та постоли. В руках у княгині – декорована (цяткована) дерев’яна палиця.

Вінок гуцульського весільного князя традиційно мав сакральне значення. Його пришивали справа до крисані, мав у діаметрі менше п’яти см, розміщувався між двома дубовими листочками та був прикрашений знизу і двох боків трьома або п’ятьма китицями. Вінок гуцульської княгині ставили на голову зверху та пришивали до двох кіс, заплетених у бовтиці. Він мав у діаметрі більше як 10 см і був окрасою княгині, гармонійно завершуючи красиву форму всього головного убору.

Весільне деревце на Гуцульщині має сакральне значення і є символом «Дерева роду». Воно було із молодого кедра або сосни, мало невеликі розміри й було прикрашене різноколірними паперовими квітами.

На Гуцульщині народ створив чимало співанок, легенд і міфів про подвиги Олекси Довбуша. У відомій гуцульській співанці-хроніці зображено цю героїчну постать:

Лиш на Камени Широкім, на Горі Високій,

Сидит Довбуш, гірський орел, пишний, сизоокий!

Чьорнобривий, кучірєвий, стан високий маї,

А убиря така на ним, шо си улискаї!

У сардаці вин сукнєним, а шнури шовкові,

Сухозолоть в дармовисах, шо нима такої

А ни в книзя, ни в книгині! За крисанев – пави,

Тай золоті оґальони, шо на Венґрах ткали.

повний текст читайте в паперовій версії журналу

  1. Досліджуючи історію фільмування «Пісні про Довбуша», ми зустрічались і співпрацювали з директором Музею-майстерні Івана Кавалерідзе в Києві Олександром Юніним.


Корисні статті для Вас:
 
За кривду гір2003-04-21
 
Український Bergfilm? Карпатська мандрівка та національна ідентичніс2004-02-11
 
«І вже немає сліз жалітись ні на кого...»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#3

                        © copyright 2019