Анімаційна шевченкіана

Лариса Брюховецька

---

Режисери анімаційного кіно, хоч і не часто, та все-таки зверталися до творчості Тараса Шевченка. Маємо три фільми останніх десятиліть: «Тополя», «Причинна» і «Кобзар 2015: За байраком байрак». Серед них найгучніша – «Причинна», що здобула низку нагород на українських кінофестивалях, побувала на 32-х міжнародних, хоча там нагород не здобула. Судячи з трейлера, іноземна аудиторія могла не сприйняти надмір динамічних прийомів.

За хронологією найпершою була «Тополя» (1996, «Укранімафільм»). Національно виразна стрічка цілком відповідає першотвору – романтичній баладі раннього Тараса Шевченка. Зображально елегантна, вона свідчить про обізнаність її авторів – сценаристки Наталі Гузєєвої, режисерки Валентини Костилєвої й художників Оксани Карпус та Дмитра Чурилова – з українським образотворчим мистецтвом ХІХ століття, що трансформувалося в сучасну стилістику. За характером співзвучна з українською анімацією, що мала власне обличчя. Її класичну гармонію доповнив композитор Олег Ківа.

Час, коли створювалася ця 10-хвилинна лялькова анімація, був уже несприятливим, кіновиробництво в Україні фактично перестало фінансуватися, і державна студія «Укранімафільм» трималася з останніх сил, можливо, завдяки мізерним кошторисам стрічок та силі інерції творчого піднесення кінця 1980-х–поч. 1990-х. Ентузіастками виступали переважно жінки. «Тополя» – це лялькова анімація, що зберігає зміст і дух Шевченкового твору, розкриває подану в романтичному ключі тему кохання. Сила його виражена у вірності дівчини коханому. Вона в полоні спогадів-видінь, відкидає сватання заможного козака, відмовляється від вигідного шлюбу, не слухає матері, що бажає добра своїй дитині, і йде до ворожки вивідати хоч щось про милого. Та дає їй чарівне зілля, яке треба випити тричі, і «коли втретє вип’єш, не питай, що буде». В постаті й рухах дівчини – готовність прийняти невідоме, яким би воно не було.

Вступні епізоди вирішені у світлих тонах, ніжна постать милує зір, і це зображення навіть контрастує з наростанням тривоги у пісні, що звучить за кадром (співає Н. Гура). У цю лаконічну сюжетну лінію делікатними флешбеками вклинюються спогади дівчини про коханого. Пісенний супровід посилює її переживання. І навпаки, епізод у ворожки – це непроглядна темрява, де ледь вгадуються обличчя і руки дівчини та невиразний силует бабусі.

У стрічці немає й натяку на сльозливість. Це екзистенціальна драма стислої форми, чого вимагає сам характер цього виду кіно, тісно пов’язаного з образотворчим мистецтвом. У ній окреслені індивідуальні персонажі – дівчини, її матері, знахарки (чоловічий персонаж постає у спогадах героїні).

В цій вишуканій роботі імпонує атмосфера загадковості й містичності, передана завдяки віртуозному володінню технікою, втілені мистецькі традиції авторського кіно. Серед екранізацій творів Тараса Шевченка, що фігурують у цьому огляді, вона є найбільш адекватною оригіналу.

Анімаційна шестихвилинна стрічка «Кобзар 2015» Богдана Шевченка знята 2016 року на кіностудії «Укранімафільм» спільно зі студією «Барабан» (продюсер – Максим Прасолов, композитор – Антон Байбаков, аніматор Дмитро Луценко, текст читає Олег Стальчук). Презентована була 9 березня 2017-го. Створена за мотивами поезії Тараса Шевченка «За байраком байрак» з циклу «В казематі».

Цю поезію актор в кінці читає за кадром, а все дійство готувало глядача до її сприйняття. Аби глядачам було зрозуміло, про що йдеться (стрічка без слів), автори запропонували анотацію. «В останній третині XVIII ст. гетьман Петро Дорошенко уклав союз з турками, маючи намір з їх допомогою захопити Річ Посполиту. На знак вдячності туркам люди гетьмана гнали цілі села своїх же одноплемінників і продавали їх у рабство до Кафи. У цей же час лідер Січі Іван Сірко, дізнавшись про це, наказав знайти і покарати зрадників свого народу. Курінні козаки наздогнали три сотні работорговців біля одного хутора, де вони були порубані на частини, позбавлені натільних хрестів і викинуті в річку, щоб земля українська не прийняла зрадників».

В анотації дивують історичні «знання» її укладачів. Поперше, як це могло бути в останній третині XVIII ст., якщо Петро Дорошенко став гетьманом 1665 року? По-друге, в Петра Дорошенка не було намірів захопити Річ Посполиту[1].

Головною містичною темою твору є мертві козаки, котрих не прийняла земля через їхні гріхи. Візуальне вирішення стрічки – це чистий експресіонізм, що викликає чіткі асоціації з напрямом у німецькій графіці й німецькому кіно 1920-х років. Те саме опертя на твори романтиків середини ХІХ століття, ті самі неймовірні пристрасті, що формують атмосферу напруги й безвиході, та сама деформація реальності й містичні сюжети. Хіба що в Тараса Шевченка є опертя на конкретний історичний факт. Утім, продюсер стрічки Максим Прасолов візуальну ідею пов’язує з фільмами жахів, бо впевнений, що сучасній людині треба подавати Шевченка по-новому, «в стилі зомбі-горора». На його думку, якщо працювати з Шевченком як з кріпаком, то це буде сльозлива шароварщина. А якщо як зі Стівеном Кінгом, як з автором горорів, то буде зовсім інше ставлення.

Залишається тільки подивуватися, як після такої установки у графічному візуальному вирішенні фільму режисер і художник зуміли все-таки зберегти національний стиль, а не дати форму стандартно-глобалізованого продукту. Над мультфільмом працювали цілий рік. Завдання не було простим технічно: робили більше 400 малюнків у складному стилі українського бароко. «У нас не було технічних кадрів, це все зроблено рукою нашого художника Олексія Чебикіна. Анімовані всі сцени з його малюнків. Кожну фігуру різали на частини – від 20 до 140 – і ці частини анімували», – пояснив режисер Богдан Шевченко.

За словами Олексія Чебикіна, «Обрано вірш "За байраком байрак", оскільки саме він найбільш інформативний за зображеннями, композицією, історією. Окрім цього, події, які описано в цьому вірші, дуже актуальні й зараз». Творці також заявили, що хочуть модернізувати українську міфологію, культурну спадщину й планують створити повноцінний серіал на основі «Кобзаря»[2]. Планувалося 12 серій. Невідомо, що завадило, але, на жаль, наміри не були здійснені. Можна припустити, що продюсеру не вдалося адаптувати Тараса Григоровича в дусі Стівена Кінга.

Дебютний анімаційний фільм Андрія Щербака «Причинна» (композиторка Тетяна Шамшетдінова, продюсери Геннадій Кофман, Ольга Бесхмельниціна, кінокомпанія «Магіка-фільм», 2017) створений за мотивами однойменної балади Тараса Шевченка і, як підкреслювалося в рекламній інформації про нього, тісно переплітається із сучасними подіями на Донбасі.

Автор сценарію, художник і режисер Андрій Щербак стверджує: «”Причинна” – дуже емоційний фільм. Я хочу наблизити глядача до почуттів головних героїв. Сам я переживав подібне, коли почалася війна на Донбасі. Куди б я не пішов – емоційний вакуум і інформація, яку можна було трактувати як завгодно». З іншого боку, він коментував: фільм не про війну, він про глибокі переживання, близькі кожній людині. «У нашому фільмі немає ворога. Шевченко ніде не говорив, на війну пішов козак чи завербувався за контрактом, із французами він воює чи з росіянами. Хоча, зізнаюся, багато хто радив мені спекулювати на цій темі».

Фільм виконано у техніці живопису. Режисер пояснював, що живопис – це єдиний документ, який ми маємо про події 200-річної давнини. Саме за живописом, не за світлинами, ми знаємо, який вигляд мали люди того часу, яке в них було вбрання, чим вони жили, як вони бачили природу. Історія, виконана в стилістиці живопису, буде переконливою і матиме вигляд документа. А решта технік буде підкреслювати мультиплікаційність[3].

Перший Шевченків «Кобзар» побачив світ 26 квітня 1840 року, й на честь цієї події 2017 року відбулися безкоштовні онлайн-покази фільму «Причинна». На відміну від двох попередніх фільмів, авторці цих рядків не вдалося знайти в мережі стрічку, лише трейлер – кінокомпанія «Магіка-фільм» захистила його від несанкціонованого перегляду[4]. У 2018 році картина отримала Гран-прі фестивалю «Відкрита ніч» та «Золоту Дзиґу» за найкращий анімаційний фільм, у 2019 році – Премію ім. Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва.

Кожен з трьох фільмів виявив творчу індивідуальність постановника і художників, які з ним працювали, водночас підтвердивши безмежний діапазон творчості великого поета.

30 листопада 2022 року стало відомо, що «Причинну» показали у Лісабоні в рамках благодійного проєкту «Shortcutz Lisboa» і кошти, зібрані на події, найближчим часом направлять на допомогу ЗСУ, на підтримку збору «Гривня на перемогу».

Тим часом маємо сенсаційне повідомлення: 20 студентів другого курсу анімаційної режисури КНУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого, художньою керівницею якого є Олена Касавіна, свою короткометражну анімаційну стрічку «Садок вишневий» на вірші Тараса Шевченка, над якою працювали з лютого по червень 2022 року, подали для участі у відбірковому на «Оскар» 47-му МКФ у Клівленді.