Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2004:#3
«І вже немає сліз жалітись ні на кого...»


Борислав Брондуков (1938 – 2004) у мене асоціюється з образом безіменного злодія у фільмі Леоніда Осики «Камінний хрест», за цю роботу він у 1968 році одержав приз за найкращу чоловічу роль на ІІІ Всесоюзному КФ у Ленінграді. За ним закріпилось було амплуа негативних персонажів: Гнида у «Бур’яні» Анатолія Буковського, Круп’як в «Анничці» Бориса Івченка, зрештою, негативно-викривальний відтінок мали його «історичні» постаті — цар Микола ІІ в «Родині Коцюбинських» та Бурунда в «Захарі Беркуті», в яких підкреслювалася зверхність, пихатість, злість. І саме Осика вийшов за межі фактурності й відкрив у Брондукова талант актора психологічного плану — ще раз він підтвердить це через 20 років у фільмі «Подарунок на іменини».

Але режисери не могли не звернути уваги на комедійний дар актора, який і в житті постійно творив територію гумору: когось розігрував, смішив, а когось висміював, залишаючись при цьому серйозним і незворушним. Неперевершеним у його творчій біографії залишився Явтушок з «Вавилона ХХ», де він працював разом зі своїм однокурсником і партнером у численних фільмах 60-х — 70-х років Іваном Миколайчуком. Комедійний дар Брондукова оцінили російські режисери, які не дуже охоче запрошували акторів із союзних республік. Широку популярність Брондуков здобув, знявшись у фільмах Георгія Данелії «Афоня» та «Осінній марафон», підтверджуючи своїми персонажами діагноз негаразду в суспільстві розвинутого соціалізму. Те саме в «Гаражі» Ельдара Рязанова та «На вас чекає громадянка Никанорова» Леоніда Марягіна: режисери залюбки експлуатували не тільки його своєрідну зовнішність, яка запам’ятовується, а й майстерність, уміння ліпити образ на тонких психологічних нюансах. Саме це і допомагало акторові залишатись невимушеним у широкому діапазоні: від комедії до публіцистики («Гостра розмова», «Премія»). Борислав Брондуков пізнав славу і популярність. Невимовно жаль, але хвороба підкосила його в розквіті творчих сил. У часі вона збіглась із занепадом українського кіно. Остання його роль у фільмі Андрія Бенкендорфа «Хіппініада» може символізувати долю нашого кіно: воно так само опинилося на маргінесі, як герой Брондукова — на уявно безлюдному острові.

Останні роки хворий актор доживав віку під опікою своєї дружини та синів і пішов, як німий докір сучасникам, що не спромоглися зберегти коли не славу, то бодай статус українського кіно, якому він віддав своє життя.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2004:#3

                        © copyright 2019