Родерік Конвей Морріс Перейти до переліку статей номеру 2007:#6
Для 12 суддів у суперечливій Росії немає простих відповідей


Минуло дев’ять років відтоді, як один із найбільш визнаних у світі російських режисерів Микита Михалков випустив художній фільм. Отже, поява «12» є свого роду подією.

Передостання стрічка, продемонстрована на Венеційському кінофестивалі, несподівано для багатьох не отримала Золотого лева за найкращий фільм. Утім журі нагородило Михалкова спеціальним Левом на знак визнання його режисерської майстерності в цій і попередніх роботах. (Його «Урга» здобула Золотого лева у 1991).

Остання робота Михалкова, в якій він був постановником, а також співавтором і актором, збігається з 50-тим ювілеєм «Дванадцяти розгніваних чоловіків» Сіднея Люмета. Попри те, що фільм навіяний класичною голлівудською судовою драмою, він багато в чому відмінний.

Початок «12» схожий на початок фільму Люмета, в якому юнак з Пуерто Ріко постає перед судом за вбивство свого батька. Його вина здається очевидною, свідки достатньо надійні, і всі судді схильні винести швидкий вирок, коли раптом один суддя сміливо пропонує зупинити розгляд справи і принаймні припустити можливість невинуватості.

У фільмі Михалкова чеченського юнака (Апті Магамаєв) звинувачують у тому, що він зарізав свого прийомного батька, російського спецназівця, котрий врятував хлопця після того, як його родичів було вбито в бою, і забрав його з собою до московської квартири.

Сюжет починається, коли 12 суддів, всі чоловіки, йдуть до нашвидкоруч влаштованої суддівської кімнати в школі. Як і в фільмі Люмета, випадок здається не вартим роздумів, але один суддя піддає його сумніву. Судді починають сперечатися, говорити, більше себе виявляти і поступово, аж доки не настала темрява і не пішов сніг, досліджують і навіть фізично переглядають докази з усіма подробицями.

Серед суддів (чиїх імен, як і в «Дванадцяти розгніваних чоловіках», ми так і не дізнаємось) знаходимо шовініста, антисеміта–аксиста (Сергій Гармаш); чарівного старого єврея (Валентин Гафт); невротичного вигляду шоу-виконавця (Михайло Єфремов); науковця з трагічним минулим (Сергій Маковецький); успішного хірурга родом з Кавказу (Сергій Газаров); підприємця і власника станцій кабельного телебачення (Юрій Стоянов), такого нерішучого, що йому потрібно нагадувати про його останній вибір. Що поступово виявляється з їхнього обговорення – це панорама сучасної Росії, з її розчаруваннями, багатьма вадами, корупцією, жорстокими міжусобицями, чорним гумором, сентиментальністю і давніми надіями.

Загалом «12» нагадує російський роман, зіграний у драматичній формі. Багатостороння оповідь, що розгортається в школі, переривається яскравою серією ретроспекцій з досвіду звинувачуваного хлопця у чеченській війні (в якій молодше «я» Апті Магамаєва проникливо грає його 7-річний брат Абді). Ці фрагментарні, болісні зображення жорстокості – більше короткочасні, ніж огидні й сильно наочні, та вони наводять на думки про дикість конфлікту і незліченні особисті трагедії, яких зазнають ті, кого це спіткало.

У Росії судова система ґрунтується на інших засадах, ніж у Британії і Сполучених Штатах, і немає присяжних засідателів. Отже, цей бік фільму є уявним і, можливо, футуристичним у своїй основі. Він натякає на те, як можна було б протистояти дедалі сильнішим упередженням, широко й відкрито обговорюючи їх. Але Михалков не входить до кола режисерів, котрі повчають, він розкриває історичні події і суспільну еволюцію через життя правдивих особистостей із їхніми власними чеснотами, вадами і суперечностями.

Андрій Кончаловський, старший брат Михалкова (вони вирішили розділити прізвище Михалков-Кончаловський між собою кілька років тому, щоб уникнути плутанини), свого часу зняв «Дом Дураков» («Дім дурнів»), пов’язаний із чеченськими війнами, який дебютував у Венеції у 2002 році. Цей приємний і сміливий фільм було піддано критиці в Росії за надмірну приязнь до чеченських повстанців. Буде цікаво побачити відгуки про сприйняття фільму Михалкова у нього на батьківщині. «12» – дуже «російський» фільм, але в ньому є те, що робить його причетним до всього світу. В такій же драмі міг, скажімо, опинитися іракський сирота, якого взяв до себе американський офіцер, поставши перед судом у Сполучених Штатах.

«12» Михалкова має дивовижний і неочікуваний поворот наприкінці фільму. Фільм передбачає два різних завершення: одне – у голлівудському стилі, друге, мабуть, більше у згоді з російськими реаліями, але не в стилі, скажімо, «Обережно, двері зачиняються» Пітера Говітта – оскільки ці дві незвичайні і майстерні кінцівки у фільмі Михалкова не суперечать одна одній, а закликають аудиторію продовжувати роздуми.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2007:#6

                        © copyright 2019