Домашня сторінка
Актуально | Діалог | З колекції | Згадаймо | Майстер-клас | Мистецька хроніка | Молоде кіно | На перехресті муз | На сценах | Нам пишуть | Нові книги | Обличчя | Сторінки історії | Теорія | Фестивалі |

  Навігація

Останній
номер

Архів

Автори

Кіноклуб

Про нас

Пошта

Пошук

 
 
 
Розсилка
Зміст номера 2006:#3
              Сторiнки: 1 2 3 4
навігація по сторінках

  Актуально:

1. Ще кіно чи вже реклама?
Дарія Галаєва
На екранах кінотеатрів пройшли українські «незалежні» фільми «Прорвемось!» та «Помаранчеве небо» Останні декілька місяців виявилися надзвичайно багатими на події у всіх сферах життя. Не обійшлося без сюрпризів і в кіно: зрештою й український кінематограф дочекався свого «першого блокбастеру». Навіть більше того: невдовзі після того отримали і першу «історію кохання», і навіть першого претендента на приз Каннського фестивалю — «навколопомаранчеву» епопею, майже «революційну трилогію». Однак дива не сталося: вже вихід «Помаранчевого неба» породив більше запитань та сумнівів, ніж відповідей та тверджень. Далі не краще: старанно розрекламований «Прорвемось!» так і не прорвався до сердець публіки і, на відміну від свого «попередника», не викликав значного зацікавлення ані у широкого загалу глядачів, ані в критиків.

 

2. Кіно обернених перспектив
Дмитро Дроздовський
14 років української незалежності – час занепаду українського кіно. Сучасний кіно- та медіапростір — продукція здебільшого із трендом «Made in Russia». Але після чотиринадцятирічних ваґантівських мандрівок, сцени вбивства та знущання більше не зумовлюють навіть почуття жаху. За цей час медіа-ринок нівелював естетичні категорії краси, співчуття. Кіно сьогодні — це і порнографія, і насильство, й інфантилізація... і тільки не кіно в розумінні естетичному. Та й події в найкасовіших кінострічках — не українські, а російські. «Високоякісна» продукція, яку бачимо на екранах, має неабиякий вплив на нашу свідомість і підсвідомість. Дмитро Лихачов свого часу диференціював культури на два типи: первинні та вторинні. Первинний тип — це, наприклад, культура періоду класицизму, реалізму. Вторинні — це світи, в яких людина формує свій реальний світ на проекції універсуму, світу надлюдського, трансцендентального, вічного: епохи бароко, романтизму, модернізму. Попри те, що Лихачов писав про культуру, а не про медійний маскульт, ця аксіома спрацьовує і в цій системі координат. Після краху соцреалізму і руйнації радянської реальності, мистецтво акцентувало свою увагу на естетичних категоріях. Тільки краса може загоїти той стан душі після 70-річної духовної стагнації. Краса літератури, кіно, музики... Проте замість краси ми змушені живитися штучними біґ-маками і дієтичною coca-colою в обрамленні «культури» шоу-бізнесу. Прагнучи наблизити реальний світ до універсуму, ми переносимо події екранного світу у світ реальний. Такий взаємообмін призвів до атмосфери розбрату і культу жорстокості, адже первинний матеріал створено на естетиці крові, вбивства, насильства і ненависті.

 
  Діалог:

3. Олег Скрипка: "Сьогодні фольклор став модою"
Бесіду веде Анастасія Харченк
— Пане Олеже, чим би ви пояснили нинішній інтерес до фольклору? — В Україні це пов’язано з тим, що триває процес формування української нації. З нас хотіли зробити радянський народ, і частково це вдалося. Але нове покоління (це за ті 15 років, коли Україна незалежна) вже не потрапило під ідеологічний прес, не відчуло на собі радянського промивання мозку. Традиція не вмерла до кінця. Тим паче, ми завжди мали в часи Радянського Союзу професіоналів, фанатів своєї справи, які робили все можливе для збереження традиції. Але те, що сьогодні фольклор став модою, думаю, заслуга і нашого фестивалю «Країна мрій». Це така велика спільнота людей, які об’єдналися, щоб потім проводити і цей фестиваль, і вечорниці, й навіть фольклорні експедиції. Одне слово, нарешті відбувся інформаційний вибух. Ці процеси завжди були цікаві людям, але якось завжди відбувалися окремо від суспільства. А завдяки фестивалю, завдяки різним колективам, які весь цей час працювали, в Києві це стало модою.

 

4. Сергій Лисецький: «Заради справи жертвую чим завгодно...»
Бесіду веде Лариса Брюховецьк
Сергій Опанасович Лисецький — кінооператор, кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України. Учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами Слави, «За мужність», Вітчизняної війни, медалями. Закінчив ВДІК (майстерня Л. Косматова, А. Головні). З 1956 працював на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка. Оператор фільмів «Солдатка» (у співавторстві) , «Радість моя», «Ми, двоє мужчин», «Наймичка», «Перевірено, мін немає», «Театр і поклонники», «Де 042?», «Лаври», «Переходимо до любові», «Спокута чужих гріхів», «Платон мені друг». Режисер фільму «Прелюдія долі», а також фільмів, поставлених на студії «Укртелефільм» — «Поліське намисто», «Троїсті музики», «Одвічне», «А у нас весілля», «Майстри», «Автопортрет», «Сонячне коло», «Кобзо моя», «Кобзарські мандри», «Храм Божий», «Многая літа», «Кубанськи козаки. А вже літ двісті...», «Невідомий Пірл-Харбор під Полтавою» та ін. Викладає в Університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенко-Карого.

 

5. Ігор Жук: «Щоб невпізнаваннЯ було радісним»
Бесіду веде Ольга Папаш
— Я знаю, ваш шлях до кіно був досить тривалим. Розкажіть, будь ласка, про це. — Я народився 1951 року в маленькому селі на Львівщині. Закінчив Львівський університет, потім аспірантуру в Інституті теоретичної фізики в Києві. Довго пропрацював фізиком-теоретиком, захистив кандидатську дисертацію. Під час роботи над дисертацією серйозно захопився комп’ютерною графікою, оскільки доводилося робити ілюстрації до роботи. Паралельно впродовж багатьох років займався живописом, спочатку на любительському рівні, а потім навчався в майстерні чудових київських художників Галини Зубченко та Григорія Пришедька. Можна сказати, що я маю справжню художню освіту, оскільки набирався досвіду 5 — 6 років.

 
  З колекції:

6. Актори театру і кіно 20-х
Редакція журналу
Редакції журналу «Кіно-Театр» час від часу щось дарують: переважно книжки, підшивки спеціальних журналів. Співробітник НаУКМА Наталя Осадчук подарувала родинну реліквію — колекцію листівок акторів театру і кіно, які збирав її батько у 20—30-х роках. Ми знайомитимемо читачів із цими листівками та з короткими інформаціями про акторів. МихайлоЧехов (16.08.1891, Петербург — 01.10.1955, Голлівуд) — один із найвідоміших російських акторів початку ХХ століття, режисер і театральний педагог. Племінник письменника Антона Чехова.

 
  Згадаймо:

7. Невідомі листи Івана Миколайчука
Друкується за виданням «Буков
«Добрий день, шановний друже Мірчо! Сьогодні — четвер, я одержав тільки що твого листа. Звичайно, чекав, щоб у твоєму листі був хоч один твій вірш, але ти чогось цього не зробив. Ти якийсь дивний, чого ти боїшся, щоб я не давав твої листи нікому читати. Ти представ собі сам, який мені інтерес давати читати комусь твої листи. Адже ти не дівчина. Правда?

 

next page >>
 
Гарячі новини на Facebook

 
 
 
 
  Опитування

Шановний читачу!
Ми проводимо невелике опитування, що має на меті визначити преференції наших читачів. Ваші відповіді допоможуть нам зробити журнал “Кіно-Театр” ще цікавішим для Вас.

  Рубрики
Актуально | Діалог | З колекції | Згадаймо | Майстер-клас | Мистецька хроніка | Молоде кіно | На перехресті муз | На сценах | Нам пишуть | Нові книги | Обличчя | Сторінки історії | Теорія | Фестивалі |
  Навігація
Домашня | Останній номер | Автори | Архів | Кіноклуб | Про нас | Передплата | Пошук | Пошта |
  Copyright
© 2006 KTM
Всі права застережено. Використання матеріалів КТМ дозволяється за умови посилання на КТМ. Передрук, копіювання інформації в будь-якому вигляді суворо заборонено.
  Інфо
© 2006 KTM
Програмування сайту
Фролова Аліна
Системний супровід
Кислоокий В.М.