Те, що залишається незмінним. «Бал» в театрі оперети

Вікторія Котенок


Наприкінці листопада Національний театр оперети випустив першу повоєнну прем’єру – музично-пластичну виставу «Бал» італійського режисера Маттео Сп’яцці. Робота над нею почалася ще до війни і завершувалася вже без режисера впродовж перших 9 місяців повномасштабного вторгнення в Україну. Над її створенням працювали балетмейстерка Катя Тубіні (Італія), диригент Сергій Дідок, художник Олександр Білозуб, художниця з костюмів Алія Меженіна. Задіяні 20 акторів, а також артисти хору, балету та студенти КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого (керівник курсу Богдан Струтинський).

Надихнув режисера на постановку музичний фільм «Бал» (1983) Етторе Сколе[1]. У стрічці мовою танцю, музики, пластики, міміки, а також через костюм, звички, інтер’єр та побутові речі показані історичні події Франції з 1930 по 1980 роки. Вся дія відбувається в одній танцювальній залі Парижа, до якої місцеві приходять на танці. У фільмі відсутній сюжет як такий (із зав’язкою, конфліктом і розв’язкою), діалоги героїв, є лише фрагменти історій. Він поділений на шість епізодів, які змальовують поведінку людей у різні часи (1936, 1940, 1944, 1946, 1956 і 1968 роки). Немає головних чи другорядних персонажів – усі рівнозначні, але різні за характерами, типажами, смаками, світоглядом.

За таким самим принципом Маттео Сп’яцці поставив свій «Бал» в опереті, але його вистава про історію Італії ХХ століття – від початку до 1980-х років. Режисер за 100 хвилин через музику, танці і моду показує 80 років життя італійців. Місце дії, так само як і в фільмі Етторе Сколе, – танцювальна зала, до якої приходять місцеві жителі. Окрім танців, музичних і вокальних виступів, є ще мініісторії деяких персонажів. Серед них: зустріч і пізня любов двох людей літнього віку, перше кохання і розлука молодої пари через війну, трагедія матері, що отримала листа про смерть сина, поява німецьких, а потім американських солдатів, які вносять зміни у життя італійців, історія співачки, яка була єврейкою. Не оминув режисер знущання над євреями, протести італійок за свої права, часи мафії та вбивств, масового захоплення новими наркотиками.

Основою вистави є італійська музика, як класична, так і сучасна, яка підкреслює настрій того чи іншого часу, ритм життя, уподобання, захоплення, ідеологію італійців. Під музику герої або ритмічно танцюють, або повільно пливуть парами у вальсі, або синхронно марширують, або вигадують власні танцювальні па, або співають улюблені хіти, або уповільнюються (під впливом допоміжних засобів) і просто спостерігають за тим, що відбувається навколо.

Важливим елементом «Балу» є костюми героїв – яскраві, різноманітних кроїв, відтінків, фасонів – які підкреслюють моду кожного історичного періоду. Разом з костюмами у кожному новому епізоді змінювалася і танцювальна зала: від елегантної вишуканої кімнати будинку-замку, де зустрічалися на балах, до дискотечного напівосвітленого клубу-бару з дзеркальною кулею під стелею.

Актори існують у цій виставі як єдиний механізм, бо майже постійно всі на сцені. Режисер майстерно вибудував кожну сцену, аби увага глядачів перемикалася на потрібного героя, пару чи групу. І дав можливість кожному актору розкритися в тому чи іншому епізоді, поімпровізувати і пофантазувати над характером, манерою поведінки, пластикою і мімікою (усі грають по кілька ролей).

Найбільш вдалою для розкриття акторських потенціалів стала сцена у дискоклубі 80-х років. Нею починається і завершується «Бал». Саме в цій сцені актори грають кардинально різних героїв за психотипами. Цікаво спостерігати, як вони заходять у залу, підшукують собі пару для танців, як рухаються-танцюють. Кожен герой по-своєму цікавий і викликає симпатію своєю схожістю до реальних людей з нашого життя.

«Бал» Маттео Сп’яцці – про циклічність життя, з його стрімкими змінами, з радісними і драматичними подіями, з війнами і революціями, з прогресом і стагнацією у розвитку країни і народу. Сталою і незмінною лишається лише людина, яка прагне бути щасливою, знайти собі пару, жити в мирі. Вистава дає надію на те, що і війна у нашій країні скоро закінчиться, а далі почнеться відновлення України, будівництво нової сильної держави.



[1] Створений на основі вистави театру «Театр дю Кампаньоль» Жан-Клода Паншена.