Юрій Сікало, або Секрет вічної молодості
Сікало Юрій Іванович (20. 09. 1936 – 7. 11. 2017) – головний режисер Київського театру ляльок, народний артист України (2009), заслужений діяч мистецтв Польщі (1976). У 1966 році закінчив Ленінградський інститут театру, кіно і музики. З 1965 року в Київському театрі ляльок: у 1965–1970 – режисер-постановник, 1971–1978 і з 1980 року – головний режисер. Вистави: «Колобок» (Є. Патрік, відзначена на Фестивалі театрів ляльок, м. Луцьк), «Егле – королева вужів» (С. Неріс), «Стійкий олов’яний солдатик» (В. Данилевич), «Золотий ключик» (О. Толстой), «Каштанка» (А. Чехов, номінант на «Київську пектораль»), «Пан Коцький» (С. Бретань, П. Гірник), «Троє поросят» (Г. Усач, С. Єфремов), «Русалонька» (Л. Розумовська за Г. Х. Андерсеном). Вистави для дорослих: «Майська ніч» (М. Старицький), «Божественна комедія» (І. Шток), «Йосиф Швейк проти Франца Йосифа» (В. Константинов, Б. Рацер за Я. Гашеком), «Клоп» (В.Маяковський), «Любов, любов» (В. Маслов за «Декамероном» Бокаччо), «Енеїда» (І. Котляревський), «Дон Кіхот» (Є. Шварц за Сервантесом), «Біндюжник та Король» (І. Бабель), «За двома зайцями» (М. Старицький).
З режисером Юрієм Івановичем Сікалом я працював у виставі «Іван-царевич» за п’єсою Юлія Кіма. Початок вистави був добрий, веселий. Всім знайомі розмальовані красиві дерев’яні ложки великих розмірів стояли на сцені, як казкові дерева. Актори були вбрані в яскраві традиційні костюми часів Київської Русі. Запальний танок музики Юрія Шевченка довершував початок казкового святкового дійства. Майже такою була і вся казка, такою ж була душа цієї казкової доброти, по-дитячому наївної, талановитої людини.
З великою повагою він ставився до кожного виконавця його вистави, не раз повторюючи, що йому пощастило працювати з акторами славетного театру. Тобто, він не був режисером авторитарного типу. Він підкоряв акторів захопленістю матеріалом, захопленістю своїх вирішень, вірою, залюбленістю у виконавців. Повторюю, казка була дуже добра. Навіть мені, виконавцю традиційно страхітливого персонажа Кощея Безсмертного, він запропонував вирішення цього образу як нещасного мрійника. Кощей мріє знайти хоч одну порядну людину, створюючи кожному пастку – випробування на порядність, які ніхто не витримує. І, покаравши чергового негідника, з відчаєм проголошує: «Немає чесних людей! Немає!!!»
У моєму архіві є фото, на якому я в образі Кощея Безсмертного з виразом обличчя нещасного мрійника, а поруч з моїм обличчям радісні, сяючі обличчя двох дівчаток п’яти-шести років, яких я тримаю на руках.
У 2009 році після моєї бенефісної вистави «Трохи ніжності» за п’єсою Альдо Ніколаї, Юрій Іванович поздоровляв мене. У мене є відео його виступу, який я розшифрував і пропоную вам його: «В цій бенефісній виставі, – говорив Юрій Іванович, – чого варті, крім головних сцен, Ваші дивовижні дві пробіжки на передньому плані» (сміх у залі). Юрій Іванович підходить до ювіляра, тисне йому руку, обіймає (оплески).
– Але я прийшов не сам (я маю на увазі не дружину) (сміх). Юрій Іванович підходить до лави, на якій лежить торбина, витягуючи щось з неї, та натягуючи на праву руку, продовжує говорити.
– Що вразило в роботі Олега у дитячій виставі, в якій він грав Кощея (сміх). Зазвичай актори драматичних театрів ставляться до роботи у дитячих виставах «абияк». Але він мене дістав, замучив і навіть здивував, з яким захопленням працював він над цією роллю. Спасибі тобі за це! (оплески). Юрій Іванович нарешті витягнув і надягнув на праву руку велику ляльку, чимось схожу на Кощея, підняв її, і лялька заговорила зміненим голосом Юрія Івановича: – Дорогий Олеже Васильовичу! Я впізнав Вас! І в мене теж є для Вас подарунок! Лялька повертається до Юрія Івановича, якось зверхньо-лайливо звертається до нього: – Ну ти, Лялькар, давай подарунок! Швидше, тобі кажуть! – гримнув він на Юрія Івановича. Щось узяв і простягнув ювілярові.
– Ось тобі від мене яйце і секрет вічної молодості (сміх). Бережи голку! (сміх і оплески).
Я теж мав нагоду поздоровити з ювілеєм Юрія Івановича – шанування його відбувалося в казковому будинку театру ляльок, на фасаді якого була мозаїка Жар-птиці, і тепер ця Жар-птиця стала епіграфом ще для більших див, які чекали на дітей вже в інтер’єрі цього театру. Тут я і поздоровляв Юрія Івановича з його ювілеєм. Про нього нескладно було говорити цікаво, бо дуже вже він був яскравою, своєрідною особистістю.
Як я вже згадував, Юрій Іванович подарував мені справжню ігрову ляльку – Кощея. Цей подарунок припав до душі моїм онукам. У святкові дні я діставав Кощея для них, але лялька була завелика для маленьких дітей, а керувати нею, хоч трохи, не кажучи так вправно, як Юрій Іванович, я не навчився. Тож, відпрацювавши свій театральний вік, Кощей пішов на пенсію, і відпочиває тепер серед інших дорогих для мене подарунків, час від часу нагадуючи про мою роль у виставі «Іван-царевич», про бенефіс у мій ювілейний вечір і про дорогого для мене Юрія Івановича Сікало.
Олег Комаров
Від ред.: Спогад Олега Комарова увійшов до книжки Алли Підлужної «Гра в ляльки», яка незабаром вийде друком.