Українське кіно між фестивальним та комерційним успіхом

Анастасія Селянінова

«Перебудова» і «гласність» у Радянському Союзі означали нові можливості для українського кіно. Завдяки значному послабленню цензури могли бути порушені теми, що висвітлювали занепад СРСР, як, наприклад, у фільмах «Лебедине озеро. Зона» 1990 року Юрія Іллєнка і «Кисневий голод» 1991 року Андрія Дончика. Обидва фільми були показані на кінофестивалях та отримали схвальні відгуки міжнародної спільноти. Однак позбавлення від ідеологічного тиску радянської влади не означало, що українське кіно зможе вільно розвиватись і досягати успіху як у комерційній, так і в фестивальній сфері, адже український ринок кіно став відкритим для американських фільмів і водночас вразливим перед ним. Європейська, а тим паче американська, кіноіндустрії розвивались у вільних умовах капіталізму, а для України це означало глибоку прірву між якістю життя наших громадян та решти світу. Зокрема, великою була прірва у рівні розвитку технологій, кадрів, систем фінансування та збуту кіно. Можливість переглядати дешеві піратські касети з закордонними фільмами призвела до кризи кінотеатрів. Дехто з фахівців, отримавши пропозиції працювати на європейських чи американських кіностудіях, залишили Україну. Інституції кіно занепали, а основними кіновиробниками стали телеканали, які змогли отримувати фінансування з державних програм та реклами.

 

Розглядаючи українське кіно в історичному контексті, можемо побачити, що розвитку кіномистецтва спочатку ставала на заваді заідеологізованість, яка протиставлялась успіху комерційному і фестивальному. При цьому, українські митці знаходили можливість створювати шедеври, значення яких відзначали за межами України. Про українське кіно писали Любомир Госейко, Богдан Небесьо, Йоанна Левицька, Джошуа Ферст. Пізніше викликом для нашої кіноіндустрії стала нерівна конкуренція з американським кіно, яке майже монополізувало прокат і витіснило наше вітчизняне кіновиробництво.

 

Від окреслених чинників перейдемо до сучасного становища українського кіно. З одного боку, доступність американських фільмів, зокрема, на піратських платформах означає не просто конкуренцію для українського кіно, а й виховання відповідного смаку в глядачів. Розгляньмо статистику видання «Суспільне» «10 найкасовіших українських фільмів 2021 року», за якою найбільші прибутки з прокату в кінотеатрах отримали фільми «Скажене весілля 3» Любомира Левицького (28.983 млн грн), «Бурштинові копи» Аліни Бухтіярової (7.041 млн грн), «Нереальний копець» Олександра Бєляка (4.107 млн)[1]. Ці фільми є комедіями та спрямовані виключно на комерційний успіх. Крім цього, їх створено за класичними кліше Голлівуду, що відображає актуальні смаки українських глядачів. Хоча саме такі стрічки стають прибутковими, вони дуже низько оцінюються критиками. Загалом відзначається відсутність підтримки українськими глядачами вітчизняних фільмів через упередження щодо їх якості [2]. Конфлікт «фестивального» та «комерційного» зокрема демонструє прем’єра фільму «Стоп земля» 2021 року Катерини Горностай, який отримав нагороди на Одеському та Берлінському кінофестивалях. Незважаючи на досягнення фільму, мережі кінотеатрів обмежували кількість кіносеансів з його показами, очікуючи, що він не буде привабливим для глядачів. Це викликало обурення молодіжної спільноти, яка демонстративно відвідувала покази, щоб показати, що авторське кіно може бути прибутковим. Тобто, незважаючи на те, що українці віддають перевагу низько оцінюваним фільмам, в суспільстві існують тенденції до свідомого споживання кінопродукції.

 

З іншого боку, підняття української національної свідомості у період Майдану та нападу росії в 2014 році і тепер, під час повномасштабної війни, відзначається культурним піднесенням, зокрема у кіно. В українському кінопросторі виникли стрічки «Кіборги» Ахтема Сеітаблаєва 2017 року, «Іловайськ-2014. Батальйон “Донбас”» Івана Тимченка 2019 року, «Чорний ворон» Тараса Ткаченка 2019 року. Водночас на фестивалях відзначається високий рівень українських фільмів, наприклад, «Атлантида» Валентина Васяновича (2019). При цьому, деякі критики застерігають український кінематограф від створення фільмів, спеціально підточених під фестивальний успіх, і аргументують потребу у пошуку унікального авторського бачення[3]. Водночас, українські діячі сфери кіно передбачають вплив війни не тільки на українську культурну ідентичність творців та глядачів, а й на зміст кіно. Варто також відзначити, що, попри певні успіхи нашого кіно, агресія росії проти України матиме негативні наслідки для розвитку кіноіндустрії, як через витрати на відновлення та військову сферу, які будуть пріоритетними перед культурною сферою, так і через втрати митців кіно, яких забирає війна.

 

Підводячи підсумки, становище українського кіно на уявній шкалі між комерційним та фестивальним визначається політичним та соціальним контекстами сьогодення. Так, за радянського періоду «фестивальність» та «комерційність» не так протиставлялись одне одному, як ідеологізованості, якої вимагала влада. З послабленням цензури, як у часи політики «коренізації», хрущовської «відлиги» та кризи СРСР перед розпадом, виникали кіношедеври. У незалежній Україні виробництво прибуткових та визнаних критиками фільмів постало перед новим викликом, пов’язаним з експансією американського кіно. Однак конкуренція з Голлівудом означала більший вплив на комерційний вимір, адже відповідне кіно максимально відповідає смаку широких мас. Фестивальний успіх українських стрічок менш вразливий перед конкуренцією з боку більш розвинених країн, а тому в цій сфері ми здобуваємо відзнаки. Однак, навіть при цьому, на українське кіно очікує довгий шлях розвитку. Варто також згадати про національну свідомість українців, яка зростає у сьогоднішніх трагічних обставинах війни. Саме виокремлення української ідентичності сприяло культурним досягненням в минулому українського кіно і сприятиме надалі, тому ми можемо очікувати на виникнення кіношедеврів, успішних в комерційному та фестивальному плані. Отже, українське кіно формується, попри всі зовнішні виклики, і саме його самобутність та свідомість українського глядача є основою для його успіху в усіх сферах.