Один з перших українських фільмів в Канаді

о. Юрій Мицик

Журнал «Боротьба за волю», який видавався українцями Канади у Вінніпегу з 1940 р., та ще й перший його номер важко знайти навіть у головних бібліотеках України. До наших рук він дістався з книжками, подарованими сучасними україно-канадськими благодійниками Юрієм та Орисею Лисик. Хоча основне місце в ньому природно належить громадсько-політичній проблематиці, однак у ньому є й цікава інформація з культурного життя українців Канади.

Мова йде про один з перших фільмів, знятих українцями Канади. От що подається на початку замітки, вміщеної очевидно на правах реклами: «Канадійсько-Українська Фільмова Спілка Lavra Film Studio». Одинока звукова фільма: «Українська Вефлеємська Зоря», випродукована в Канаді українськими силами для Українців». Того рода найкраща і найгарніша. Почуєте гарний спів, прекрасну музику; побачите чудові краєвиди». Далі говорилося, що фільм уже готовий і невдовзі йтиме на екранах Вінніпегу та інших міст і містечок. Фільм знято силами українців під управою Д. Пилюка. А на гербі студії був галицький лев, за щитом з його зображенням стояв архангел з мечем, а над ним – напис «Lavra Film Studio».

Сценарій написав проф. Євген Турула (1882–1951) – відомий український диригент, композитор і музичний педагог. Народився він у Бережанах на Тернопільщині в сім’ї священника і сам пішов тим же шляхом, був військовим капеланом в армії Австро-Угорщини в роки Першої світової війни, дістав поранення. По війні викладав і керував хором у львівській семінарії, потім у «Вест Консерваторії» в Берліні, виступав зі своїм хором у Західній Європі, потім в Канаді (з 1923 р.). У Вінніпезі організував хор «Канада», ставив опери й оперети, в т.ч. «Ой не ходи Грицю», одночасно керував школою музики й співу, писав музичні твори, займався музичною критикою.

Фільм тривалістю понад годину, як відзначалося в журналі, мав «релігійно-народний характер». Далі переказувався сюжет: палата царя Ірода з танцюючими жінками, наказ вирізати всіх дітей на звістку про народження Христа, плач матерів за дітьми і кінець Ірода, якому Смерть стинає голову. Потім іде сюжет «з нашої гуцульської верховини з забавами, колядками і т.д.». Врешті Вертеп, де представлено «новонародженого Месію – Ісуса Христа».

Фільмова спілка мала плани щодо виробництва і в подальшому фільмів «з життя українського народу» не з метою фінансового прибутку, а заради піднесення кіномистецтва «серед Українців і других народів». На жаль, вибух Другої світової війни перешкодив здійсненню цих планів. Але в історії українського кіно ця стрічка посідає помітне місце...