Розмову веде Олена Гусєва Перейти до переліку статей номеру 2004:#3
«Наші гроші йдуть на розвиток сусідньої кінематографії»


— Валентине Віталійовичу, скажіть, в якому стані сьогодні студія?

— Колись студія випускала до 500 картин на рік, працювало більше 120 штатних режисерів, близько 80 операторів, загалом добігало до 2500 співробітників. Та коли подивитись, що саме виробляла студія, то розподіл буде цікавий — 90% становили навчальні та фільми на замовлення, які майже не мали масового екрана, це специфічні фільми для конкретної аудиторії, і їх держава майже не планувала. А мистецьких фільмів масового екрана було 7-8% , майже так, як і сьогодні, — 5-6 картин на рік. Біда в тому, що нема підґрунтя, яке могло б формувати творчу конкуренцію серед першого складу режисерів, сценаристів, а по-друге, немає другого складу, який би постійно був у процесі. Звісно, ми запрошуємо молодих режисерів, операторів-студентів, бо для них це певна практика, ну і на них орієнтуємось на майбутнє.

— А де можна побачити вашу продукцію?

— Тільки цикл «Невідома Україна» нам вдалось перевести на відеоносії і розповсюдити на цільову аудиторію: вищі навчальні заклади, школи. Це десь 200 комплектів, у кожному по 14 відеокасет. Складність у тому, що Україна не має свого каналу, який би транслював неігрове кіно, яке досить популярне в Європі і має свою цільову аудиторію. І це проблема, бо навіть канал «Культура» в тому вигляді, в якому він існує сьогодні в Україні, не виконує тих функцій, які на нього покладено. Це проблема, яку треба розв’язувати, бо аудиторію треба готувати, виховувати. В мене є хрещеник, що вчиться в університеті, на математичному факультеті, він на комп’ютері переглядає фільми, я думав, що це бойовики, а виявляється, світоглядні фільми того самого науково-популярного кіно. Ви сьогодні не зможете ніде на ринку знайти ані відеокасет, ані DVD дисків з нашою продукцією, хоча попит має бути, адже суспільство до цього готове, і особливо молодь. Та не можна лише вимагати від держави. Згадайте, як було: люди постійно ходили до кінотеатрів, і гроші, які вони платили, в сумі були чималі. Так сьогодні працює весь світ. Існує ще й проблема просування нашої продукції на телеекрани. Якщо сьогодні хтось пропонує показати нашу продукцію, але дає мізерні суми, то це просто образа.

— Може, в нас невистачає гарних продюсерів?

— Вони могли б бути абсолютно дієздатними в цьому процесі, але вони стикаються з незграбністю нашої кінематографічної структури, навіть не незграбної, а інертної, яка працює за стандартами радянської, що вже не існує і досить спотворена. В Росії трохи змінили законодавчу базу, і сьогодні вони виробляють більше, ніж раніше весь Радянський Союз, уряд щорічно замовляє по 3-5 фільмів, бо це вигідно, вони вибудували ідеологічний прошарок, а ми стали їхнім ринком збуту, і наші гроші йдуть на розвиток їхньої кінематографії.

— Які майстри сьогодні працюють на студії?

— Не хочу називати імен, бо можу когось забути. Але майбутнє за молодими режисерами, бо вони на кіно дивляться, як на бізнес. Знають, що скільки коштує.

— Які перспективи на майбутнє?

— Існує програма на рівні закону, якщо її буде реалізовано, то добре. Біда в іншому: на сьогодні кінематографія перебуває в стадії вибуху нейтронної бомби, адже питання кадрів уже актуальне. В нас буде і плівка, і світло, і технічна база, але є загроза зіткнутися з тим, як це сталося в деяких країнах Європи, що матимемо гроші, а відтворювати не буде кому, бо той досвід, який формувався не один рік, перервався через те, що випускники інституту пішли працювати на телебачення. А кінематографія, на жаль, не може забезпечити ритмічний процес формування кадрів чи творчого потенціалу, другого складу при таких малих обсягах. Але ми сподіваємось на краще, що можемо, те й робимо. Добре, хоч сьогодні нас підтримує Міністерство, чи не вперше за останні роки є програма, яка передбачає технічне переобладнання наших павільйонів, знімальної техніки, світла. Без цієї підтримки все, що зроблено, було б аматорським.

— А хто частіше виступає замовником картин?

— Держава. Сьогодні, коли з’явилась відеотехнологія, набагато дешевша, і якщо якомусь науково-дослідному інституту потрібен фільм про наукові розробки, то вони, як правило, залучають непрофесійних фахівців, яких сьогодні чимало з досить примітивними відео-, а не кінотехнологіями.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2004:#3

                        © copyright 2019