Репресовані кінематографісти. Аркадій Добровольський

Ольга Устинова

Уродженець Вінницької області Аркадій Добровольський (1911 – 1969) почав свій творчий шлях із написання віршів, поєднуючи це з роботою на різних заводах, до того навіть не закінчивши профшколу через нестачу коштів. Вірші друкувалися в журналах «Молодий більшовик», «Життя й революція», «Глобус». 1930, у віці 19 років, майбутній сценарист долучається до пролетарської літературної організації «Молодняк», яка в свою чергу утворилася внаслідок розколу харківського «Гарту». За рік юнаку вдається вступити до літературно-лінгвістичного факультету Київського інституту народної освіти (нині це КНУ ім. Тараса Шевченка), однак більше однієї зими він там не затримався[1]. Опісля встиг деякий час завідувати Будинком літераторів у Києві. Згодом Добровольський вливається в середовище кінематографістів: на Київській кінофабриці він працював як редактор-консультант і як штатний сценарист. Врешті-решт, 1936 року він стає студентом Всесоюзного інституту кінематографії.

До Великого терору лишався рік. Цей рік, втім, став плідним для митця: окрім збірки поезій «Квітнуть жита», а також збірки оповідань «Подільські аргонавти», видати які він не встиг, Аркадій Добровольський написав кілька сценаріїв: «Щасливий фініш» у співавторстві з Вадимом Охрименком, із Євгенієм Помєщиковим — сценарій до музичної комедії «Багата наречена». За сценарієм «Полюшко-поле» у співавторстві з Помєщиковим був знятий надзвичайно успішний музичний фільм «Трактористи». Визнання за фільм, який був удостоєний Сталінської премії і який показували чи не на всіх кіноекранах СРСР, сценарист не отримав. Ще під час зйомок – а вони відбувалися на Миколаївщині – 15 січня 1937 року Аркадія Добровольського заарештовують у квартирі його приятеля, все того ж Євгенія Помєщикова. Звинувачення стандартні: контрреволюційна діяльність з домішками націоналізму та тероризму[2].

25-річного юнака катували, і він був змушений визнатипровину. «Фізичного впливу» він зазнав не вперше: за три роки до того, напередодні процесу над Миколою Вороним, його побили представники спецслужб, переламавши ребра. Вже навесні 1937 трибунал Київського військового округу засудив Аркадія Добровольського до 7 років ув’язнення і 5 – позбавлення політичних прав. У титрах до фільму «Трактористи» його прізвище не вказали – лишився тільки Євгеній Помєщиков, який, за певними свідченнями, лише вичитував рукопис сценариста[3]. Так чи інакше, ім’я митця, який за фальсифікованим звинуваченням відбував покарання на «Дальбуді» в Колимі, намагалися стерти. Каторга на далекому сході росії не закінчилася по завершенню строку. Влада накинула йому 10 років позбавлення волі, тепер за вірш «Мудрий кролик» [4].

У таборах він валив ліс, працював фельдшером, був директором хлібопекарні. А ще вчив мови із засудженими «шпигунами»: Пітером Демантом родом з Австрії та військовим розвідником Манфредом Штерном, який народився у Чернівцях. Це дозволило Аркадію після звільнення перекладати на українську художні твори з англійської, французької і польської мов[5].

Аркадій Добровольський зміг повернутися в Україну лише 1959-го, у віці 48 літ, після 22 років ГУЛАГу. Дисидент Микола Руденко у книзі «Найбільше диво – життя. Спогади» писав, що не наважувався питати в Аркадія про пережите в концтаборах, звідки той повернувся з епілепсією. Однієї ночі Руденко допоміг другові під час жахливого епілептичного нападу, довізши його до київської лікарні з Ірпеня[6]. Незабаром після повернення кінематографіст знайомиться з Ліною Костенко на Київській кіностудії ім. О. Довженка – разом вони працюють над сценарієм «Перевірте свої годинники» про загиблих поетів Другої світової. На жаль, режисер-дебютант Василь Ілляшенко не впорався із завданням, тому фільм за решту коштів зняв Леонід Осика під назвою «Хто повернеться – долюбить», відійшовши від сценарію. Ліна Костенко відмовилася від авторства.

Аркадій Добровольський, на жаль, не дожив до 60. Захворівши, він потрапив до лікарні, в якій зламав шийку стегна. Помер кіносценарист 10 червня 1969 у Києві, де і похований.