Чарівний світ Марії Примаченко
Вікторія Котенок
Вперше на театральній сцені з’явилася вистава про видатну українську художницю, представницю «наївного мистецтва» Марію Примаченко. Написала п’єсу і здійснила постановку молода режисерка Тетяна Матасова, прем’єра відбулася в Київському театрі українського фольклору «Берегиня». Саме на сцені цього закладу Матасова поставила свою дебютну виставу «Тіні забутих предків» за однойменною повістю Михайла Коцюбинського, яка здобула відзнаки на українських фестивалях, а також стала лауреатом премії «Київська пектораль» у номінації «За найкращий режисерський дебют».
Вистава «Марія Примаченко. Світ чарівний» – це біографічна елегія про життя і творчість художниці, яку розповідає сама Марія Примаченко. Так, начебто до неї приїхали діти з самої столиці (дітьми були глядачі в залі), а вона їм повістує і про своє унікальне село Болотню, і про інших гостей (кіношників, журналістів), що заїжджали так само в гості, про події з життя, які добре пам’ятає. Приміром, як у дитинстві знайшла синій глей і розмалювала хату, як захворіла поліомієлітом і відтоді все життя пересувалася на милицях. Або ж як у юності їй хотілося танцювати з хлопцями і дівчатами, та вона соромилася своєї недуги, тому сиділа вдома, шиючи і вишиваючи одяг, малюючи картини. Про переломний момент у житті, коли сільська вчителька помітила її талант і повезла у столицю на навчання в експериментальну майстерню при Київському музеї українського мистецтва. Саме в Києві вона зустріла Василика, хлопця з села неподалік її Болотні, який «розговорив її серце». Та недовгим було їхнє щастя: юнак загинув на війні, так і не побачивши свого сина Федора. Далі оповідає про свої художні виставки, визнання у світі. Згадує художниця і про вибух на Чорнобильській АЕС та про відмову евакуюватися, а також як до старості жила в любові до птахів і тварин, з якими вела дружбу, та до Господа, з яким завжди розмовляла.
Частину історій із життя у виставі розповідає літня пані Марія (Надія Буравська), яка сидить ліворуч сцени за столом, а деякі відтворює, ніби проживаючи знову, молода Примаченко (Марина Корогода). Реальні події, а також фантазії і вигадки художниці в пластичному ключі допомагають передати Олена Тукалова, Володимир Конягін, Данило Пащенко. Вони взаємодіють з героїнею живим планом або як тіні за великим білим полотном. Завдяки принципу тіньового театру режисерка відтворює внутрішній світ художниці: її мрії, почуття та думки, чудернацьких звірів і птахів, що виринали в голові, а потім знаходили своє втілення на папері. Найбільш щемливий епізод, коли тінь уже загиблого на війні Василика намагається через полотно погладити-втішити кохану Марію, яка заколисує маленького сина в люльці. У фіналі артисти балету виходять з величезними масками-головами звірів (відтворених з картин художниці), додаючи дійству ще більшої казковості.
Важливою складовою вистави є музика і пісні. Кожен період із життя майстрині оспіваний народною піснею: чи то веснянкою «Ой на горі жито», коли їй так хотілося гуляти з молоддю, чи весільною піснею, коли мала би заміж виходити, та так і не вийшла через війну, чи колисковою, коли ростила маленького Федора. А пісня «Соловейко» стала лейтмотивом постановки, символізуючи вільну, радісну душу і любляче серце художниці. Магічності й медитативності, а також ритму й емоційності дійству додає музичний супровід, який наживо створює Вадим Міцкевич, сидячи в глядацькому залі та граючи на понад десяти різноманітних інструментах (ударні, тарілки, дзвіночки, сопілки, шумові інструменти тощо). Також у виставі в аудіозапису звучить голос самої художниці, лунають її спогади.
Постановка Тетяни Матасової – це історія унікальної української жінки-художниці, якій пощастило відкрити свій талант, здобути світове визнання, попри важку недугу, драматичні події і нелегкі часи. Це лірично-музична хвала життю, природі, всьому світові, бо він, за словами Марії Примаченко, «чарівний, а його вивчати – то Божа ласка».