Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2005:#2
Наймасовіше з мистецтв


Серед безлічі рекламної продукції, яку вкидають у мою поштову скриньку, одна листівка мене зацікавила: «Бажаєте дивитися до 70 найкращих у світі програм, серед яких популярні російські НТВ-Мир, ОРТ, Наше кино, РБК, Рен ТВ, а також російськомовні... (далі йде перелік зарубіжних телепрограм, дубльованих російською), негайно телефонуйте...»

Отже, в перенасиченому телеефірі для українського продукту — телевізійного, кінематографічного — місця немає, а під етикеткою «Наше кино» пропонується російське, і такий стан – немов щось само собою зрозуміле... Це наслідок тринадцятирічної культурної політики попередньої влади, якій було абсолютно байдуже, що на наших екранах: чи американська чи російська продукція, відверто низькопробна, куплена за безцінь, чи краща, але за зниженою ціною задля охоплення телеглядачів України. Наш ринок віддали, нас там немає. Не тільки на 70 програмах кабельного ТБ, а й на загальнодоступних каналах українських. Тим часом найбільша кіностудія ім. О.Довженка з благословіння попередньої влади за останніх півтора року майже припинила випуск фільмів.

А може, наші громадяни не хочуть бачити свого кіно? Безліч листів до Міністерства культури і мистецтв України засвідчують протилежне. «Чи потрібен Україні свій кінематограф?» — з таким запитанням журналісти газети «Вечерние вести» звернулися до перехожих. Всі опитані були одностайні у ствердній відповіді. Наведу одну з них: «Українське кіновиробництво зараз ніби застигло. Але я вірю в український кінематограф, оскільки він просто необхідний. Причому насамперед молодим, люди похилого віку живуть своїми цінностями і переважно дивляться старі фільми. Що ж до американського кіно, то всі вже давно переконались, що воно однотипне й жанрово убоге, а тому добряче набридло» (Антон, студент). Те саме говорили слухачі радіопередачі «Діалоги про культуру» 6 лютого.

Чи прислухається нова влада нашої країни до голосу народу, до голосів наших авторитетних кінематографістів — Юрія та Михайла Іллєнків, які виступили в газетах «Слово Просвіти» та «Урядовий кур’єр»? Юрій Іллєнко, зокрема, сформулював причини ситуації, в якій опинилося українське кіно, й накреслив план його порятунку в статті «Коротко, щоб устиг прочитати Президент». Слушні питання щодо правового поля в контексті українського телебачення порушив Михайло Іллєнко, наголосивши на стратегічному значенні Національного Ефіру. Люди мистецтва шукають вихід із глухого кута, в якому опинилося українське кіно, витіснене із законного ареалу існування, принижене, спаплюжене продажною пресою. Нав’язувані нашому глядачеві вульгарність та безкультурність мають канути в Лету. Так само одностайно, як ми відстоювали на Майдані своє конституційне право вибирати, ми повинні відстоювати своє право на продукт культури (а не безкультур’я), право на мораль. Готуючи цей номер «Кіно-Театру» і залучаючи до важливої розмови кінематографістів, хотілося нагадати: разом нас багато — і нас не подолати!


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2005:#2

                        © copyright 2019