Олексій Радинський Перейти до переліку статей номеру 2003:#1
Портрет трагедії
 
кадр з фільму Поганий Хлопець
  кадр з фільму Поганий Хлопець  
 


Цей симпатичний кореєць, який виглядає значно молодшим на свій вік, міг би бути черговою ілюстрацією до феномена «південнокорейського економічного дива». Публіка «Молодості», де Кім Кі Дук очолював фестивальне журі, була зачарована. Але залицятися до глядачів він може тільки на прес-конференціях. Фільми Кім Кі Дука не залишають нам жодних шансів.

На минулій «Молодості» однією з найпомітніших подій став його «Острів» (2000), фільм, що приніс Кім Кі Дуку всеєвропейську, але, на жаль, скандальну славу. І критики, й естети, і просто зацікавлені епатажною екзотикою глядачі були більш за все вражені нестандартним поводженням героїв з рибальськими снастями. Жорстокість картини стала ледь не леґендарною. Одразу ж хтось почав ліпити на Кім Кі Дука ярлик культовості, інші стрясали прокурене фестивальне повітря прокльонами. Хай там як, корейського самоука погано зрозуміли. Швидко, немов два постріли, з’явилися фільми «Адреса невідома» і «Поганий хлопець» (обидва 2001), які пояснили: це вам не нерви кримінальним чтивом лоскотати. Посеред багатих на екранне насильство стрічок «Молодості» корейські «страшилки» помітно вирізнялися. Ось вона, ціна південнокорейського «дива», підґрунтя глобалізації, зворотний бік солодкавого міфу про щасливих південнокорейців! Кім Кі Дук, один із небагатьох трагіків сучасного кіно, вчить: чудес не буває.

А що ми, власне, знаємо про Південну Корею, яка сьогодні наповнює західний світ побутовою технікою, автомобілями, кінорежисерами, а віднедавна — і футболістами? Що двадцяте століття для неї було не кращим, ніж для інших. Спочатку — брутальна японська експансія, війна з фашистами, потім — з корейцями, але північними, американське втручання, 38-а паралель, що розділила корейців на знедолених кімірсенівців та щасливих капіталістів. Центр Сеула тепер навряд чи одразу відрізниш від центру Нью-Йорка. Корея глобалізується з таким похвальним завзяттям та успішним ентузіазмом, що можна розгубитися перед глобусом: де тут Схід, де Захід? В Європі тільки й встигають очима кліпати, коли корейці виграють у футбол в італійців, а корейські фільми запрошують до Венеції та Берліна.

І тут стає зрозуміло, що все набагато складніше. Що корейці не з доброго дива отримали своє процвітання. Що побудовано все з одного матеріалу — з трагедії. Національної, сімейної, персональної. Собачої, зрештою. Про це — кіно Кім Кі Дука.

Перший із двох (за хронологією) фільмів Кім Кі Дука, «Адреса невідома» — це безперервний катарсис протягом ста хвилин. За майже повної відсутності екранного натуралізму напруга не слабшає, але й не зростає: це світ, в якому неґативні емоції тримаються на постійному максимумі. Дія відбувається тридцять років тому, і Південна Корея у цю зовсім недавню епоху постає справжнім пеклом. Нужденні люди ненавидять одне одного. Знахабнілі американські солдати розважаються із заляканими корейськими дівчатами. Основний засіб харчування — забій бездомних собак. Основна ознака престижу — знання англійської. Шпана таким чином визначає міру «крутизни», а жінки, які народжують від американських солдатів, відмовляються говорити корейською. Лавина насильства, запущена безжальним ходом історії, підминає під себе усіх. Тихий метис на початку фільму жаліє собак, яких йому доводиться мордувати на бійні, — невдовзі він почне стріляти в остогидлих йому людей. Інший хлопчисько (як признався сам Кім Кі Дук — alter ego режисера), учень художника, нездатний протистояти ударам з усіх боків, теж починає чинити аґресивний спротив. Жертва прагне бути катом, але за таке грубе порушення основ світобудови сидітиме у в’язниці. Зрештою, катам теж пощади не буде — адже вони приречені жити серед подібних собі. Єдина жертва, що не претендує на «підвищення», отже, єдина нотка людяності у фільмі — скалічена дівчинка, яка не приймає жодного з подарунків злої долі. Спочатку вона віддається солдату-янкі в обмін на лікування хворого ока, яке потім сама собі виколе.

Попри всю скандальну жорстокість фільмів Кім Кі Дука його герої помирають рідко. На той світ іде тільки метис із картини «Адреса невідома», та й тому доведеться ще довго стирчати догори ногами з болота, ніби на кару за передчасний добровільний «вихід із гри». Люди Кім Кі Дука живуть, виживають, бо їхня доля — продовжити естафету зла. Передати далі смолоскип жорстокості, несправедливості, аґресії.

Невідворотність фатуму — тема «Поганого хлопця». До безтурботного життя корейської студентки Сун Хва вдирається зла доля у вигляді вуличного збоченця, монструозного «поганого хлопця». Тепер досить легкого грішка — схопити з ятки забутий гаманець, – і дівчина цілком під владою зла. «Поганий», що виявився сутенером, примушує Сун Хва стати проституткою, а сам підглядає за її зустрічами з клієнтами. Зловісний герой весь час мовчить, підкреслюючи цим свою нелюдяність, архетипність. Жертва і кат знову заслуговують на однаковий жаль. Незважаючи на приниження, Сун Хва не втрачає гідності, але й залишити жахливий світ, до якого її було втягнено, не може. Випробування болем, знущаннями, стражданням не очищує і не підносить — воно змушує приєднатися до світу потворного. Після звільнення з борделю Сун Хва залишається з «поганим», ненависть до нього трансформується в прийняття страждань — адже шляху назад нема. Точніше — нема можливості його пройти.

Фільми справді страшні, але зовсім не кількістю пролитої крові. Світ, за Кім Кі Дуком, є злим, людина — носій зла і, навіть коли сама цього не відає, його розповсюджувач. Сховатися не можна, ваша особиста трагедія може знайти вас на лаві у безхмарному парку, як це сталося з Сун Хва. І трієрівські дзвони по нещасній дівчині у Кім Кі Дука не битимуть. Нещадний кореєць зараз нарозхват у провідних європейських фестивалів. Поза іншим, він і до кон’юнктури потрапляє — азійське кіно, екзотика, нові форми екранного насильства. Але нагороджувати не наважуються. Бо розуміють, що ніякої східної специфіки в Кім Кі Дука нема: Південна Корея тепер Захід, з деякими особливостями національної історії. Світ глобалізується — глобалізується зло. Історія Сун Хва могла б так само статися на Єлісейських полях, Унтер ден Лінден, в Централ-Парку. Тож не розслабляйтеся, панове європейці. Зло — не тільки на телеекранах, не самі вони винні в повсякденних жахах.

...А Кім Кі Дук вже монтує новий фільм і готується знімати наступний. Навколишній світ дає йому багато матеріалу для творчості. Але, як відомо, надто довге порпання в бруді призводить до сумних наслідків. Чи не є захоплення корейськими кошмарами нічим більшим, ніж естетська мода, — покаже лише час.


Корисні статті для Вас:
 
Швейцарський погляд на італійську класику2003-04-05
 
Зміст форми (короткометражні фільми 32-ї «Молодості»)2003-04-12
 
«Золотий Лев» знову прокинувся2003-04-00
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#1

                        © copyright 2017