Публікація Валерія Гайдабури Перейти до переліку статей номеру 2008:#1
ЙОСИП ГІРНЯК: «МЕНЕ НАСПІЛА СТРАШНА КАТАСТРОФА»
 
Дружній шарж на Йосипа Гірняка.  
Автор – Едвард Козак (ЕКО).
  Дружній шарж на Йосипа Гірняка. Автор – Едвард Козак (ЕКО).  
 


Еміґраційне перебування українських митців Володимира Блавацького та Йосипа Гірняка разом із їхніми театральними трупами від 1945 до 1949 року на теренах Німеччини позначено як великими творчими успіхами, так і не меншими труднощами організаційного, побутового, політичного характеру.

Листування режисера Й. Гірняка з перекладачем Миколою Понеділком ілюструє цю думку, фіксуючи негаразди, що їх зазнав наприкінці 1948 – на початку 1949 року Театр-Студія під керівництвом Йосипа Гірняка та Олімпії Добровольської.

Кризовий стан прискорив час остаточного виїзду українських емігрантів (у тому числі, й Театру-Студії) за океан. Загальне нервове напруження, фізичне виснаження (на артистах лежали ще й численні обов’язки технічних працівників) провокували не лише конфлікти між керівництвом і студійцями, а й певну неузгодженість вчинків між Й. Гірняком і О. Добровольською. Не маючи віри в те, що Театр-Студія буде їхнім пожиттєвим надійним захистком, частина провідних акторів вдалася до «самостійного плавання». Так, після зборів 12 листопада 1948 року зі складу Театру-Студії вийшли, щоб еміґрувати до Австралії, Степан Залеський, Ірина Варцаба, Мирон Чолган, Люба Сай.

Йосип Гірняк, що не визнавав підлеглості мистецтва політичним партіям, пізнав нелюбов «бандерівців». У одному з листів він говорить про каверзи політиканів, що спричинилися до фінансової біди Театру-Студії.

Глобальну економічну напругу викликала й грошова реформа.

У листах Й.Гірняка на цьому тлі вимальовуються його незламна енергія і воля до збереження в моральній чистоті свого театрального дитяти. Характерні замовлення, що їх робить режисер Миколі Понеділку як перекладачеві. Йдеться про зарубіжну класичну і сучасну п’єсу – свідчення стабільності курсу Й.Гірняка на європеїзацію української сцени. То був урок, який Гірняк засвоїв від свого вчителя Леся Курбаса.

Поруч із цим – прохання керівника Театру-Студії до

М.Понеділка знайти для інсценізації твір Івана Франка «Абукасимові капці» передрікає подальшу тенденцію колективу, сповна виявлену в Нью-Йорку, – активно працювати для малечі, рятуючи її від забуття рідної мови.

Так у кількох листах окреслено пекучі проблеми театрального «еміґраційного міждіб’я» (Ю.Косач).

[без дати]

Шановний друже! Знову Ваша листівка прийшла із запізненням, бо із Міттенвальду доганяла мене у Ельвангені, де ми тепер граємо 1). Звідси їдемо на Штутгарт, а потім дальше будемо етапами добірати на північ – можливо аж до англійської зони 2). Подорож свою думаєм закінчити аж осінню. Так – як бачите – у Міттенвальді буду не скоро. Дуже цікавий я на вашу «Лукрецію»3). «Комісар»4) мене все-таки стримує своєю ідеєю. На передрук «Лукреції» я вам вишлю гроші. Ви, будь ласка, пишіть до Міт.[тенвальду] до Добровольської, вона там сидить, а вже через неї я буду з вами у контакті. Її офіціяльне прізвище Гірняк, бо Добровольська це псевдо. Дуже Вас прошу, напишіть, скільки грошей потребуєте, бо як зрозумів, то такі видатки Вам тепер не під силу.

Бачите, голубе! Мені здається, що для Студії треба зараз п’єсу бодай хоч трохи созвучну нашим «подіям». А Прістлі все ж таки західний філістер. Бодай такий він у своїх п’єсах! Так що ви не сірчайте на мене.

Тисну Вашу руку і шлю через Вас сердечний привіт п. Юрію Шереху.

Ваш Й. Гірняк.

1) У Ельвангені Театром-Студією за п’ять днів показано вистави: «Пошились у дурні» М.Кропивницького, «Оргія» Лесі Українки, «Сон української ночі» та «Хожденіє Мамая по другому світі» І.Алексевича, «Зайві люди» М.Хвильового в обробці І.Кошелівця.

2) Насправді студійний театр після Ельвангена гастролював у Цуффенгавзені, Пфорцгаймі, Етлінгені, Ашаффенбурзі, Майнцкастелі, Гессені, Корбаху, Байройті, двічі в Реґенсбурзі і Ноймаркті. До репертуару, що йшов у Ельвангені, додалася вистава «Слуга двох панів» К.Гольдоні.

3) П’єсу А.Обе «Лукреція» Й.Гірняк не поставив. На терені Німеччини її втілив В. Блавацький в «Ансамблі Українських Акторів» у сезоні 1948–1949 рр.

4) Йдеться про п’єсу А.Прістлі «Прийшов інспектор» (1947). Втілена В.Блавацьким в «Ансамблі Українських Акторів» (Філадельфія, США, 1951 рік).

5) Виходячи зі змісту п’єси А.Обе «Лукреція» (її назва в оригіналі «Збезчещення Лукреції»), Й.Гірняк надавав терміну «расизм» широкого значення насильства, наруги – аналогічно з темою екзистенціалістів, означеною Ж.-П.Сартром як «l’engagement» – ув’язнення. А конкретно мав на увазі те, що називав «часами еміґраційного маразму».

16/ХІ- 48 р. Міттенвальд.

Дорогий друже! Посилаю Вам, хоч з запізненням, свою обіцянку, а саме «В масках епохи» 1). Вибачте, що так довго мовчав, але поки я закінчив поїздку, а відтак великі пертурбації із реорганізацією Студії та деякі наші турботи не дали мені можливості виконати звичайні засади ввічливості. Простіть і не гнівайтеся.

Маю до Вас велике і негайне прохання: потребую для Студії якнайскоріше п’єсу Ібзена «Примари» (Geschpenster). Тому звертаюся до Вас із замовленням. Розшукайте у театральній бібліотеці цю п’єсу і перекладіть її. Як тільки повідомите мене про свою згоду, я зразу вишлю Вам замет в рахунок гонорару і оплачу кошти переписки.

Дуже прошу про негайну відповідь і згоду Вашу.

Сердечно тисну руку

Ваш Й. Гірняк.

1) В.Хмурий, Ю.Дивнич, Є.Блакитний. В масках епохи (Йосип Гірняк). Видавництво «Україна», 1948.

20.ХІ.48 р. Міттенвальд.

Дорогий друже! Вчора отримав Вашого листа і дуже зрадів, що Ви мене згодні виручити із скрутного становища, а саме обіцяєте якнайскоріше дати переклад «Примар». На жаль, сьогодні субота і таборові установи зачинені, і я не можу підняти у касі із студійного кошта грошей, щоби Вам негайно вислати. Зроблю це в понеділок. Було б дуже добре, якби Ви були так добрі і після закінчення перекладу самі особисто привезли його сюди. Кошти подорожі я Вам оплачу. Дуже було б бажано, щоби Ви сюди заглянули бодай на один день. Маю дещо з Вами переговорити і поінформувати Вас (як одного із друзів ідеї Студії) про ці зміни і реорганізаційні дії, які я зараз переводжу у життя! Діло у тому, що основний склад Студії зголосився до Австралії, а я не маю морального права зупиняти їх від того наміру, все ж таки продовжую працю – міняючи курс репертуарного пляну. Ще одна із причини, чому я так негайно потребую ібзенівських «Примар». Та докладніше переговоримо особисто, коли приїдете.

Тисну Вашу руку

Ваш Й. Гірняк

5.І.49. Дорогий пане Микола!

За листа дякую і рівночасно, як бачите, відповідаю. П’єсу «Медея»1) відсилаю і прошу Вас негайно після перерегістрації взятися за переклад її. На переклад «Пігмаліона» 2) теж чекаю, але це у другу чергу, якщо не маєте часу. Ваші сумніви щодо якости перекладу «Примар» не обосновані. Я і Олімпія Остапівна цілком задоволені. Просимо лиш Вас, напишіть нам назву хвороби Освальда, бо Ви її у тексті пропустили. Там у монолозі Освальда зазначено тільки точками.

Поза тим не маємо до Вас ніяких вимог, навпаки тиснемо Вашу руку і чекаємо слідуючих двох перекладів.

З Новим роком! Бажаємо Вам здоровля і сповнення усіх Ваших мрій, а на свята доброго настрою і смачної «куті».

Тиснемо Вашу руку

Йосип і Олімпія Гірняки.

Учні Студії сердечно вітають Вас.

1) «Медея» Ж.Ануя (1946). П’єсу цього автора «Антигона» (1943) в перекладі М. Понеділка з розумінням новаторської стилістики твору (Антигону грала Є.Шашаровська) поставив у сезоні 1947–1948 рр. В.Блавацький в «Ансамблі Українських Акторів» в Ауґсбурґу. 1970 року в Філадельфії В.Шашаровський втілив «Медею» Ж. Ануя з видатною актрисою В. Левицькою в заголовній ролі.

2) «Пігмаліон» Б.Шоу не був поставлений ні Гірняком, ні кимось іншим на теренах українського діаспорного театру.

[Без дати]

Дорогий друже! Ви мені пробачте, що я Вам негайно після одержання листівки не відписав, а ось вже наспів другий лист; але, єй-Богу, так був зайнятий пробами і клопотами всякими... що і глянути вгору не було коли. Та перш за все до діла! – мені дуже прикро, що я ще Вам не вислав грошей, які Вам належаться, після нашої умови. Але, знаєте, мене наспіла прямо страшна катастрофа. Як Вам відомо – після гастролів ми мали залізний фонд, який в основному призначений на такі і подібні постановочні видатки. Та мене студійці намовили перевести німецькі марки на доляри, бо боялись нового «верунгу», я старий дурень це зробив і, як Вам певно відомо, яка доля спіткала оті злощасні доляри. Словом – я їх купив по найбільшій ціні – а тепер вони скандально впали, і я опинився сьогодні без одної марки і не можу чортівського доляра продати. Мені дуже прикро, що я зараз не можу Вам їх послати. Я обіцяю негайно після прем’єри «Примар» заплатити за «Медею» і «Пігмаліона». Я був би це вже зробив 10.02-го, але, на жаль, фру Альвінг [йдеться про виконавицю цієї ролі Тамару Позняківну – В.Г.] лежить у лікарні і виставу прийдеться відкласти на днів 10. Тому я Вас дуже прошу потерпіть до 20-го 02-го, після якого я 200 марок Вам (як кров з носа) заплачу. Може, Ви якось до того часу викрутитесь?! Я після прем’єри думав з виставою поїхати до Фрайману і ще у деякі місця, і гроші для Вас у першу чергу будуть. Я дуже радів, що Ви теж орієнтуєтесь на Ню-Йорк, може вже там нам удасться спільно тягнути театральний віз?! «Медею» не передруковуйте, а пришліть мені манускрипт, я його тут перепишу і негайно вам відішлю! Сподіваюсь, що Ви на прем’єру «Примар» до нас приїдете?

Дуже Вас прошу – починайте лікуватись – а я обов’язково постараюсь Вам зліквідувати усі борги, які будуть зв’язані з Вашим лікуванням.1)

Тисну Вашу руку і бажаю якнайскоріше стати фізично на ноги і їхати разом з нами дальше у світ за очі.

Ваш Й. Гірняк.

1) З листа Уласа Самчука до Володимира Блавацького: «Неприємно захворів наш спільний знайомий – Понеділок. У нього стало з’являтися короткочасне осліплення: раптом приходить, кілька хвилин триває і минає. Лікарі сказали йому, що це нервове і може бути вилікуване, але якщо за це не взятися тепер же, то це загрожує явищами паралічного характеру, але серйознішими […]. Мені хотілося б йому допомогти, бо він, хоч може викликати закиди з погляду вихованості, а частково й загальної культури, але видається мені хлопцем дуже здібним». (Мюнхен, 31.Х.1948).

На лікування було потрібно 90 марок, яких у М.Понеділка не було. Це повідомляв автор листа як голова письменницького об’єднання (МУР) В.Блавацькому, що очолював організацію митців української сцени (ОМУС), і радився з ним, як допомогти колезі. Йосип Гірняк знав про ситуацію, і його пекла совість.

6.ІІІ.49.

Дорогий пане Миколо! Перед кількома днями отримав «Медею», а учора листівку відносно «Пігмаліона». 4-го 03-го я був у Мінхені. Дуже хотів Вас бачити, але, на жаль, цілий день я був на Пасінбу, а вже під вечір було мені тяжко добратися до вас на Шлясхайм, тим більше, що по темноті не знайшов би дороги. Дуже жалів, що так сталось, бо я мав для Вас гроші у доляровій валюті, яку не міг зиризикувати передавати через треті руки. Гроші я був вимушений привезти знову додому, де вони і зараз чекають нагоди, як би та попасти у Ваші руки. Чому саме у доляровій валюті?? Річ у тому, що наша прем’єра «Примари» пройшла з найбільшим моральним і мистецьким успіхом, які досі у нас бували, але «блискуче відокремлення»1) дало приказ нас взагалі і цю виставу зокрема збойкотувати, і ми потерпіли касовий крах, т.ч. [таким чином – В.Г.] не оплатили коштів постановки. А я, як Вам відомо, надіявся із зібраних грошей на цій виставі заплатити Вам за переклади «Медеї» і «Пігмаліона». Отже я був примушений запропонувати Вам доляри, які я маю від тієї катастрофічної «трансакції», яку я перед кількома місяців проробив із студійним фондом. Маючи тільки ці гроші, я можу Вам їх запропонувати як гонорар за переклади. Мені дуже неприємно, що не виконав свої обіцянки, тим більше, що Ваш стан потрібує грошей негайно, та, на жаль, і ми, студійці, опинились у надзвичайно скрутнім стані. Але я думаю, що коли б Ви змогли доляри ті зберегти до свойого приїзду до Америки, то там вони Вам стануть у пригоді. Тепер я прошу Вас порадити мені, де їх Вам доручити? Поштою неможливо, принагідно небезпечно. Я у Мінхені буду через днів 10 на Функ-Касерне... Може, потерпите до того часу, і тоді я Вам особисто вручу. Передрук із-за економії ми своїми засобами проводимо самі, т.ч. [таким чином – В.Г.] –позичаємо на ніч машину і один із студійців одним пальцем ноччю стукає. Думаю, що через тиждень я зможу манускрипт і один друкований примірник Вам вислати. Думаю, що із «Пігмаліоном» треба робити так само, іншого способу не бачу.

Хотіли ми із «Примарами» виїхати в околиці Мінхена, але боюсь, щоби нас бандерівці і там не стероризували і щоб не довелось кидати там усі манатки і пішки по шпалах мандрувати до Міттенвальду?! Як Ви задивляєтесь на таку можливість?.. Що чувати з Вашою Америкою? Ми все чекаємо формальних клопотів. А поки що я з дружиною збираємо майбутній репертуар. Для цієї мети чи не могли б Ви при допомозі професора Шереха дістати із бібліотеки Вільного університету (для перепису) Івана Франка «Абукасимові капці»? Не маємо і одної казки, а з цієї можна б зробити непогане театральне видовище.

Чекаю на Вашу відповідь – на усі поважні міркування. Здоровимо Вас сердечно –

Ваші Олімпія і Йосип Гірняки.

Ні «родинні» чвари, ні наскоки партійців не могли затьмарити щастя творчого тріумфу групи учасників вистави «Примари» Г.Ібсена у постановці О.Добровольської і оформленні Є.Блакитного.

Ю.Дивнич (Лавріненко) в «Українських вістях»10.04.1949 року поруч із захопленням випробуваним талантом Й.Гірняка в ролі пастора Мандерса дав найвищу оцінку роботі молодих виконавців.

«Володимир Лисняк здобув велику перемогу і склав іспит на повноцінного актора. Він спромігся в одному образі на трагічну єдність вітального життєрадісного гону молодости, страшної приреченості, впертої боротьби і вже явно позначеного розпаду, та, що важне для актора, в надзвичайно хвилюючому стані Освальда нема й натяку на мелодраму.»

«Тамара Позняківна опанувала ролю жінки, більш ніж удвоє старшої од неї віком, зуміла яскраво розкрити глибокий ібсенівський образ жінки-матері, людини, не спрощуючи ні одного зигзагу, не зрізуючи ні одного наріжка. Коли вона під завісу каже своє розпачливе «не можу», падаючи біля свого непритомного сина з дозою морфіни в руках, глядач виходить із залі не тільки приглушений великою драмою-дійством, а й полонений її незвичайним акторським «можу».

Саме це «можу!», «можемо!» було творчими крилами, на яких члени Театру-Студії сподівалися злетіти над обставинами, прямуючи , як висловлювався Гірняк, світ за очі, – до Америки...

P.S. Завдячую Іванці Заєць і Ользі Алексік за можливість знайти у США і використати цей матеріал.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2008:#1

                        © copyright 2018