Запитувала Валентина Грицук Перейти до переліку статей номеру 2008:#4
Фестиваль «Натхнення»


Анна Єрзінкян, кінознавець, професор, проректор з навчально-наукової роботи Єреванського інституту театру та кінематографії.

– Як ви можете прокоментувати якість організації «Натхнення»?

– Фестиваль вдався. Насичена програма, багато вистав та шкіл, активний обмін враженнями, ідеями та думками. Відбулися професійні розмови під час круглих столів, майстер-класів. Все, що необхідно для фестивалю, тут було, я вже не кажу про атрибутику: насиченість каталогів, зроблених інтеліґентно та поліграфічно естетично. На фестивалі все робилося вчасно і з теплотою.

Щодо шкіл. Більшість спектаклів на світовому рівні. Це литовський, також ваш український спектакль четвертого курсу, яким керує Станіслав Мойсеєв, показаний у Молодому театрі. Просто прекрасний заклад Дитяча академія мистецтв з її показами. Одне слово, тут стала відчутною, зрозумілою українська театральна школа. Через тісний контакт з театральним мистецтвом різних напрямків ми, педагоги та й організатори, багато чому навчилися. А також навчилися наші діти-студенти, які активно спілкувалися, передавали своє і приймали інше бачення театру.

Деякі риси національних шкіл виявили себе тільки під час театралізованої церемонії закриття фестивалю, зокрема, з вірменської програми ви могли бачити мініатюру лялькового театру «Спи, маленький, спи» народного артиста Вірменії, завідувача кафедри режисури та акторського мистецтва Єреванського інституту театру та кіно Рубена Пабаяна.

Тільки одне зауваження. В перспективі після переглядів можна було б влаштовувати обговорення вистав.

Київ – прекрасний, теплий, незважаючи на холодну погоду. Теплота українців вражає. Не те, щоби я цього не чекала, в мене завжди було ніжне ставлення до України, але тепло перевершило мої очікування.

Ліка Елбакян, студентка п’ятого режисерського, актриса різних театрів Єревана. Виконавиця головної ролі безіменного персонажа в пантомімічній виставі «У дзеркалі/За хмарами» (автор Ара Харутюнян).

– Які у вас враження про нашу фестивальну публіку?

– Добрі. У нас публіка критичніша, а київські глядачі дуже відкриті, налаштовані сприймати вистави різних мистецьких напрямків. Хороші тут люди, через місяць мої батьки приїдуть до Києва на фестиваль, батько – режисер, мати – актриса.

– Вони відомі?

– Народні артисти Анна і Армен Елбакяни. Ще дід Едґар Елбакян. У нас династія.

Ара Харутюнян, викладач кафедри сценічної мови та сценічного руху Єреванського інституту театру та кінематографії, співзасновник незалежного театру Єреванського театру «МіМ STUDIO».

– Як вам фестивальна публіка?

– Лагідна! Публіка все розуміє, все цінує. В мене жанр пантоміми. Де потрібно було плакати – глядачі плакали, де усміхатися – усміхалися.

– Ви продовжуєте в пантомімі вірменську національну школу?

– У мене не схоже на нашу школу. Я звертаюся до здобутків в основному Марселя Марсо, грузина Шалікашвілі, нашого Інґібаряна (в СРСР – Інґібаров), але не займаюся класичною пантомімою, шукаю своє, вигадую. Зараз у нас жанр пантоміми заново вчиться ходити, тому що, коли у Вірменії була війна, було не до пантоміми.

Хаєк Ісраелян, студент кафедри звукорежисури Єреванського інституту театру та кінематографії, співзасновник незалежного Єреванського театру «МіМ STUDIO».

– До якої традиції, якої школи належить ваше мистецтво пантоміми?

– Ми продовжуємо пошуки Інґібарова та Чапліна, а також Марсо.

Ігор Ключник, студент акторського відділення Харківського державного університету мистецтв ім. І.Котляревського. Тиміш у виставі «На перші гулі» Степана Васильченка. Курс Любові Євгенівни Шульги, постановка актора Харківського театру ім. О.Пушкіна Михайла Тягненка.

– Постановник працює з вами багато в чому в традиціях курбасівської школи, чи не так?

– Так, цей водевіль зроблено в модерній традиції українського театру.

– Я зауважила вас як найкращого танцівника у виставі. Пластичний бік вистави вишуканий, гіпертрофовано ексцентричний, витриманий в одному стилі. Хто веде у вас сценічний рух?

– Ведуть два педагоги, але над виставою в основному працював Ярослав Ніконенко. Він у нас в університеті мистецтв викладає також фехтування.

Аідас Гініотіс, режисер, один із засновників Вільнюського театру-лабораторії «Відкрите коло», створеного з випускників 2006 року Литовської академії музики та театру.

–Чи мали впливи на вашу школу такі видатні режисери, як Юозас Мільтініс та Едмунтас Някрошус?

– Не думаю, Мільтініс дуже серйозно ставився до тексту драматурга, а ми імпровізуємо власні тексти.

– Хто тоді?

– Це наш винахід 1987 року. Я був другим педагогом у Владаса Багдонаса, професора, керівника акторського курсу. А Багдонас освіту отримав у ГІТІСі. Тобто за основу ми беремо систему Станіславського, хоча і з других рук. Ми використовуємо імпровізаційні підходи в поєднанні з психодрамою. Я пропоную студентам періодично змінювати особисті життєві історії, які вони програють на публіку. Аби залишався ефект імпровізації, спонтанності, щоб уникнути заштампованості.

Цей сильний курс, з якого створено «Відкрите коло», отримав Золотий сценічний хрест, вищу нагороду в Литві. Зізнаюся: як режисер я сам тричі взяв цю нагороду…

– Як на мене, «Відкрите коло» – колектив відверто західноєвропейського зразка. Відчувається знання тенденцій сучасного європейського театру.

– Нічого подібного в Німеччині чи ще десь там я не бачив. Ми спираємося на Станіславського.

– Ми теж спираємося на Станіславського, а виходить щось зовсім інакше, ніж у вас.

Квітень, 2008


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2008:#4

                        © copyright 2017