Ярослав Пілунський: «Я дав собі обіцянку…»

Звикати до військових буднів після цивільного життя Ярославу Пілунському, за його словами, допомагав досвід кіновиробництва з виїздами в поля та ненормованим робочим графіком. «На війні все на межі. Буває лише по три години сну на день протягом місяця. Це нелегко. Але після цього розумієш, що ти ще маєш запас міцності. Йде постійна боротьба між "усе, це межа" та "ні, я можу більше". До повномасштабного вторгнення Росії я вважав себе сильною людиною, бо міг витримувати кілька діб роботи на знімальному майданчику. Але на війні я став поряд із такими людьми, які для мене є богами Одіна[1]. Вони місяцями ходять у бої та зберігають при цьому моральний дух. Завдяки їм я живий».

«Я сподіваюся, що мені вдасться бути у перших загонах ЗСУ, які зайдуть до Криму. У мене є своя історія з цього приводу. Коли мій батько помер, я намагався приїхати до Криму на похорон. Але співробітники ФСБ мене не пропустили. І тоді один із російських прикордонників запитав, чи не маю я наміру пробиратися до Криму полями? Я відповів: "Що ж я – дурень? Лише на танку". Він "проковтнув" цю мою відповідь, вдавши, що не почув її. Але я тоді дав собі цю обіцянку. І коли зустрівся з Адамом, зрозумів, що я маю шанс здійснити цю обіцянку і заїхати до Криму на танку», – згадує Ярослав Пілунський.

Радіо Свобода, 15.02.2023