Коли близькі стають сторонніми

Ангеліна Велика

Наприкінці жовтня на сцені Національного театру ім. І.Франка востаннє пройшла вистава «Сторонні серед нас». У ній ідеться про літніх людей, уражених хворобою Альцгеймера, поширеною у наш час. Почавшись із погіршення пам’яті та розумових здібностей, може призвести до втрати здатності комунікації. Сама назва вже розкриває головну ідею: у швидкоплинності буднів ми нерідко забуваємо про своїх близьких, не помічаємо одне одного. Не приділяємо уваги рідним – вони стають ніби сторонніми.

Сценографічне вирішення вистави – мінімалістичне. В центрі стоїть біла пластикова ширма, яка слугує дверима до палат, та водночас містичним порталом у потойбіччя, брамою між двома світами: хворих та здорових, живих і мертвих, сторонніх та близьких… Єдиним містком, що з’єднує ці світи, є любов, а її відсутність породжує тяжкі хвороби, смерть, холод, байдужість і відстороненість.

Головні герої: Габріель (Галина Яблонська) та Майкл (Олег Шаварський) з діагнозом хвороби Альцгеймера ставляться до всіх з любов’ю та добротою. Вони приязно спілкуються, делікатні та безпосередні, немов діти. І залишаються такими протягом усього дійства, на відміну від здорових родичів. Вже пізніше, ми помічаємо, що вони плутаються у часі, забувають події з життя, входять у якісь свої незнані виміри. Ці двоє опиняються у клініці, не зовсім розуміючи де вони, і чому рідні запроторили їх сюди. Адже вдома, нібито, було кому про них подбати. Згодом з’ясовується, що чоловік Габріель відправляє її в лікарню, щоб владнати своє особисте життя з молодою коханкою. Дружина відчуває нещирість почуттів, тож не бажає повертатися додому. Адже тут Габріель опинилась через свого чоловіка, заставши якось його на гарячому з черговою коханкою. Після страшного удару, вона тяжко захворіла.

Галина Яблонська грає сцену спогадів про зраду темпераментно і гостро. Діапазон її драматизму широкий. Вона то голосно і надривно вигукує від болю, то тихо і схвильовано шепоче, що не хоче повертатися до чоловіка. В очах бринять сльози, руки нервово тремтять, усе єство переповнене стражданнями, яке довелось пережити.

У клініці Габріель стає набагато краще. Там вона знайомиться з хворим Майклом, який їй дуже симпатизує. Між парою зав’язуються романтичні стосунки. Закохані виглядають теплими, ніжними та трепетними. Будучи безнадійно хворим, Майкл залишається вірним своїм внутрішнім життєвим ідеалам. Романтичний, галантний, люблячий, зворушливий від початку вистави і до сцени відходу у потойбіччя. У підтексті його монологів відчувається глибоке філософське сприйняття світу, життя і смерті зокрема.

Галина Гілярівна свою героїню грає м’яко і світло, без надриву та зайвого драматизму, хоча роль не проста і вимагає великої внутрішньої роботи та наповненості. Її гра будується на паузах, напівтонах, глибоких філософських монологах. Чуттєва, хвилююча та неперевершена… Коли на початку вистави вона виходить на сцену, дух захоплює від присутності такої живої та енергетично-потужної особистості. Мініатюрна, вишукана, у світлій ошатній сукні, з сивими розкішними кучерями. Її рухи стримані й витончені, голос дзвінкий і глибокий, а очі проникливі та живі. Сама акторка нагадує янгола, що ненадовго спустився з небес.

Галина Гілярівна заслуговує неабиякої поваги і пошани, адже у свої 94 роки вона продовжує тішити глядачів, граючи на сцені рідного театру. А в цій виставі вона виступила ще й асистентом режисера. Власноруч розробляла фінал, здійснювала редакторську і текстову правку сцен, в яких брала участь. Іноді велике значення мали кома чи переставлене слово.

На жаль, вистава була знята з репертуару театру. Шкода, адже тема людяності продовжує бути надзвичайно важливою. Любов, доброта та повага. І не слід втрачати цих рис, щоб не перетворитися на чужого чи стороннього…