Сторінка Головного редактора Перейти до переліку статей номеру 2008:#4
Дещо про культурний капітал України


Якщо в нас ще є те, що можна назвати культурним капіталом України, то є воно завдяки ентузіастам, котрі за мізерну плату працюють у музеях, бібліотеках, театрах, котрі готові всупереч експансії російської періодики і книжки, видавати і поширювати журнали і книжки українські, котрі, зрештою, готові прикувати себе наручниками до батареї книгарні, аби ту книгарню не закрила місцева влада, що, як правило, не підтримує, а витісняє культуру. Держава у сфері культури усунулась від опіки, від обов’язків дбати про «культурний паспорт країни». Натомість можновладці грають для свого народу безкінечний серіал під назвою «Боротьба за владу і владні повноваження».

Тим часом у райцентрах та селах замість кінотеатрів, де колись регулярно показували фільми, розцвів алкогольний бізнес, і за показниками алкоголізму, пияцтва, в тому числі підліткового, Україна вийшла на передові рубежі у світовому співтоваристві. Та якщо у віддалених населених пунктах «центрами» спілкування стали генделики, то в столиці й великих містах України модерні кінотеатри та мультиплекси стали «центрами» чужого кіно. Індустрія розваги, а, точніше, розтління молодих умів і душ поставлена в країнах-виробниках на широку ногу – в результаті маємо фільми, які демонструються у шикарних кінотеатрах, але в них культивується насильство, тотальне зло, розбещеність. Наші ще притомні співвітчизники втомилися писати і говорити про те, що динаміка цифр пияцтва, наркоманії, захворювання на СНІД серед молоді – то наслідок занедбання культури (у всіх сферах і в тому числі в політиці), наслідок долучення молоді до таких-от фільмів. Загалом же населення пасивно ставиться до цієї ситуації, не реагуючи. Більше того, за ці збитки, що їх завдано моральному здоров’ю молоді, воно ще й платить немалі гроші. То, може, ці гроші йдуть на розвиток українського кіно? Аж ніяк! Вони знову йдуть на продукування аналогічної продукції потужними іноземними студіями. Коло замкнулося.

Прокатники в Україні, які працюють на іноземного виробника, зацікавлені в єдиному показнику – прибутках. Цей ринок уже набрав обертів Українські кінематографісти, які знімають потрібні для українців фільми, відтворюючи простір власної історії, показуючи її трагізм, розповідаючи про визначні постаті (Мазепа, Богдан Хмельницький, Андрій Шептицький), можуть задовольнитися прем’єрами – до широкого глядача їм пробитися дуже важко.

«Не формат» – звично відповідають українським режисерам на телеканалах, що в перекладі на мову пріснопам’ятного Суслова чи інших функціонерів доби СРСР означає: «Народ цього дивитися не буде». Отже, як бачимо, нічого не змінилося з радянських часів – як тоді національне кіно було заборонене, так і сьогодні.

Світ кінопрокату в Україні – це взірець тоталітаризму, коли під забороною опинилась і державна мова (хоча тут вдалося, бодай трохи, зрушити камінь з місця), і продукт вітчизняного виробника. Кінопрокат в Україні взагалі базується на беззаконні – адже 30-відсоткової квоти українських фільмів, ухваленої 1998 року в «Законі про кінематографію», ніхто не дотримується. Та що там 30-відсоткова, хоча б 3-відсоткову.

За даними Голови Державної служби кінематографії України Г. Чміль, у 2007 році в українському прокаті побувало 257 фільмів і валовий збір у цій сфері зростає феноменально: за рік – 500 млн грн. Фільмів українського виробництва було всього 10. Щодо цієї цифри слід зробити уточнення: йдеться про комерційні фільми, зняті російською мовою і переважно з російськими акторами, тож важко вважати їх за кіно українське. Якщо подивитись репертуар фільмів у Варшаві, то там 45% польських фільмів. Ми ж дозволяємо себе неволити, забуваючи про елементарну самоповагу і відповідальність за дітей. Тож прокат – це не лише проблема функціонування культури, а й показник спроможності держави стати українською.

Маленька Естонія зуміла дуже просто і благородно розв’язати проблему з виробництвом і прокатом своїх фільмів – 40% акцизного збору від продажу тютюну, алкоголю й азартних ігор спрямовується там на естонське кіно – його виробництво і прокат. Нам би так!


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2008:#4

                        © copyright 2018