Борис Юр’єв Перейти до переліку статей номеру 2003:#1
Довженко знімає «Щорса»
 
Довженко знімає Щорса
  Довженко знімає Щорса  
 


У лютому-березні 1937 року О.Довженко знімав у Чернігові і поблизу нього епізоди до кінофільму «Щорс». Першу команду операторам він подав 25 лютого. А перед тим провів велику підготовчу роботу. Сценарій, як розповідав сам О. Довженко місцевим журналістам на зустрічі в редакції чернігівської обласної газети «Більшовик», був побудований за маршрутами боїв М. Щорса. Присутні, серед яких були молоді письменники О. Тесняк, М. Хазан, з хвилюванням слухали уривок зі сценарію, вітали автора. А він відповів:

— Сценарій — це тільки півділа. Головне — попереду. О. Довженко перед зйомками виїжджав «на натуру», подовго розмовляв з бійцями чернігівського гарнізону та колгоспниками — учасниками масових сцен. Кілька разів заходив до обласного архіву, щоб ще подивитися на документи громадянської війни. Особливо часто звертався до історичного музею. Заступник директора музею А. Левенко розповідав, що в цей час він познайомився з Олександром Довженком. А. Левенко якраз збирав матеріал про М. Щорса та його бойових товаришів, який згодом ліг в основу його кандидатської дисертації. Він консультував Довженка, виїжджав з ним у села Кличівку, Павлівку та інші місця, де знімали фільм. Йому здалося: Довженко зовсім не вважав свій сценарій раз і назавжди незмінним, він весь час обмірковував нові варіанти, уточнював, доповнював. Саме про це писав Олександр Петрович у листі до В. Вишневського з Чернігова 6 березня 1938 року: «Сейчас я много думаю и работаю над литературным сценарием. В свете новых событий, а также и времени вообще, я уже выносил множество разных изменений и, главное, дополнений, растяжений, углублений, касающихся и лично Щорса, и народа, и отдельных образов, и лирических, и философских, и исторических мотивов».

Між знайомством О. Довженка з А. Левенком і цим листом минув цілий рік, багато плівки вже було відзнято, другий би митець давно заспокоївся, а Довженко все працював і працював. У тому ж листі він зазначав, що хоче вкласти в цю працю «все лучшее, что есть во мне самом, положить перед народом вещь прочную и достойную его трудов и гордости».

І ось нарешті на березі Десни зійшлося близько тисячі чоловік, незвичайно одягнених і озброєних. Довженко не квапиться.

— Уявіть собі, — каже він, — що в нас перепочинок перед боєм за місто.

Не пізнають бійці один одного. Та солдати завжди солдати. Дістали гармошку, бубон, пішли танцювати. Довженко вичікує. Нехай. Треба, щоб кожний увійшов в атмосферу того часу.

Режисер дає сигнал — богунці кинулись уперед, провалюючись по коліна в сніг, підводячись знов, а потім по льоду на той бік. Ворог відступає. Міст через Десну наш.

— Дуже вдало, дуже вдало почали, — каже Довженко.

Він дуже цінував загальний схвильований настрій виконавців і зумів запалити багатьох своє захопленістю Щорсом та його сподвижниками. Учасники зйомок переживали радісні дні. Бійці забрали з бібліотек усі книги про Миколу Щорса, складали про нього вірші, малювали його портрети, співали пісень. У Довженка був свій план, своя послідовність зйомок. Ключем до психологічного настрою і стала перша масова сцена — бій за міст через Десну. Як добре він все собі уявляв, свідчить організація другого епізоду — взяття Чернігова. На узгір’ї, між Павлівкою і Черніговом, розташувалися кіннота, артилерія, тачанки, піхота. Винесли червоний прапор. Довженко тепер інший, трохи різкуватий, зібраний. Каже:

— На тачанки і сани посадити більше людей. Кінноту пустити по узбіччях. Кіннотника на чорному коні поставити над кручею. Половину кіннотників — на лівий фланг, в село. При наближені обозу кіннота повинна вискочити з села, перегнати обоз і мчати повним галопом в наступ на Чернігів.

Коли йому до вподоби робота, каже:

— Буде чудовий кадр.

Та хвалить не часто. А вимагає — багато. Коли знімали епізод у Чернігові, шість разів завертав Довженко богунців. Вони повинні були вилітати на конях з-за рогу вулиці і, побачивши противника, падати у сніг, стріляти. Була якраз відлига. Хлопці з коней скакали у калюжі. А він рукою киває:

— Ще раз.

А «ще раз» — це півтора кілометра об’їзду, нова атака, нове напруження. Почали вранці — закінчували ввечері. Підмерзало. Пара над кіньми чи дим... «Я хочу, — писав О. Довженко у вже згаданому листі, – чтобы у многих чубатых черниговских хлопцев-богуцев дымились не только кони на морозе, но и собственные ноздри и губы, и не от мороза, а от внутреннего пламени, выжигающего героям дорогу в бессмертие».

Біля Довженка завжди люди. Одного «не беруть в артисти» — скаржиться. Другі — з порадами.

— Тут кулемета не було. Він стояв на сусідній вулиці, — стверджує незнайомець.

Його питають, звідки це йому відомо.

— Я в числі богунців брав це село насправді, — відповідає.

А дідусь із сивою борідкою наскакує на О. Довженка:

— Тоді ще такої зброї не було. Я знаю. І номер свого «бердана» пам’ятаю.

Довженко щиро сміється. З людьми він почуває себе дуже добре, землякам радий. В одному не можуть ніяк порозумітися земляки: ніхто не хоче грати ворогів, навіть ображаються. Серед бійців це питання розв’язується тільки за допомогою військової дисципліни. А колгоспників — не умовити. Взагалі комічних епізодів — хоч одбавляй. Про один такий згадував З. Кругерський, який більше тридцяти років працював фотокореспондентом чернігівської обласної газети «Деснянська правда» (тоді вона мала назву «Більшовик»). Коли О. Довженко знімав епізод взяття мосту через Десну, рух було зупинено, по краях мосту стали міліціонери. А він, Кругерський, хотів зробити знімок для газети. Налагодив фотоапарат, а посвідчення забув. Міліціонери його заарештували, привели до О. Довженка.

— Підозрілий якийсь...

Олександр Петрович тільки глянув — усе зрозумів. Відпустив міліціонерів, а Кругерському каже:

— Знімайте, знімайте. Звідси добре видно.

Усі, хто бачив О. Довженка під час зйомок, сходяться на тому, що він був тоді якийсь особливий. Жвавий, енергійний, він жив фільмом. Шапка, бувало, впаде, — не помічає. Що цікаво — при такій напруженій роботі, в складних умовах зйомок масових сцен режисер ні на кого не нагримав. Діяти — це було в його характері. Чи надавало йому натхнення й те, що були вони з Миколою Щорсом земляки — Сосниця і Сновськ (тепер Щорс) — недалечко одне від одного?..

Одного разу, коли почали знімати складний за умовами виконання епізод, ледве не зірвали все лижники. Це були молоді люди, учасники лижної естафети. Гальмуючи лижі, вони зняли перед камерою справжню завірюху. Довженко спочатку розсердився, та швидко заспокоївся і злагіднів. Осідала срібна пороша... Олександр Петрович дивився на молоді обличчя, і, може, задум нової картини з сучасності торкнувся тоді його серця...


Корисні статті для Вас:
 
Сергій Буковський: Треба думати про глядача2003-04-18
 
«Це мала бути детективна мелодрама»2003-04-17
 
Цей дивний червоно-чорний «флірт»2003-04-19
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2003:#1

                        © copyright 2019