Мистецтво: місія Кассандри. «Не дивіться вгору» – фільм-застереження напередодні 2022 року

Ольга Ямборко

У 2021 році побачила світ стрічка американського режисера, продюсера, сценариста та актора Адама Мак-Кея «Не дивіться вгору». Жанрово, принаймні, українська вікіпедія називає її кінокомедією, фільмом-катастрофою, сатирою, науково-фантастичним фільмом, драматичним фільмом, чорним гумором і апокаліптичним фільмом. Такий набір жанрових епітетів характеризує її сприйняття глядачем і резонанс у нашому суспільстві. Фільм, знятий як застереження у 2020 році, що вийшов у світовий прокат у грудні 2021 року, несподівано став реальністю – безпосередньо для українців і світової геополітики вже у лютому 2022 року. Мистецтво у будь-яких його проявах – від низьких до високих жанрів – є трансцендентним посередником між нами і часом, де поміж іншим має здатність бути Кассандрою – провісником соціальних зрушень, катаклізмів тощо. Випадок з фільмом «Не дивіться вгору» – явище саме такого порядку.

За сюжетом, двоє американських вчених-астрономів Кейт Діб’яскі й Рендалл Мінді з’ясовують, що до Землі летить комета, яка знищить її за шість місяців. Вони намагаються попередити Білий дім, НАСА, суспільство про загрозу. Для цього вирушають на зустріч з президенткою, беруть участь у телевізійних ток-шоу. Проте їхні застереження ніде не сприймають серйозно: президентка та її адміністрація переймаються політичними скандалами і майбутніми виборами, виступ науковців на ранковому телешоу ведучі перетворюють на фарс, і він губиться на тлі новини про розлучення зірок шоу-бізу. Абсурдність ситуації довершує директорка НАСА – анестезіолог за фахом, а тому дилетантка у сфері космосу, – у своїй публічній заяві вона стверджує про відсутність небезпеки з боку комети.

Кейт Діб’яскі з властивим її віку молодим максималізмом не сприймає такого стану справ та відчайдушно, але безнадійно намагається цьому протистояти, натомість Рендалл Мінді пристосовується у системі – в адміністрації президентки його призначають національним радником з науки, а його багаторічний шлюб підважує роман з відомою телеведучою.

Тим часом, обставини змушують президентку звернути увагу на проблему зіткнення комети із Землею, і ця тема стає лейтмотивом її передвиборчої кампанії – під оплески натовпу вона оголошує про місію космічних апаратів з ядерною зброєю, що повинні змінити траєкторію польоту комети. Але у цей план втручається бізнес-доцільність в особі технологічного мільярдера і спонсора президентки Пітера Ішервелла. Його цікавлять рідкісноземельні метали комети вартістю у трильйони доларів, тож він наполягає на тому, щоб за допомогою експериментальної технології подрібнити комету та спрямувати її уламки у Тихий океан, аби потім потай дістати їх та використати у розробках його компанії.

Астрономи Кейт Діб’яскі й Рендалл Мінді знову об’єднуються з метою протидіяти безглуздому задуму адміністрації президентки та магната, тим паче, що часу на роздуми залишається дедалі менше: комету уже видно з Землі неозброєним оком. Вони організовують кампанію протесту під назвою «Просто подивіться вгору!», залучаючи політиків і співаків. На противагу їм, адміністрація президентки розгортає кампанію «Не дивіться вгору!» на підтримку свого плану. Як наслідок, суспільтво розділяється.

Насамкінець, план влади зазнає невдачі. Поки людство невблаганно наближається до катастрофи, можновладці евакуйовуються в таємно збудованому космічному кораблі на 2000 місць. За певний час пасажири корабля опиняються на іншій планеті з райським первісним пейзажем, однак далекі від розуміння ситуації і непристосовані до реальності, у яку потрапили, – так, через безтурботність колишню президентку з’їдає тубільний птах. Апокаліпсис нічому не вчить і «останню людину», яка вижила на Землі: він знімає розповідь про свій порятунок на смартфон з проханням до глядачів «лайкнути та підписатися».

«Не дивіться вгору» викликав різну реакцію – стриману оцінку кінокритиків на тлі здебільшого схвальних відгуків глядацької ау диторії, у т. ч. в Україні. «Нарешті знято фільм про наш "колективний тупик"... і комета, немов вирок, куди рухається людство... вирок всій цій "вітрині", у якій ми живемо. [...] Для мене, найкращий в очікуванні чесності від кіно, фільм цього року...» – прокоментувала свої враження від «Не дивіться вгору» українська акторка Ірма Вітовська[1].

Відразу після прем’єри, за поданням самого режисера[2], алюзії фільму були переважно одностайно прочитані: у ситуації апокаліптичного сценарію для планети глядачі розгледіли проблему глобального потепління на Землі, а в образі президентки США – сатиру на Дональда Трампа. Водночас, коли «Не дивіться вгору» щойно вперше вийшов на широкий екран 7 грудня в нью-йоркському Лінкольн-центрі, розвиваючи у сатиричній формі тему «космічного» апокаліпсису, земний сценарій рукотворного апокаліпсису уже перебував на стадії спускового механізму: до повномасштабного вторгнення росії в Україну залишалось 78 днів. Розв’язання у Європі війни, якої вона не знала з часів Другої світової, багатьом обивателям та політикам здавалось такою ж фантастикою, як зіткнення з кометою у побаченому напередодні нового року фільмі Адама Мак-Кея. Незабаром стане очевидним, що «Не дивіться вгору» – синопсис майбутніх подій із влучно спрогнозованими симптомами поведінки сучасного соціуму, характеристиками ключових типажів. Це у своїй статті в «Українській правді» із промовистою назвою «Не дивіться вгору. Як українців (не) попереджали про російське вторгнення» до річниці вторгнення панорамно розглянув Рустем Халілов[3].

Тож у випадку з «Не дивіться вгору» спрацював «ефект Кассандри». У давньогрецькій міфології ця донька троянського царя Пріама вважалася провісницею нещастя – пророчицею, якій ніхто не вірив, коли вона передбачила загибель Трої. Власне, так і сталося з фільмом Адама Мак-Кея, що випередив будь-які найсміливіші очікування суспільства.

Кіномова фільму «Не дивіться вгору» є органічною для своїх місця і часу. «Фільм, знятий акурат так, як коли б у нас лишалося оті 6 місяців і 14 днів, щоб урятувати Землю, і треба було натискати на всі найочевидніші, найбільш "лобові" стереотипи, щоб до кожного дійшло. (Особисто я цілий фільм просміялась і проплакала навпереміну...)», – написала у своєму відгуку Оксана Забужко[4]. Фільм справді візуалізований «під лихоманку»: його камера нагадує метушливо-гарячкові дії героїв і викликає рефлексію на фізіологічному рівні: оку важко зосередитись, адже зображення нефіксоване, хаотичне і мобільне, у ньому нема основного та другорядного – усе тут змішане (передній, другий і третій плани), однаково яскраве. Оператор «Не дивіться вгору» Лінус Сандгрен знаний схильністю до експериментів з цифровими носіями і плівкою. Не стала винятком і ця його робота, в якій були застосовані плівка 35 мм та 16 мм, іноді в аноморфному та сферичному форматах, а також цифрові мовні камери для зйомки сцен на телестудії[5]. На отриману таким чином візуальну какофонію у фільмі накладається ще й звукова.

Драматургія фарсу «Не дивіться вгору» створена з розумінням законів жанру і знанням залаштунків політичного життя у США, роботи тамтешніх ЗМІ. Режисер та сценарист фільму Адам Мак-Кей і співавтор сценарію Девід Сірота – не початківці. В режисерському доробку Адама Мак-Кея були «Гра на пониження» (2015), де йшлося про біржові махінації, що породили іпотечну кризу в США та призвели до світової кризи 2008 року, і «Влада» (2018) – кінопортрет віцепрезидента Діка Чейні часів президентської каденції Джорджа Буша-молодшого, який уособлював ідею унітарної виконав чої теорії конституційного права США на практиці. Обидва фільми зняті у формі драмедії. Поєднуючи драму з комедійними фразеологізмами, Адам Мак-Кей хірургічно відкрив реальні глибинні зв’язки та тенденції у своїх сюжетах, підсилив тим драму, аж ніяк не знецінюючи її.

Девід Сірота – американський журналіст, ведучий авторської колонки у The Guardian, політичний оглядач на телебаченні та радіо, учасник штабів американських політиків у передвиборних кампаніях до сенату та на пост президента, сценарист і кінопродюсер – надихнув Адама Мак-Кея на ідею створення «Не дивіться вгору». Співавтори захопилися сюжетом, у якому б засобом чорного гумору була висвітлена тема екзистенційної загрози зміни клімату. На переконання Адама Мак-Кея, суспільство через ЗМІ її заговорює та навіть заперечує, і це все «жахливо, але водночас абсурдно смішно» [6]. «Це ніби комета прямує до Землі та збирається знищити нас усіх, але нікого це не хвилює», – зауважив Девід Сірота, і його репліка лягла в основу фільму[7]. Свій досвід автори спрямували на зображення стереотипів – чинників катастрофи, виразниками яких є суспільство, політики та ЗМІ. Серед них персоналізовані акценти зроблені на особі президента США як очільника світової наддержави, Пітері Ішервеллі – збірному образі сучасних власників технологічних бізнес-імперій – та науковцях як втіленні голосу раціо, що потопає в «театрі абсурду» сучасності.

Виклична у своїх манерах – квазіділовому стилі одягу, вульгарній мові і не менш фривольному підході до управління справами, – президентка США у виконанні Меріл Стріп є узагальненням сучасних топполітиків – шоуменів за покликанням, що випромінюють ейфорію від отриманих можливостей і вседозволеності. Їхнє оточення рясніє явними дилетантами з амбіціями, формуючи відповідний стиль управління державою. Віцепрезидентом у фільмі є син самої глави держави, а директорка Національного космічного агентства має диплом анестезіолога та належить до числа особистих спонсорів президентки. Цим не здивуєш нині українців, наша реальність сповнена ще більшого абсурду з огляду на призначення директором Державного кіноархіву кінолога або дипломатичним представником України вищого рангу в іноземній державі – сексологині. Надто зрозумілою українцям є і персона магната – основного спонсора президентки Джені Орлін (Меріл Стріп): реальна влада належить йому, і його рішення глава наддержави беззастережно виконує, що в результаті не залишає шансу землянам...

«Не дивіться вгору» є продуктом своєї доби, коли дуже складно привернути увагу глядача, розбещеного гостросюжетним кінематографом. Серіальний формат кіно тут перебирає ініціативу як захопливе інтелектуальне задзеркалля, сфера майстерних маніпуляцій, куди глядач потрапляє без зайвих зусиль – вдома, з дивану. Власне, «Не дивіться вгору» і створений на такій платформі – Netflix – та суголосно її креативно-ідеологічній філософії, започаткованій надпопулярним політико-драматичним серіалом «Картковий будинок» (2013). Відповідно, «больовий» поріг сучасного глядача є випробуваним і дуже високим, тож зовсім не дивує вибір стилістики Адамом Мак-Кеєм для його фільму. Відразу після прем’єри оглядачі порівняли «Не дивіться вгору» з еталоном свого жанру – чорною комедією «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив атомну бомбу» (1964), а Адама МакКея – з її режисером Стенлі Кубриком[8]. Проте, якщо Кубрик показав початок апокаліпсису – розпал ядерної війни, Мак-Кей зазирнув далі: змоделював ситуацію після апокаліпсису, констатуючи, що людину вона нічому не навчить, позаяк реальність не може конкурувати з вітриною віртуального світу.

Чимало українців зустріли Новий 2022 рік під акомпанемент голлівудської топновинки – фільму «Не дивіться вгору», не усвідомлюючи, що самі уже стали героями такого ж сценарію. Минув рік. Через війну росії проти України, ядерні погрози росіян, кліматичні загрози, техологічний розвиток і біологічні небезпеки Годинник Судного дня переведено на 10 секунд вперед, залишаючи умовних півтори хвилини людству до Апокаліпсису (23:58:30). Україна нині переживає свій апокаліптичний стан: знекровлена, з тисячами цивільних жертв і загиблих воїнів, зруйнованими вщерть містами і селами, щодня остерігаючись масованих обстрілів по всій території. Паралельно існує постапокаліптична дійсність, у якій студія «Магарич» «візуалізує мрію українців», вдаряючи проти «русского духу» комедією-караоке «Похорони Путіна» за участі Олексія Арестовича[9]. «Гроші, лайки і репости» телеканал «1+1» залишає потенційним глядачам[10], оголосивши від імені ГО «Спілка підприємців теле- та кіноіндустрії» благодійний збір коштів на цю кінокомедію. Шоу триває...