Мистецька Буча... За пару років до війни

Валентина Грицук

Ця стаття була написана про О-Фест у Бучі перед війною. А нині це – погляд у мирне, прекрасне минуле... Ворог зі Сходу дивується українській європейськості та культурі і вперто жорстоко руйнує це. Але не вдасться. Все буде Україна!

8 червня 2020 року відкрився у Бучі, а 9-го продовжився і завершився у Києві Міжнародний музичний фестиваль, організований Київським національним театром оперети, Бучанською міськрадою та відділом культури національностей та релігій Бучанської міськради за підтримки Київської міськдержадміністрації.

На його відкритті, при головному вході у міський парк Бучі, співак Олег Скрипка, родом з Бучі, «проста людина» в шортах, сказав, що в Парижі (де він раніше жив-творив) він такого парку не бачив. Генеральний директор-художній керівник Театру оперети, автор ідеї фесту Богдан Струтинський засвідчив (хоча не раз це довела сама історія), що Європа починається з Києва.

А свідки першого дня фестивалю (гадаю, не лише я) можуть гордо сказати, що Європа не з Києва, а з Бучі починається. Відштовхуючись від цього твердження, можна згадати, що буч є багато: село Буча в Угорщині, село Буча в Румунії, хутір Бучин (напевно, син Бучі) на моїй рідній Волині на Любешівщині, де в Свято-Миколаївському храмі біля Стоходу і Прип’яті міститься одна з найбільших святинь православної України – Бучинська ікона Божої Матері...

З латиської-князівської «буча» перекладається як «поцілунок», а з української-князівської на сучасну – як «вир», де Водяник живе. За ним згадуються всі персонажі «Лісової пісні» і висока європейська модерність Лесі Українки.

Один із таких персонажів, Чоловік-Зелений ведмідь (актор у костюмі зі штучного плюща), бродив лабіринтами зеленого Французького дворика, ніби його ожилий ландшафтний елемент, і з ним залюбки всі фотографувалися. Я погладила по плечу цю добру «снігову людину» у 30-градусній святковій атмосфері, адже самій доводилося бродити у костюмі ведмедя спекотним Луцьком на свята, наприклад, на «День Луцька», масовиком-витівником від культурно-освітнього училища. Погладила на згадку про юність. Мистецтво вимагає жертв.

Напевно, ніколи ще не було на театральному фестивалі стільки дітей (багато дитячих програм, доглянутий парк, чудова погода). Складалося враження, що і дорослі, й діти – або збуджено-радісні, або розімліло мрійливі. Дами з білими парасольками від сонця, як у панських маєтках минулих століть, гуляли парком вперемішку з моложавими бабусями в бейсболках та білих кросівках на босу ногу. Мода вимагає жертв.

У масі публіки циліндри на головах і метелики-краватки змішалися з голими спинами в сукнях і голими ногами з-під коротких спідничок і шортів. Чорні окуляри відпочивальників – і прозорі окуляри журналістів. М’які червоні крісла-подушки на зеленій траві під могутніми дубами і соснами – з напівлежачими товстунами в них, а перед ними ажурно-чорна ведуча, обрамлена архітектурою білої альтанки.

Етно, джаз, класика переплелися тут дивовижною примхливою мішаниною, що була виправданою, органічною.

Підтоптані поліцейські-охоронці в чорному – справа, велосипедики, квадровелосипедики з дітьми, закохана романтична пара між ними на ходулях навалювалися назустріч, ледь прошмигнула під аркою зі сплетених рук пари на ходулях зі своїм журналістським блокнотом, не припиняючи писати цей начерк...

Маленькі песики, великі бородаті мачо зі старшими красунями-зірками у таких великих темних окулярах, що не впізнати. Але зірковість – стовідсоткова. Ліворуч величезне дзеркало прихилилося до товстого і прямого, як стріла, височезного дуба з написом на дзеркалі «# і love Ofest». Ніби спеціально, щоб зірки могли помилуватися собою, поправляючи капелюшки.

Поряд сувеніри, серед яких на мене чекав браслет з орнаментом точно таким, як на моїй літній блузочці в цей день. А ще ж цілий субпарк образотворчого мистецтва. В центрі парку, серед музичних, кулінарних, розважальних локацій, – розмістилися митці з дерев’яними скульптурами, живописом та майстер-класами для малих і старих. А ще ж «Поезофонія» за участі відомих літераторів!

Гранд-концерт в літньому театрі парку за участі колективу Національної оперети України та солістів провідних музичних театрів з Азербайджану, Білорусі, Болгарії, Грузії, Ірану, Казахстану, Китаю, Литви, Молдови, Об’єднаних Арабських Еміратів, Польщі, Румунії, Узбекистану – завершив дійство в Бучі, що продовжилося наступного дня у Києві, а наступного року знову повернеться у місце, де витоки Європи.