Вибір неможливий

Лариса Іванишина

Жіночу логіку неможливо збагнути – цю сентенцію виражає вистава «Як я залишилась сама», поставлена громадянином Франції українського походження Григором Мане на камерній сцені Молодого театру. Алогізм і життєво-побутовий абсурд родинних стосунків вдалося переглянути з акторами Іриною Мельник, Борисом Георгієвським та Романом Равицьким. І вони цей стиль блискуче втілюють. Обидва чоловічі персонажі Іво і Марко – законні чоловіки Анни. З першим, банкіром Іво, щоправда, вона розлучилася після того, як його ув’язнили. Жінка – амбітна вчителька, хотіла розвивати кар’єру і вже стала завучем у школі, тому, щоб чоловік, який в тюрмі, її не компрометував, вона оформила з ним розлучення й вийшла заміж за вчителя фізкультури. Про все це глядачі дізнаються з діалогів подружжя, що тішиться благополучним життям у мирній ідилії свого помешкання. Але з несподіваної появи Іво починає розкручуватися сюжет, власне, психологічне протистояння в цьому любовному трикутнику (ближче до фіналу геометрична конфігурація змінюється на чотирикутник). Анна вторгнення Іво сприймає як замах на її ідилію і хоче позбутися свого колишнього як третього зайвого. Але той заявляє, що йти йому немає куди, тому він залишається. Хоч-не-хоч, у цьому тісному просторі між персонажами мають формуватися стосунки. Про них і мова.

Вистава цікава розкриттям психології персонажів. Іво Георгієвського впродовж вистави майже не змінюється, він, на відміну від Анни, – втілення спокою, з гідністю й без особливих претензій і скандалів пояснює, що має право на місце у помешканні (за відсутністю ліжка спить на кухонному столі). Комунікабельний і життєрадісний Марко, чоловік Анни, потай від дружини ставиться до нього співчутливо, і між обома чоловіками складаються дружні стосунки. Анні доводиться змиритися з фактом співіснування під одним дахом зі своїм колишнім, більше того, ставлення до нього поступово починає змінюватися на позитивне, а коли вона дізнається про його стосунки з іншою жінкою, в неї прокидаються ревнощі – не зізнаючись сама собі, вона воліє залишитися з ним наодинці (комічна сцена, коли вона виряджає Марка на змагання, після чого йде зворушливий і сповнений чуттєвості епізод спогаду про минуле, спільна гра на гітарі з Іво).

Центром вистави є Анна, вона задає тональність, вибудовує атмосферу. Ірина Мельник – акторка психологічного плану, яка передає найтонші нюанси змін. На початку її героїня енергійна, впевнена в собі, але з нею відбуваються еволюційні зміни, й ми бачимо її іншу: заглиблену в себе, коли прокидаються давні почуття, які поєднали її з першим чоловіком. Тим часом з’ясовується, що та жінка, з якою, будучи у в’язниці, познайомився Іво, має вже дорослу дитину, й біологічним батьком тої дитини є теперішній чоловік Анни. Для Марка це шокуюча новина, і його виправдовує те, що про існування дитини він нічого не знав (то був його любовний досвід часів далекої юності, єдина зустріч з дівчиною, про яку він нічого не дізнався і з якою більше не бачився). Комізм у тому, що тепер обидва чоловіки вже остаточно стають суперниками. Причому кожен з них хоче залишитися з Анною. А вона не може когось із них обрати. Тому у фіналі на завісі виникає заключний титр: «Так я залишилась сама».Центром вистави є Анна, вона задає тональність, вибудовує атмосферу. Ірина Мельник – акторка психологічного плану, яка передає найтонші нюанси змін. На початку її героїня енергійна, впевнена в собі, але з нею відбуваються еволюційні зміни, й ми бачимо її іншу: заглиблену в себе, коли прокидаються давні почуття, які поєднали її з першим чоловіком. Тим часом з’ясовується, що та жінка, з якою, будучи у в’язниці, познайомився Іво, має вже дорослу дитину, й біологічним батьком тої дитини є теперішній чоловік Анни. Для Марка це шокуюча новина, і його виправдовує те, що про існування дитини він нічого не знав (то був його любовний досвід часів далекої юності, єдина зустріч з дівчиною, про яку він нічого не дізнався і з якою більше не бачився). Комізм у тому, що тепер обидва чоловіки вже остаточно стають суперниками. Причому кожен з них хоче залишитися з Анною. А вона не може когось із них обрати. Тому у фіналі на завісі виникає заключний титр: «Так я залишилась сама».

Ситуація першоджерела грайлива, таким є і її сценічне вирішення. До того ж динамічне. У цьому – привабливість вистави. Як написано в анотації до неї: «Історія вирує пристрастями та вибухає дотепним гумором».