Не моя рука карає, а рука Божа…

Лариса Брюховецька

---

«Перед кожним пострілом я кажу одні й ті самі слова: «Я син цієї землі, земля моя мати. Краплі сильні дай мені, щоби краще стріляти. Це не моя рука карає, а рука Божа. Дай мені сили, Боже, щоби знищити все вороже на цій землі».
(Микола Воронін)

«Це дуже важливе кіно для нашої країни зараз і назавжди»
(Павло Алдошин)

Війна культивує жорстокість, нівелює людяність. Але у фільмі, про який ітиметься, фокус саме на людяності воїна, ще вчора абсолютно мирної людини, яка свій інтелект, замість мирних справ, змушена спрямовувати на подолання ворога. Ворог зі сходу прийшов на нашу землю, не приховуючи своєї мети: знищити українців як народ, націю. Проти нього зі зброєю в руках стали найкращі сини України. Про наших воїнів, які воюють на Донбасі з російським агресором із 2014 року, йдеться у фільмі «Снайпер. Білий ворон» Мар’яна Бушана. Цей напружений, без зайвого пафосу фільм вийшов в український прокат у знаковий день – 24 серпня 2022 року.

Мар’ян Бушан – нове ім’я в кінорежисурі. Родом з Івано-Франківщини, випускник Інституту екранних мистецтв КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (майстерня Бориса Савченка), він два останні роки мешкає у Відні. «Снайпера», ймовірно, не було б, якби він не познайомився з Миколою Вороніним, випускником Національного університету «Києво-Могилянська академія», бійцем-снайпером, що, маючи три вищі освіти, вже кілька років воював на Донбасі. Микола як особистість заінтригував режисера, тож сценарій воєнної драми, в основу якого лягла історія Миколи, вони написали разом. І, відповідно до традиції, що склалася в українських фільмах цього жанру, за основу історії взяли реальні події війни, а Миколу Вороніна майже цілком ототожнили з головним героєм стрічки.

Якби не війна, герой фільму, очевидно, ніколи не взяв би зброю до рук, адже був переконаним пацифістом, власним прикладом показуючи, як треба дбати про наше довкілля. Прагнення поквитатися з ворогом, почуття обов’язку перед своєю країною рухало ним, коли оволодівав фахом снайпера. Для цього фаху потрібні неабияка витримка, сила волі й відповідні навички, адже снайпер не має права на помилку. Майстерне маскування, тривале, багатогодинне очікування на ворога має увінчатися влучним пострілом. Усе це ми побачили у виконанні чудових акторів – Андрія Мостренка, Романа Ясіновського, а також Олега Драча, актора, який завжди безпомильно ліпить необхідний образ – цього разу холоднокровного професійного вбивці – російського снайпера «Сєрого». І, звичайно, об’ємний образ Миколи Ворона, втілений Павлом Алдошиним – актором, котрий після повномасштабного вторгнення воює на фронті. Роман Семисал – виконавець ролі комбрига – та Олег Шульга, який у стрічці грає військового із позивним «Дунай», також нині захищають Україну.

Звертає на себе увагу побудова історії: спокійний, майже ідилічний початок – оповідь про родину, далі – різка, трагічна зав’язка самої драми, після чого розгортається власне сама воєнна історія Білого Ворона. Режисер і актор підкреслюють еволюцію головного героя: на початку бачимо його як миролюбного вчителя математики в одній із горлівських шкіл, еколога, який живе поблизу міста на природі, збудувавши з різних промислових відходів помешкання і налагодивши побут, на інтер’єр якого оператор спрямовує нашу увагу. Микола любить дружину (Марина Кошкіна) – кохання молодого подружжя показане як стосунки ідеальної пари, де панує взаєморозуміння. Здібний педагог, він відданий своїй професії, але серед учнів є той, хто висловлює зневажливе й агресивне ставлення до його української мови і його переконань.

Озброєні росіяни, які по-злодійськи (знявши шеврони), але відчуваючи себе господарями ситуації, вбивають дружину і спалюють житло. Мирне життя головного героя зруйноване, і він приєднується до українського війська.

Основна частина стрічки – це будні воєнного життя з постійним тренуванням, наполегливе навчання у снайперській школі й виконання бойових завдань. Самодисципліна й наявні математичні здібності, вміння швидко в умі рахувати відстань до об’єкту спостережень, наміченого для знешкодження, дозволяють йому стати вправним снайпером. Тільки єдиний раз він допустив порушення, не послухав наказу Кепа-інструктора (Андрій Мостренко), з яким потоваришував. Не змігши упустити нагоди, вистрілив у свого кривдника, але це призвело до трагедії: його командир гине.

До свого професійно вивіреного, насиченого конкретними деталями фільму Мар’ян Бушан ішов від початку російської агресії: «Із самого початку війни, із 2014-го, для мене дуже важливим завданням було зробити великий фільм, який би розповідав і нагадував світу про нашу боротьбу.

Мене дуже обурював факт, що з 2014 по 2022 роки люди говорили, що вони втомилися від війни і що їм будь-яке кіно про війну нецікаве. Я не міг ніколи цього зрозуміти. Тому що переважно ті, хто це говорив, вони навіть і не воювали, але вже втомилися.

Всупереч цьому я хотів зробити проєкт, щоб все ж таки і наше суспільство подивилося на себе збоку, подивилося на наших воїнів. Я хотів прославити наш героїзм. І для цього я намагався зібрати такий метафоричний образ мирного українця, який змушений стати воїном, щоб вигнати росіян з нашої землі» [1].

Режисера цікавлять не так фестивальні нагороди, як можливість показати свою роботу глядачам, але шлях фільму до глядача розгортається дещо незвично. «Снайпер. Білий ворон» уже мав обмежений прокат у країнах Балтії – Латвії, Литві, Естонії та у США. Фільм був завершений саме напередодні повномасштабного вторгнення, тому й запропонували його спочатку іноземним глядачам. Визнані міжнародні видання схвально відгукнулися про фільм: Los Angeles Times наголосила на актуальності та значущості стрічки. «Як і багато інших фільмів про самотніх стрільців, “Снайпер. Білий ворон” побудований на напруженому протистоянні, яке для нашого героя є лише незначною частиною відновлення справедливості. Настільки мирний початок історії та її розвиток, зосереджений на відданості помсти – це контраст, який важко осягнути. Зрештою, як і імперіалістичну війну».

New York Times відзначила майстерність режисера у поєднанні жанрів: «Бушан використовує різні стилі, виявляючи неочікувану схильність до динамічної дії, попри більш стримані перші півгодини фільму. Він порадує кожного, хто шукає насичений воєнний екшн, проте режисер не дає стрілянині розпочатися, поки кожен не зрозуміє, що лежить на терезах» [2].

Продюсер Артем Денисов вражений провидницькими мотивами картини: «Ми завершили фільмувати “Ворона” у 2020 році й не могли подумати, що кадри, відзняті взимку, виявляться дещо пророчими – що 24 лютого 2022 року змінить життя кожного українця, розділивши на “до” та “після”. … Віримо, що наше кіно вкотре нагадає, що війна постукала в мирні українські будинки ще вісім років тому, й увесь цей час українські воїни мужньо боронять нашу землю – так само, як і наш Снайпер» [3].