Олена Новикова Перейти до переліку статей номеру 2008:#4
Політична гострота і гламурний блиск


Події і сюжети «Берлінале»

З першого дня існування «Берлінале» має репутацію форуму, що підтримує кінострічки з гострим політичним сюжетом і соціальним спрямуванням. Тож протягом 15 років, коли фестивалем керував Моріс де Гадельн, там показували чимало стрічок Центральної та Східної Європи.

Останні ж п’ять років новий керівник Берлінале Д.Косслік поєднує згаданий напрямок із гламурним блиском переважно голлівудських зірок та фільмів і досить зверхнім ставленням до кіно Центральної та Східної Європи.

Розпорядок роботи фестивалю традиційний: демонстрація світових прем’єр, а також картин із програм «Панорама», «Форум», ретроспектива для дітей. Не забувають і сексуальних меншин. Працювали кампус молодих талантів, виставки в Музеї кіно, точилися диспути та діяли майстер-класи (Анжей Вайда, Душан Макаєвич та інші). Ретроспективу було присвячено творчості Луїса Бунюеля, Франческо Розі, німецькому німому кіно. На фестивалі були присутні голлівудські зірки Скорсезе, Пенелопа Круз, Наталі Портман, Скарлет Йохансон, Мадонна, Даніель Дей-Льюїс та інші, а головою журі виступив легендарний Коста Гаврас.

Нове з’явилося в організації фестивалю. Позитивне: працював дитячий садок. Негативне: для журналістів поменшало стільців та диванів для відпочинку та спілкування з колегами під час напруженої роботи, не давали і пляшок з водою...

Відкривали і закривали фестиваль американські фільми: «Shine a Light» М.Скорсезе (про легендарних музикантів Rollin Stone), «Be kind rewind» Мішеля Гондри (комедія про перші кроки німого кіно). Картини фестивалю розповідали про історичні події, типову драму спотворення духовного світу людини від шаленого збагачення, трагедії прощання людини з життям від невиліковної хвороби або втрати батьками дитини за цих же обставин, боротьбу за незалежність країни (навіть дітей в Ерітреї) або з наркоділками, пошук батька після смерті матері чи опікування батьком дитини після смерті її матері тощо. Тобто кіно (як документальне, так і художнє) звично виступило в ролі дзеркала життя. Тому глядач, стомлений неприємностями і стражданнями героїв світових кінопрем’єр, був задоволений, коли в програмі з’явилася англійська комедія про «нестандартну» вчительку — веселу, незакомплексовану, яка поводиться, як її маленькі вихованці, й водночас гарного психолога, надійну і розумну людину («Happy-go-Lucky», реж. М.Лайх).

В основній програмі вперше за історію «Берлінале» було представлено документальний фільм – «Стандартна оперативна процедура» Ерола Моріса про скандальну історію публікації жахливих світлин з іракської тюрми Абу-Грейб, зроблених американськими наглядачами. До речі, деякі з них самі й коментують фото. Ці зовні інтелігентні люди почуваються спокійно – вони ж бо виконували стандартні процедури, які мають місце і в американських військових тюрмах. Сам Е.Моріс був вражений, що документальну стрічку взяли до основної програми. А щодо її змісту дав песимістичне пояснення: «Цим матеріалом я намагався поставити питання: чи ознайомлення з ним може змінити ситуацію в реальності? І прийшов до висновку, що не може». Вважають, що відбір цієї стрічки і нагородження її «Срібним ведмедем» – наслідок підтримки голови цьогорічного журі легендарного режисера Кости Гавраса. Його ж впливом на думку журі кінокритики пояснюють і нагородження «Золотим ведмедем» стрічки бразильця Жозе Падільї «Стежкою еліти», присвяченої боротьбі елітних підрозділів спецназу з наркоділками і корумпованою поліцією. Борці самі не «безгрішні», адже жорстоко допитують пійманих і навіть розстрілюють їх на місці без суду та слідства. Нагороду цього фільму журналісти зустріли холодним мовчанням.

Фільми Центральної і Східної Європи — художні і документальні, повного і короткого метру, самостійні і в копродукції — демонстрували в програмах «Панорами» і «Панорами спеціальної», спецдокпрограмі і «Форумі сучасного кіно». Латвія показала дитячий фільм, а на кіноринку – якусь дуже популярну стрічку про перебування в країні у 1918 році німців.

Балкани демонстрували болгарську документальну стрічку «Коридор» Бориса Десподова, македонську – «Я родом із Тіто Велесу» режисера Т.Митейської, сербську – «Любов і кримінал» молодого, але вже відзначеного нагородами багатьох фестивалів С.Арсенієвича.

«Коридор» розповідає про будівництво дороги з Болгарії через Македонію до Албанії за кошти ЄС, який тим самим хоче наблизити народи один до одного. Проте більшість персонажів висловлює думку, що краще було б, аби дорога з’єднувала не з Албанією. Потім, як це водиться між народами-сусідами, гору беруть якісь негативні стереотипи, представники цих народів підсміюються один над одним. Дехто з симпатією пригадує часи перебування в соцтаборі. Взагалі, бачимо симпатичних, не обділених почуттям гумору, звичайних людей.

Македонська і сербська стрічки передають депресивний стан героїв, які не зуміли розпрощатися зі старим життям і вписатися в нове.

Протягом кількох років я дивилася сербські стрічки, талановиті, яскраві, але пройняті розпачем, породженим зміною формації і розпадом Югославії, і разом з тим нестримним гумором й оптимізмом. У картині «Любов і кримінал» С.Арсенієвича теж ідеться про поділ сфер і території впливу, рекет. Молодий режисер заявив на прес-конференції, що й досі в країні це є, може, трохи поменшало. Однак тут живі люди, живі пристрасті, на що цікавіше дивитися, ніж на деякі лаковані, занадто спокійні західні стрічки.

Чехи запропонували на «Берлінале» документальну стрічку «Громадянин Вацлав Гавел» (режисери Павел Кутецькі, Мирослав Янек). Фільм дещо затягнутий, але харизма Гавела – гуманітарія, що став політиком, його досягнення і помилки на новому полі діяльності, його толерантність, інтелігентність — гарний приклад для сучасних політиків. Цікаво було подивитися на членів парламенту, їхню поведінку і на поведінку натовпу, здатного то носити свого обранця на руках, то спускати з небес на землю...

Російське кіно було представлене двома художніми картинами на «Панорамі» і «Форумі» й короткометражними в спецконкурсі та конкурсі мультфільмів для дітей.

У стрічці Анни Мелікян «Русалка» – талановита дівчина, що переживає драму «безбатьківщини». Вона вирізняється багатим внутрішнім життям і роздумами, спроможна протестувати проти тиску на себе, відмовляючись від спілкування мовчанкою. Іноді їй здається, що вона може впливати на події, і тоді вона жахається начебто власне нею спровокованих страшних наслідків. Її наївність і мудрість, нехтування правилами цинічної поведінки сучасного суспільства, розчарування в людині, яку ідеалізувала і покохала, врешті-решт приводять її до загибелі. Виконавиця головної ролі Маша Шалаєва сама виглядає і говорить у житті, як підліток. «Русалка» вже має вітчизняні і зарубіжні відзнаки, на «Берлінале» здобула приз ФІПРЕССІ.

Маша Шалаєва зіграла також одну з головних героїнь фільму режисера Ігоря Волошина «Нірвана» (Волошин спочатку як актор працював у драматичному театрі в Севастополі, потім закінчив ВДІК, обіймав посаду режисера у Свердловську, здобув премію «Тріумф», був відзначений МКФ у Роттердамі, де отримав грант для майбутнього фільму).

Ель була колись звичайною дівчиною, яка з дитинства любила книгу про Мумі-тролів і якій не вистачало уваги і тепла з боку родини. Випадково вона познайомилася з хлопцем, добра усмішка якого привабила її. Цей лагідний і милий хлопець — ледар, колишній ветеринар (чи зоотехнік), насправді втік від праці й ховається у світі наркотиків. Він втягує в своє середовище наївну дівчину, що задля нього готова піти на все. Тепер її прізвисько Ель, вона стала чудовою барменшею в нічному клубі і виразною представницею жорстокої кібер-панкової субкультури, заробляє великі гроші, на які і живе її бойфренд Валера на прізвисько Мертвий.

Цей фільм — соціальна драма. Жорстокі герої живуть у кримінальному світі. Заради порятунку коханого від смерті за борг, Ель продає свого улюбленого «коня» — мотоцикл, збирає суму боргу, визволяє захопленого Мертвого, якому вже встигли відрубати пальця. Він же, опинившись удома, знайшовши зібрані гроші, краде їх і втікає від Ель. Вона вкорочує собі віку... Таке враження, що глядач побував у пеклі з химерами. Темп, музика, гра акторів, шокові ситуації вражають...

«Катинь» Анжея Вайди.

Позаконкурсний фільм майстра в рамках світової кінопрем’єри став подією фестивалю. Правду кажучи, не всі кінематографісти добре розуміються в подіях Катині, бо не всі знають історію й епізоди Другої світової війни... Але німцям і жителям Центральної і Східної Європи, Балкан усе зрозуміло. Показово, що фільм переглянула і канцлер ФРН Ангела Меркель. Митець був присутній на прес-конференції, він же провів дискусію у Музеї кіно, присвячену засадам роботи кінорежисера і кіномистецтва взагалі.

Відому подію – розстріл польських офіцерів під Смоленськом 1940 року – тривалий час і в СРСР, і в Польщі трактували як злочин гітлерівців. Лише в часи перебудови стало відомо, що то був злочин НКВС. У фільмі йдеться про трагічну польську історію. Початок фільму – по мосту пересуваються біженці, які тікають від німців, а назустріч їм біжать люди, які кричать, що з другого боку наступає радянська армія. І там, власне, опиняється польська військова еліта — жертва непорозуміння. Польські офіцери навіть не встигли взятися за зброю, бо Польщі ні німці, ні СРСР не оголосили війну... Офіцерів вивозять на радянську територію, вони гадають – що в табір для військовополонених. У фільмі є ключова репліка — радянська країна тоді ще не підписала конвенцію про полонених. І що було робити з тисячами цих нікому не потрібних польських військових?! Їх убивають. У фільмі детально зображено жахливий конвеєр смерті. Показано також, як польських інтелігентів захоплюють німецькі окупанти і відправляють у концтабір в Заксенхаузен, де на них чекає неминуча смерть... Бачимо і ставлення поляків до нового життя після визволення від нацистів і встановлення соціалістичного ладу в Польщі. Анджей Вайда, як завжди, виступив як майстер епічної і філософської розповіді. Тема Катині хвилювала його все життя. Серед загиблих офіцерів був і його батько, якого дружина, мати А.Вайди, чекала все життя з надією, що він живий, бо не мала письмової довідки про загибель чоловіка. Режисер розповів, що довго носив у собі цей задум – борг перед загиблими в роки Другої світової війни. Проте у відповідь на войовничі закиди журналістів на адресу сучасної російської держави, де стався катинський злочин, 83-річний Майстер попросив не вважати його фільм закликом до помсти: «Мій фільм – це лише елегія, оплакування». Тепер, коли цей борг перед минулим і жертвами сплачено, А.Вайда хотів би зняти щось романтичне, світле, радісне...

Україна на «Берлінале»

Цього року на кіноринку «Берлінале» нарешті з’явився стенд заснованої під егідою благодійного фонду «Україна-3000» «Української кінофундації» (директор Андрій Халпахчі). Тут було представлено каталог українських художніх і документальних фільмів (деякі з них пропонувалися на кіноринок), диски із фрагментами цих кінофільмів, а в робочій кімнаті для переглядів охочі могли подивитися їх повністю.

Не можна не помітити, що традиція меценатства починає відроджуватися і в царині кіно. Є сподівання, що кінофундація «почне просувати український кінематограф у світ більш активно і успішно» (аби лише зросла державна фінансова підтримка кіновиробництва). Цього разу завод з виробництва напоїв «Nemiroff» оплатив оренду приміщення стенду «Української кінофундації» і прийом України на «Берлінале» в презентабельному готелі «Адлон» у центрі Берліна.

На презентації в «Адлоні» були присутні пані Катерина Ющенко, міністр культури і туризму України В.Вовкун, відомі берлінські можновладці і діячі культури. Олег Скрипка виступив «наживо» із шедеврами етнічної музики.

Серед кінематографічних презентацій на «Берлінале» українська зайняла помітне місце.

***

Того дня, коли мали показати фільм Мадонни «Бруд і мудрість», у залі перегляду офіційної програми були вільні місця, бо майже всі журналісти поспішали подивитися режисерський дебют Мадонни – стрічку з відомим керівником популярної групи «Гоголь-Борделло» Є.Гудзем у головній ролі. В інтерв’ю Євген Гудзь (родом з Боярки під Києвом), який з родиною виїхав з України ще підлітком, кочував багатьма країнами і нарешті осів в Америці, розповів, що Мадонна перед тим, як познайомитися з ним, майже рік слухала записи очолюваного ним колективу і його виступи в стилі циганського панку (дід співака був циганом), потім разом з Євгеном виступила в спільному концерті, а відтак запропонувала йому головну роль у фільмі про молодого виконавця, який торує собі шлях до визнання. Не обійшлося без елементів садомазохізму, епатажних витівок Гудзя, що притаманні були колись і Мадонні. В інтерв’ю Євген сказав, що їх з Мадонною об’єднує те, що вони люди з «нізвідки», з безвісті, яким вдалося вийти в світ. На прес-конференцію потрапити було важко, квитки на публічний перегляд, кажуть, коштували до 900 євро.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2008:#4

                        © copyright 2017