Інтерпретація легенди про Зеленого лицаря

Лариса Наумова

Фільм «Легенда про Зеленого лицаря» є екранізацією і переосмисленням поеми невідомого автора XIV століття «Сер Гавейн і Зелений лицар». Герой поеми Сер Гавейн – втілення образу не надто ідеального або й зовсім не ідеального мандрівного лицаря, з хибами і слабкостями звичайної людини, тим не менш, вірного своєму слову. Дослідники поеми відзначають відмінність цього твору від класичного лицарського роману саме з причини цієї неідеальності і певної невідповідності Гавейна як героя вимогам лицарської літератури. Лицарський роман характерний якраз зображенням героїчного, благородного ідеального лицаря, що часто наділений навіть надзвичайною (надлюдською) силою, суворо дотримується лицарського кодексу честі й обов’язково виходить переможцем у двобої з ворогом. У поемі Сер Гавейн не отримує фактичної перемоги над ворогом, та й становище його часто суперечливе. Йому доводиться чи не на кожному кроці вирішувати парадоксальні суперечності чи то, за поняттями куртуазної літератури, проходити випробування.

У фільмі Гавейн постає звичайною людиною, молодим хлопцем у виконанні Дева Патела, британського актора індійського походження. Актор привносить в зовнішній образ Гавейна східні ознаки, витончені і своєрідні. Зовнішнішність героя: риси обличчя, худорлява постава, навіть у чомусь тендітна, дещо суперечать очікуванням на втілення лицарської теми. Ймовірно вже тут закладено один із психологічних конфліктів героя: принципове неспівпадіння його прагнень, або прагнень навколишніх від нього, і його власних можливостей.

Дотримання слова стає фатумом, що тяжіє над Гавейном. Його шлях – шлях спокути, здійснений через честолюбство (або через честолюбне прагнення чи то необхідність наслідувати лицарський кодекс) гріха, злочину. Випробування, які проходить герой, не роблять його ані могутнішим, ані безстрашнішим, вони відкривають сутність звичайного хлопця, який хотів би бути лицарем з притаманними тому характерними ознаками, та в нього можливості не надто сильного і не надто впевненого у собі юнака. Докори сумління, внутрішня боротьба Гавейна між обов’язком, що прирікає його на смерть і водночас робить справжнім лицарем, та бажанням жити, схоже, є провідною лінією фільму. Таким чином, сміливий вибір не наділеної надлюдськими здібностями і талантами людини роблять його вчинок іще вагомішим. А фільм, отже, не так про лицарську подорож, як про внутрішні хитання героя в напівказкових обставинах оповіді.

Стрічка з перших кадрів задає розмірений хід оповіді, занурюючи глядача в епоху раннього Середньовіччя, в часи правління Короля Артура. Цей світ в міру реальний, часом фантастичний. Тут існують чарівники, розбійники, лицарі і королі. Тварини наближаються до людини і розмовляють. І виникає сумнів, чи це тварини, чи перетворені у тварин чарівники й чаклунки. Життя і смерть постають тут у своїй природній єдності. Скоріше тут і час ще перебуває у тій циклічній, нелінарній формі, коли кінцевої невідворотності ще в принципі не існує. Хоча в цей момент відбувається зародження відчуженості, сумніву і страху. Це ще той період спорідненого з природою існування людства, коли світ природніх сил і ворожий, і отчий щодо людини. Природа є поєднанням і материнського, і фантастично-незвіданого начал. Зелений Лицар – своєрідне втілення сукупності цих сил. Подорож у пошуках Зеленого Лицаря – це повернення до прадавніших джерел, до первинного коріння людства. А страх перед ним – це, схоже, вже наслідки перших впевнених кроків на шляху відсторонення від природного світу у світ існування поза природою, зі своїми законами, правилами і нормами. В поемі, зокрема, – це в тому числі і світ християнської моралі, світ лицарських чеснот і кодексу честі.

Дедалі більше відсторонення від природи змінює людину, вибиваючи з-під її ніг прадавні зрозумілі базові закони природного існування, натомість заміняючи їх законами людської цивілізації – моралі, християнської етики, «непохитної» логіки людського буття. Зрештою, впродовж фільму природа з її невідворотним і розміреним плином, з одного боку, та віднайдені закони людської цивілізації – з іншого, неодноразово дисонують, унеможливлюючи іноді вирішення певних питань, перетворюючи на нездоланні суперечності наслідки вчинків і героя, й інших персонажів. Наприклад, вибір Сера Гавейна: брати участь у поєдинку з Зеленим лицарем чи ні, продиктований насамперед не логікою природності – виживання і здорового глузду, а сформованою «логікою» законів людського суспільства. Результат цього поєдинку спровокований не так природним прагненням героя, як суспільними вимогами й очікуваннями, і призводить до трагічної для Гавейна дилеми. В свою чергу, вирішення і цієї дилеми також вимагає від нього вибору між природним існуванням і дотриманням лицарського кодексу, яке висуває перед ним суспільство. Ймовірно, глобальна проблема співіснування людської цивілізації та законів життя і виживання і становить глибинний, сутнісний зміст «Легенди про Зеленого лицаря». Корінна суперечність філософії людської цивілізації і природної стихії стає каменем спотикання і точкою незворотності у стосунках людини і природи надалі.

Природа відтак займає надзвичайне місце у стрічці. Вона постає у всій своїй первинній незайманій величі й красі. Вона існує, незважаючи на людину, живе власним життям поза логікою і впорядкованістю, поза правилами і законами. І вона є тим життєстверджуючим стрижнем, який тримає людську цивілізацію, дає надію і є, зрештою, тим лоном з якого виходить і куди повертається життя. Фактично автори через конкретні образи виводять природні сили й істоти як рівноправні персонажі оповіді (Зелений лицар, велетенські жінки, лис). Дії і вчинки їх часом незрозумілі, стихійні, та суть завжди природна…

Фільм, схоже, не віддаляється від послідовного змісту поеми, та розставлені авторами акценти, власне, сам спосіб кінематографічної оповіді, напевно, радикально змінюють цей зміст. Автори залишають багато моментів не розкритими до кінця, даючи підстави для роздумів і алюзій, залишаючи за глядачем простір для домислу, розмислу, роздумів. Матеріал і тема, що стають основою для цього, вибрані бездоганно.

Основну сюжетну лінію можна переповісти кількома словами. На новорічне святкування у палац короля Артура прибув загадковий Зелений лицар, щоб запропонувати одному з присутніх лицарів поєдинок за однієї умови: те, що вчинить із гостем лицар, має вчинити над переможцем і Зелений лицар рівно через рік у той самий день. Сер Гавейн, племінник короля Артура, прийняв виклик. Під час поєдинку Зелений лицар склав зброю. Не маючи іншого виходу, Гавейн запропонованим Артуром мечем (адже у нього навіть не було свого власного) відтяв голову супротивнику. Зелений лицар підвівся і, захопивши з собою власну голову, пішов з палацу. Через рік Сер Гавейн, вірний своєму слову, поїхав шукати каплицю Зеленого лицаря, аби дотриматися виконання попередньої угоди.

Непоказний юнак, який має успадкувати трон і стати наступним правителем, поки що нічим не відзначився. Він сам, його оточення, король, королева – всі очікують від нього подвигів, належних лицарю, вчинків, відповідних статусу. Юнак же, розгублений і пригнічений таким очікуванням, готовий на будь-який, навіть безглуздий крок, аби ствердитися перед шановним зібранням, як при першій зустрічі з Зеленим лицарем у королівському палаці. Він, схоже, навіть не зовсім усвідомив зроблений ним вчинок. Поступово, впродовж року, а також під час довгої подорожі він осмислюватиме скоєне. Його шлях – шлях пошуку Зеленого лицаря. Сер Гавейн готовий прийняти удар у відповідь, та все ж відчайдушно, як звичайна смертна людина, сподівається залишитися живим. Він намагається вхопитися за будь-яку рятівну ниточку, але прямує до кінцевої мети своєї подорожі.

Ще одна тема фільму – чесність і відповідальність як критерії у пошуку і відкритті зовнішнього світу і себе самого. Яким би неідеальним не був головний герой, він залишається вірним домовленості. Долаючи випробування, складності й спокуси, Сер Гавейн в означений день і час постає перед Зеленим лицарем, та ще й очікує на його пробудження. Саме це, дотримання слова, ймовірно, і стає найвищою доблестю лицаря. Саме ця рішучість і непохитність у виконанні домовленого вирізняють Гавейна з-поміж усіх інших лицарів. Отже, шлях до Зеленого лицаря – це фізичний, з усіма можливими пригодами й небезпеками, середньовічними і фентезійними, лицарськими і казковими, і разом з тим шлях внутрішній з докорами сумління, сумнівами і сподіваннями.

Пригоди, точніше своєрідне середньовічно-лицарське road movie, драма, фентезі – це той перелік жанрів, що ними означається фільм самими авторами. Відтак для глядача є достатньо широке поле вибору способу сприйняття запропонованого сюжету. Тут є і пригоди мандрівного лицаря, і особисті переживання та драма головного героя, і фантастична чи то фентезійна історія з містичними перевтіленнями, чи то живими, чи то мертвими персонажами, фантастичними істотами, загадками та символами. Цей фільм можна розглядати, зрештою, і як певний інтелектуальний квест, де нашаровані культурні коди, нагромаджена середньовічна, лицарська, християнська символіка. Отже, історія «Легенди про Зеленого лицаря», м’яко кажучи, зовсім не тривіальна.