Сергій Проскурня Перейти до переліку статей номеру 2006:#5
Ми взяли участь у великій театральній дискусії


Успіх студентів КНУ театру, кіно і телебачення ім. І.Карпенка-Карого на Всесвітньому фестивалі драматичних шкіл коментує відповідальний секретар національного відділення Міжнародного інституту театру в Україні Сергій Проскурня, який побував у Манілі на конгресі МІТу.

Студенти нашого театральної школи відрізнялися від інших, можливо, тому, що краще підготувалися. У студентів з інших країн уривки з робіт та етюди виглядали як фактура сира, імпровізаційна, орієнтована на міжнародний комунікативний стиль. Саме тому у показах була мінімальна вербальність та за рахунок ритму, пластики, музичного тла — максимальна виразність. Себто, це візуальний театр, той величезний напрям сучасного театру, орієнтований на творчі обміни, коли дбають про те, щоб не перевантажити глядача текстами. У нас же міжнародна діяльність обмежена і ці спроби Юрія Пилиповича Висоцького зав’язати міжнародні студентські контакти чи не перші, — то ми виявляємося оригінальними. Ми не підлаштовуємось під південноафриканців, філіппінців чи румун. І цим відрізняємося.

Виходять наші актори в прекрасних, розкішних костюмах (з Національного театру ім. Лесі Українки) і грають фрагменти з «Тартюфа» Мольєра. На заключному концерті з уривків робіт представників різних театральних шкіл, який був одночасно урочистим закриттям конгресу МІТу, — всі були в захопленні від українського класичного театру. Я до нашої альма-матер не маю ніякого стосунку, однак до мене з вітаннями підходили тільки тому, що я теж з України. Вітали українців і президент МІТу при ЮНЕСКО, і театральні критики, і продюсери різних країн.

Мене особисто вразили румуни, які показали абсолютно безсловесну сцену зі «Сна літньої ночі» Шекспіра, виконану з гумором та надзвичайно артистичними акробатичними навіть цирковими каскадами. В технічному сенсі це було неперевершено.

Екзотики було дуже багато. Але наші студенти теж виявилися екзотичними, тому що всі вже забули, що буває класичний театр і сприймали його як естетичне одкровення. Президент МІТу запропонував Юрію Висоцькому ознайомитися з історією фестивалю сучасної драматургії задля подальшої співпраці, але я не впевнений, чи з цього щось вийде, бо концепція фестивалю не співпадає з програмами нашого вузу, де ніхто не працює із сучасними українськими драматургами. Дипломні вистави за сучасними нашими п’єсами практично не ставляться. Вектори різні. Президент МІТу Манфред керує у Баден-Бадені фестивалем сучасної драматургії, в журі якого, між іншим, Олександр Ірванець. П’єса Ірванця потрапила у конкурс, була перекладена німецькою й одержала визнання на першому фестивалі у Бонні й таким чином Сашко записав себе у драматургічну еліту Європи.

Увага до участі українського університету театрального мистецтва в таких заходах, як театральний фестиваль на Філіппінах — це феноменальна річ, але в зв’язку з тим, що театральний світ насичений різними подіями, про які ми навіть не здогадуємося, то не варто спочивати на лаврах. Ми маємо постійно брати участь у великій театральній дискусії, яка і засобами живого практичного театру, і зусиллями аналітиків, критиків, театральних оглядачів та істориків відбувається в світовому театральному процесі. Повторюю, Україна не використовує той потенціал уваги світової громадськості, який на неї був спрямований. Завдяки цій увазі за минулий рік ми могли б зайняти передові позиції в мистецтві світу. А ми цим не скористалися. Зараз градус інтересу падає, однак ще є можливості його використати. Я недавно був у Польщі. Там кажуть: давайте ваших молодих режисерів, будемо робити спільні майстер-класи, давайте свої делегацїї. Ми будемо витрачати на вас гроші і будемо горді з того, що допомагаємо Україні.

Тема нинішнього конгресу МІТу — лідерство у формуванні свідомості світової спільноти. Конгрес поставив питання: чи займає театр одну з ніш лідерів, які впливають не тільки на розвиток кожної націй, а й на порозуміння між ними. Ми спробували ствердити, що театр є одним з інструментів міжнародної взаємодії. На конгресі прозвучало, що в часи глобалізації театр залишається носієм оригінального способу мислення в кожній культурі, що ми можемо збагачувати один одного, не змінюючи національного обличчя. Наступний конгрес відбудеться 2008 року. На базі центру сучасного мистецтва в Манілі, який побудувала дружина їхнього філіппінського тирана Маркоса, працюють три балетних театри, два симфонічні оркестри і ще безліч усього, в тому числі приміщення для урочистих прийомів.

Нинішній ректор університету Олексій Безгін працював в адміністрації Президента України керівником відділу культури і мистецтва в підрозділі внутрішньої політики, у нього колосальні можливості та зв’язки. Тому не треба дивуватися, що до поїздки студентів на Філіппіни він залучив мецената, який був причетний до проведення виставки творів Піросмані у Національному музеї українського мистецтва (Президент компанії Київпідземшляхбуд Д.Й.Андрієвський — Ред.) У Безгіна є моторика, яку він включав час від часу, а зараз все більше, тому що знаходить підтримку колективу. І якщо ректор вирішить питання ще й з приміщеннями, то очевидно, що у вузу будуть великі перспективи.

Записала Валентина Грицук


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2006:#5

                        © copyright 2019