Назустріч долі: «Новини світу»
Юлій Швець
Пол Грінграсс – широкому глядачеві відомий адреналіновими шпигунськими детективами про Джейсона Борна а кінематографістам як автор гострих політичних драм, заснованих на реальних подіях («Кривава неділя», 2002, «Втрачений маршрут», 2006, «Капітан Філіпс», 2013, «22 липня», 2018) – нещодавно зняв драму по призначеній для сімейного читання книзі канадської письменниці Полєтт Джилс. В центрі гостросюжетного, радикально переосмисленого вестерну й, водночас, роуд-муві з низкою пригод – тема батьків і дітей та життєво необхідної комунікації різних етносів.
В Америці вже п’ять років як закінчилась війна між буржуазною Північчю і рабовласницьким Півднем, однак капітан Джефферсон Кідд (Том Хенкс), який зазнав поразки, воюючи на боці Півдня, не поспішає додому, бо там його ніхто не чекає. Він використовує свій довоєнний досвід (праця в друкарні) й заробляє на життя тим, що, подорожуючи з міста в місто, читає людям новини з газет, допомагаючи їм проживати своє нелегке життя. По дорозі в Техас він знаходить білу дів-чинку (Гелена Зенгель), яку індіанці племені кайова викрали після того, як убили її батьків, і виховали у власних традиціях. Розуміючи, що про здичавіле, вороже налаштоване до світу дівча, яке не володіє жодною з європейських мов, ніхто не потурбується, капітан береться доставити її до німецьких родичів-колоністів. І, звісно, дорога й перешкоди, які герої подолають разом, допомагаючи один одному, аби дістатися до свого пункту призначення, виявляться менш значущими, ніж духовний шлях назустріч одне одному.
В окремих сюжетних поворотах стрічка вступає в діалог з фільмом, який увійшов до світового культурного надбання, – з класичними «Шукачами» Джона Форда 1956 року. У фільмі колишній брутальний вояка (Джон Вейн) п’ять років розшукував викрадену команчами племінницю (під час викрадення індіанці убили сім’ю його брата), присягнувшись убити її, якщо вона «перестане бути білою». Героя очікує ланцюг розчарувань: дівчина (Наталі Вуд) асимілюється в стан убивць своєї сім’ї й стане однією з дружин вождя. Вкрай неймовірними фізичними зусиллями та складною внутрішньою боротьбою герою Джона Вейна вдається повернути ситуації статус-кво п’ятирічної давнини. Та врешті ціною відновлення права жінки на вільний вибір стає закладання душі чоловіка дияволу.
Пол Грінграсс повертається до цілком позитивного (для традиційного вестерну) образу головного героя, але його капітан Кідд стає войовничим лише в разі крайньої необхідності, загалом же він – людяний і м’який. Як і герой Вейна, герой Тома Хенкса також одержимий справедливістю – з тією лише різницею, що його ефективною зброєю нарівні з револьвером є просвітництво. Завдяки йому дівчинка-дикунка у фіналі навчиться не тільки рухами «реконструювати» свіжі новини, що їх читатиме публіці «прийомний батько», вона почне ще й розмовляти, повертаючись у «кровну» культурну традицію (щоправда, змінивши німецьку мову на англійську). Трансформація героїв проходитиме не революційним стрибком, а шляхом спільної творчої роботи й плинного єднання різних поколінь і несхожих культур.
Переосмислення базових американських міфів (колонізації, зокрема) досить часто зустрічається в кіно США. Можна згадати стрічки «Мрець» (1995) Джима Джармуша, «Залізна хватка» (2010) та «Балада про Бастера Скраггса» (2018) братів Коенів, «Джанго звільнений» (2012) та «Огидна вісімка» (2015) Квентіна Тарантіно. Однак, на відміну від згаданих картин, Грінграс демонструє культурні й вікові відмінності між людьми наскільки драматичними, настільки й розмитими, що це дає якусь можливість для єднання не тільки поколінь, але й етносів в цілісну націю.
Сьогодні, у співзвучну екранним подіям епоху «кризи демократії», більшість нових творів мистецтва називають «прогресивними», «неочікуваними», «скандальними», «провокативними». Й зовсім небагато по-справжньому глибоких фільмів, де, замість розхожого персонажа, котрий дрейфує в бік «сірої моралі» й тьмяної «неоднозначності» – позитивний герой з ясним мисленням і моральним стрижнем. Завдяки йому зі сплаву вестерну та роуд-муві стрічка мігрує у своєрідний «роман виховання», де досвідчений військовий інтелектуал, який втратив на війні майже все, зберіг, однак, головне – історичний оптимізм в умовах тотальної деморалізації великої частини суспільства.
У розміреної й дещо меланхолійної стрічки Пола Грінграса, де половину екранного часу відведено на розмови між капітаном, його супутницею та зустрічними людьми на тлі величних пейзажів, є досить рідкісні, але вкрай ефектні сцени дієвого протистояння головного героя на тлі повного беззаконня з корисливими вояками, торговцями дітьми, расистами. Вже з перших кадрів картина притягує увагу рівнем режисерської особистості та операторської майстерності (Даріуш Вольські), буквально кожен персонаж у ній перебуває на своєму місці, кожна його дія вмотивована і об’ємна.
«Новини світу» Пола Грінграса наполягають, що культурна особистість завдяки не лише револьверу, а передовсім інтелекту й сталій моралі може не тільки відшукати споріднену душу в океані людської самотності, але й, інтерпретуючи давні події, ініціювати боротьбу знедолених, яка виявиться вкрай успішною (піднята у фільмі тема впливу медіа на масову свідомість заслуговує окремої розмови).