Лариса Іванишина Перейти до переліку статей номеру 2009:#1
«Уперше зустрів актрису, не хвору на зіркову хворобою»


Слова, винесені в заголовок належать Григорію Козинцеву – так він сказав про Ларису Кадочникову. Навіть не хочеться називати її книгу спогадами. І не тільки тому, що авторка не прагнула дотримуватися хронологічної послідовності, – під натиском подій, вона вела розповідь за принципом: «прожитий час – це творчість і люди, які найбільше запам’яталися», а й тому, що людей і події показано через призму сьогоднішнього бачення автора.

Ларису Кадочникову представляти нашим читачам немає потреби – вона широко відома. Час не стер фільмів, у яких вона знімалася, а тому її Марічка у «Тінях забутих предків», Пидорка у «Вечорі на Івана Купала», Дана у «Білому птахові з чорною ознакою» – героїні сучасні, сучасніші за численних виконавиць, які спалахують на один день, щоб завтра зникнути назовсім. Епізоди роботи у цих фільмах – одні з найцікавіших у книжці, шкода, що лаконічні; хотілося дізнатися про це якомога більше.

Потреба розповісти про свою родину, про себе, про свої ролі, зустрічі, виставки своїх робіт назріла давно і от нарешті здійснилася у цій книзі. Книзі щирій, сповненій любові й поваги до рідних, колег і друзів. Та авторці немає потреби лукавити чи прикрашати, вона присвятила себе мистецтву, і її життя було на видноті.

За характером і, мабуть, за долею Лариса Валентинівна нагадує свою маму – відому актрису театру і кіно Ніну Алісову (1920-1996), заслужену артистку РРФСР, яка закінчила ВДІК і з 1945 року майже все життя працювала в Театрі-студії кіноактора, лауреата двох Сталінських премій (1941 і 1946 років). Надзвичайну популярність принесла їй роль Лариси у фільмі Я. Протазанова «Безприданиця» (1937) – ім’ям своєї героїні вона і назвала доньку. «Та у неї був скромний і добрий характер, – пише про свою маму Л. Кадочникова, – слава не запаморочила їй голову, вона не захворіла на зоряну хворобу і залишилася на все життя нормальною, скромною, приязною до людей людиною». Ці слова авторка книжки могла б з повним правом сказати про себе, оскільки в неї також сенсом життя стало мистецтво – робота в кіно і театрі. Власне, через усю книжку лейтмотивом проходить фраза: «Мама тоді була на гастролях (на зйомках)» – навіть коли помер її чоловік, талановитий режисер Валентин Кадочников, Ніна Улянівна була на зйомках, і воєнний час, і байдужість бюрократичної машини висвітлює вражаючий факт: коли Алісова приїхала в Ашхабад, куди евакуювали її родину і де помер її чоловік, вона не змогла знайти його могилу. Шану Лариса Кадочникова віддає своїй бабусі, яка опікувалася онуками, поки її знаменита донька знімалася і гастролювала.

Лариса Кадочникова розповідає про себе легко, без самозамилування, не перевантажуючи розповіді надмірними деталями. Та, незважаючи на лаконічність, ми відчуємо атмосферу часу її юності – другої половини 1950-х років, коли звільнення від сталінського деспотизму забезпечило (насамперед у Москві) свободу творчості – їй випало бути в епіцентрі того прориву до свободи, адже вона грала головні ролі в найпопулярнішому тоді театрі «Современник», стала музою одного з найпопулярніших тоді художників Іллі Глазунова. Доля розпорядилася так, що вона вийшла заміж за Юрія Іллєнка. Те, що Сергій Параджанов обрав її на головну роль у «Тінях», докорінно змінило її життя. Можна сказати, що своєю самовідданістю й талантом вона допомагала цьому кіношедевру відбутися, а можна й сказати інакше: шедеври народжуються з любові, – до мистецтва і до кожного з партнерів у творчості. Попри всі конфлікти, домінувала любов – і це принесло нечуваний успіх.

Лариса Кадочникова не педалює пережитих драм, розповідає про них стримано – і про те, як після року проб С. Бондарчук не затвердив її на роль Наташі у «Війні і мирі», і як настав розрив родинних уз із Ю. Іллєнком. Час з кожним днем віддаляє нас від щасливої пори юності, коли жилось і творилось легко, коли крила творчості піднімали на недосяжну висоту і ти, актор, був щасливий, а твоє щастя передавалося іншим.

Лариса Кадочникова, розповідаючи про пережите, не шкодує слів вдячності людям. І в цьому також її характер і її щирість.


Корисні статті для Вас:
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2009:#1

                        © copyright 2017