Валентина Грицук Перейти до переліку статей номеру 2008:#4
В’юн істини


«Чи вдасться мені намалювати його таким, яким він залишився у нашій пам’яті – у пам’яті студентів його останнього випуску. А саме нам поталанило відчути ту духовну вершину, якої дійшов Мар’ян Крушельницький наприкінці життя, – і все попереднє, освітлене цим фіналом, уся біографія нашого вчителя набула для нас іншого, глибшого змісту» – так починає своє «слово перед завісою» вдячний учень.

Книга структурована як вистава, вистава життя і творчості Крушельницького. Після слова перед завісою іде пролог, це 1897 –1924 роки галицького періоду Крушельницького, починаючи зі «Свідоцтва Крєщєнія», «Тернопільських театральних вечорів», Нового Львівського театру й закінчуючи подорожжю через Прагу до Києва. Потім – перша дія, тобто з 1924 по 1933 рік, від знайомства з Лесем Курбасом через численні ролі, зокрема у п’єсах Миколи Куліша, аж до арешту та заслання вчителя Леся Курбаса. Друга дія (1934 – 1952) починається «Пунктиром «крушельнизації» (так називає Танюк дебюти Крушельницького як керівника театру «Березіль»). Друга дія через «проблему Леніна» (до 20-ліття Октября Крушельницький зіграв вождя у «Правді» О. Корнійчука) вивершується Галушкою з вистави «В степах України» Корнійчука, Тев’є-Тевелем Шолома-Алейхема та генералом Ватутіним Дмитерка. Є тут ще й «Ярослав Мудрий» Кочерги, і «Єгор Буличов» Горького, й багато іншого матеріалу, в якому Крушельницький фігурує не тільки як актор та режисер, а й як управлінець у культурній сфері, якого дістають доносами.

У дії третій (1953 - 1963) Крушельницький у Києві. І починає він тут як режисер оперних вистав, зокрема «Богдана Хмельницького» Костянтина Данькевича, та продовжує на франківській сцені як Іван Непокритий (М. Кропивницький), Король Лір (В. Шекспір), як творець, скоріше перетворювач образів О. Корнійчука. В епілозі книги-вистави – численні додатки, спогади, листи, зокрема листи Мар’яна Михайловича до Коханої Жінки. Нею виявилася Неллі О., яка сім років тому підійшла до депутата ВР Леся Танюка і сказала, що в неї є «кілька десятків листів Крушельницького». (Утім, у колекції цієї жінки, яку автор книги не називає повним прізвищем, виявилися й інші народні артисти, депутати Верховної Ради, партійні діячі, про що автор, після здобутого читачем романтичного настрою від епістолярного жанру, зазначає у коротенькій післямові). Закриваючи завісу, автор книги режисер Лесь Танюк зізнається, що створив її як театральне дійство для того, аби читачі могли себе ототожнити не тільки з головним героєм, а й з багатьма іншими особистостями, які його оточували, аби вони, читачі, «пізнали себе, власні ілюзії, злети і падіння». Отаке режисерське надзавдання ставив автор, і, як на мене, він його досяг. Кожна з реальних, історичних осіб довкола головного героя, Мар’яна Крушельницького – це повнокровний персонаж історії, виписаний з точністю життєвої та художньої правди, як у доброго драматурга, а тому цим людям співчуваєш, коли вони потрапляють у шестерні політичних маніпуляцій, співрадієш у творчості. Деколи цим персонажам не так просто прощати, як самому собі, наприклад Наталії Ужвій, яка по-радянськи грала політкоректність, тобто була святішою за папу Римського, читай, за Сталіна, коли звинувачувала Леся Курбаса навіть тоді, коли від неї цього не вимагалося. (На відміну від Мар’яненка, який захищав учителя тоді, коли від нього під загрозою смерті вимагали обвинувачень). Лесь Танюк, як ніхто з дослідників українського театру, дає дуже точну, джерельно чисту, тобто з першоджерел, iнформацію про ті політичні «розбори», які безпосередньо впливали на долю Крушельницького та його колег. Гадаю, для цього потрібно було не тільки сумлінно попрацювати в архівах, а й бути, так би мовити, впродовж життя наближеним до двору. (Неважливо, радянський він, демократичний, «братківський» чи, скажімо, королівський). Серед моря інформації, а особливо дезінформації, яка виливалася на голови читачів і в період СРСР, і нині у будь-якій «демократичній» країні, розвинутій чи тим паче в недорозвинутій, важко зловити того слизького в'юна правди, який випадково був захоплений смерчем десь з якогось болота і випадково впав на чиюсь голову з неба, як манна небесна. Голова має бути до цього готова. У Леся Степановича голова виявилася готовою, а тому він відфільтрував серед архівної та мас-медійної інформації зерно від полови, й той матеріал, що він його подає в книзі, – переконує.

Не кожен театрознавець має змогу спілкуватися з безпосередніми маніпуляторами політичної сфери, а тому або не зачіпає політичного простору вистави, в якому діє персонаж монографії, або спотворює, викривляє цей простір, переплутує ті нитки, за допомоги яких водили мистецьких діячів як ляльок. Мар’ян Крушельницький теж був героєм свого часу, його, як Леся Курбаса чи когось іншого з видатних, система використовувала в своїх цілях, але з книги він постає творцем, якому вдавалося через витворені ним на сцені гротескні соціальні маски розгорнути трагікомічність буття не тільки стосовно ляльок, а й стосовно лялькарів. По-курбасівськи загострюючи суть характеру чи то «маленької людини», чи короля Ліра, він знаходив між ними спільне. Спільне в тому, що король тільки має ілюзію, ніби смикає нитками людських доль. Смикають якісь актори з якогось потойбіччя. Містерійність театру і Куліша, і Курбаса, і Крушельницького полягає саме у дослідженні цієї істини, і монографія Танюка дає досить приводів для таких філософських роздумів.

Книга пишно, зі смаком оформлена. Численні фото та документи подано у попелясто-золотавих рамках, кожна сторінка дихає вільними від тексту та зображень площинами, в ній є паузи, тобто існує не тільки вдих (для економії паперу), а й видих, бо, як сказав хтось з великих композиторів, «суть музики в паузах» (макет, художнє й технічне редагування О.Г. Григора). Незручно для читання тільки те, що тим же світлим золотавим кольором пущено дрібний шрифт численних документів та статей (які вклинюються правомірно в авторський текст, надаючи йому динамізму, фактажності). Але то ґандж багатьох сучасних дизайнерів, які заради загальної краси книги змушують читача братися за лупу.

Щодо авторського тексту, видається неправомірним включення Танюком в роботу про Крушельницького сторінок зі свого студентського щоденника. Якісь юнацькі спроби збагнути, що таке Ленін. Це, все одно, що дослідити, хто такий Ілля-Муромець (що спочиває, між іншим, в Києво-Печерській лаврі, і його неказкову біографію розповідають екскурсоводи-ченці). Лесь Степанович подає думки вчителя Крушельницького про те, що це міфічний герой – і саме так він його й грав. Але відчувається, що учень Лесь саме в цьому питанні не вірив учителеві і намагався докопатися, якою ж людиною був Ілліч, хоча для творчої людини це мало би бути абсолютно неважливим. У тому розумінні, що коли соціальна маска, в даному випадку маска вождя, зростається з обличчям персонажа, нічого там шукати якихось людських рис. Не тому, що їх нема. А тому, що вождь пожертвує заради своєї місії найдорогоціннішим з людського в собі. А депутат ВР багатьох скликань Лесь Танюк ніби й досі дивується, що саме Ленін започаткував концтабори. Інакше він не поміщав би старих сторінок щоденника про Леніна в нову книгу про Крушельницького. Як на мене, в разі перевидання варто їх перекинути в багатотомне видання щоденників. Втім, роздуми Танюка-юнака відтіняють бачення образу учителем, так само як розлогі описи побутування членів знаменитого Клубу творчої молоді у 1960-х, їхні контакти з Крушельницьким, дають змогу зрозуміти, яким хорошим педагогом той був. І це ще одне покликання майстра.

Текст книги структурується як низка есе, що часто носять по-журналістськи привабливі заголовки, наприклад: «Сатира на «братків», «Від комедійних ескадронів – до партійної «Ескадри», «То чому все-таки посміхалися зорі?». Разом з тим – це серйозне театрознавче дослідження, науковий текст із численними посиланнями, цитатами, оглядом літератури на тему, списками ролей та постановок Мар’яна Крушельницького, який дає змогу зрозуміти основні естетико-методологічні постулати як школи Леся Курбаса, так і продовження цієї традиції Мар’яном Крушельницьким, незважаючи на всілякого роду соціополітичні перешкоди.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2008:#4

                        © copyright 2017