Бог створив цапа, а чорт – кацапа
Вікторія Котенок
Першою прем’єрою воєнного часу в Молодому театрі стала музична казка «Цап-ка-цап». Та це не просто інсценізація української народної казки про примхливу Козу-дерезу, метою якої є відволікти дітей від війни і тривожних буднів. А сучасне злободенне переосмислення відомого твору, яке захоплює асоціаціями на нинішні події в Україні, спонукає до роздумів, аналізу й конкретних висновків як дітей, так і батьків. Сама назва говорить, хто є головним героєм дійства, звідки він родом і яка його сутність.
Керівник театру Андрій Білоус до початку війни ставив «Ідіота» за Достоєвським, завершувати якого відмовився після 24 лютого. А також зняв з репертуару 13 вистав за російськими авторами. На другий місяць війни, коли режисер з невеликою групою працівників театру вийшов на роботу, вони змогли поновити лише одну виставу (більшість акторів перебувала за кордоном) та створити концерт «Нескорені». Згодом у них виникла ідея поставити саме казку, аби емоційно підтримати дітей під час війни.
Дружина режисера Ірина Малоліта створила віршований сценарій за мотивами української народної казки і вдихнула у неї нові сенси. Сценографію режисер з художником Борисом Орловим створювали зі списаних декорацій. Деякі костюми перешивалися зі старих, а частина – шилися з нуля. І хоча вистава створювалася на ентузіазмі, тим не менше, оформлення вийшло більш ніж пристойним, як і музичне (Ілля Чопоров) та пластичне вирішення (Ніна Змерзла). Тож спільно з яскравими акторськими роботами (більшість ролей грають випускники Білоуса) вийшла якісна оригінальна постановка, що складається з двох дій, які можна грати як дві окремі вистави.
У першій дії ми бачимо небесну домівку Всевишнього, яка створена у давньогрецькому стилі: в глибині сцени – фасад грецького храму з колонами (спрощена версія Парфенону), справа і зліва підвішені небесні світила – сонце і місяць, костюми у героїв – грецькі хітони, на голові у них – вінки з лавровими листками. Але все це з вкрапленнями українських національних елементів (вишиванок, орнаментів, головних уборів, шкіряних чобіт, прикрас тощо), фольклору і гумору, що переносить дійство з Греції в Україну. Ба, навіть на саму найвищу її точку – Говерлу, яка часто окутана хмарами.
Таким чином Дід з казки про «Козу-дерезу» у версії Ірини Малоліти став Богом (такий собі Зевс), Баба – його дружиною (Гера), Внучка – підростаюча Богиня (Афродіта). Їхнім повсякденним почтом є три Хмарки (Музи), які допомагають порадами, передають новини, розважають піснями тощо. Дія відбувається у наш час, тож Бог, як сучасна людина, користується смартфоном і в новинах вичитує мудрість, що найкращим продуктом, аби не старіти і залишатися довго молодим, є молоко. Тож він спускається на землю і на базарі у Чорта купує Козу. Але, як кажуть, який продавець – такий і товар. Чорт, аби здихатися обридливого Цапа (з Тайги), якого виграв у попа, робить з нього козу і як вмілий рекламщик переконує Бога у тому, що вим’я «наросте, як годувати».
А далі все за сюжетом відомої казки: хто б не випасав Козу, вона все-одно голодна, нещасна, ну і, звичайно, не давала бажаного молока. Вивела на чисту воду норовливу «кізоньку» Баба («на воротях у червоних чоботях»), і коли вся родина скинула Цапа з неба на землю, у домі знову запанував мир і лад. Фінальна пісня першого акту звучить більше для дітей:
«Буде кріпка в нас родина, тримаймося купи.
А хто буде нам брехати, виженемо з хати».
Бо дорослий глядач чітко прослідковує в подіях казки зовсім недавні події – інформаційної війни (брехні, вигадок, маніпуляцій), яку веде росія з 2014 року (а якщо заглибитися в історію, то вже не одне століття). В образі Цапа прочитуються прикидання загарбника як «доброго сусіда» чи «брата», який, насправді, вже давно за спиною тримав ножа.
У другому акті ця ідея має продовження. Дія – на землі. Грецький храм трансформується у лісову зайчикову хатинку, в яку і поселився непроханий гість – Цап. Перед тим за капусту він продав свою душу Чорту (як Фауст Дияволу), за що той зробив з нього могутнє і страшне чудовисько. Тут і натяків особливих не потрібно глядачам – події казки цілком відповідають нинішнім діям росії, яка з 24 лютого намагається захопити і знищити нашу країну.
Як і в казці, Зайчику (тобто Україні) намагаються допомогти лісові звірі (інші країни): Білочки (Польща, Литва), Лисичка (Туреччина), Вовк (Франція) і навіть сам Ведмідь (Америка). Але Чортяка зробив з простого Козла такого Демона (з довжелезними руками і ногами, моторошним голосом), що усі тварини лякаються і відступають. А тут ще й Горобець (актору вдається спародіювати голос і поведінку Олександра Лукашенка) усім на вухо брехню нашіптує про те, що у Зайця «на городі токсична морква, а в голові несостиковка», і, взагалі, «ввечері, часов у шість, Зайчик усіх з’їсть».
І в той самий момент, коли, здається, ніхто Зайчикові не допоможе, приходить Рак-козак (костюм у стилі мілітарі). А «у Рака-козака і чорт танцює гопака»: разом вони здолали жаховисько, відбудували хатку і повісили на двері великий замок (подарунок від Вовка). Мораль цієї дії проста: треба зачиняти свої двері (читай – кордони) на замок, довіряти, але перевіряти наміри «сусідів», цінувати і боротися за свою хатинку (землю, країну), бо вона є твоїм маленьким раєм, бути чесним і відважним, щоб тебе поважали, допомагали у скрутну хвилину.
У цій виставі відчувається акторська ансамблевість: кожен актор на своєму місці, точне попадання в образи за типажем і внутрішньою органікою, спільний ентузіазм і запал. Але хочеться відзначити Бориса Орлова у ролі Цапа. Пластикою, мімікою, голосом йому напрочуд точно вдалося створити образ брехливого, ницого і продажного козла, який з себе вдає козу, а потім чудовисько. Спостерігаючи за його грою, пригадалося українське прислів’я: «Бог створив цапа, а чорт – кацапа». Навіть Бог не зміг його перевиховати, а в руках чорта він перетворився на жалюгідне створіння. А якщо розібратися у слові «кацап», то з більшості мов воно перекладається як м’ясник, деспот, кат. І сьогоднішня війна стала прямим підтвердженням сутності росіян. А творцям вистави «Цап-ка-цап» вдалося точно це передати через дитячу казку.