Ксенія Федоришин: «Завжди залишаємо надію для глядача»

Бесіду з культурною менеджеркою Львівського театру «Воскресіння», організаторкою фестивалю «Золотий Лев» веде Лариса Іванишина

– Ви займаєтеся організацією «Золотого Лева». Коли прийняли цю організаторську естафету і що стимулювало вас до цієї напруженої роботи?
– Насправді, я працювала з моїм батьком, Ярославом Васильовичем, над фестивалем вже 15 років. Ми його організовували разом. Тобто очолити фестиваль «Золотий Лев» не було якимось спонтанним рішенням. І коли в 2020 році батька, на жаль, не стало, то ні Театр «Воскресіння» не припинив своєї діяльності, ні фестиваль «Золотий лев». Актори задіяні як у творчому, так і в організаційному планах. Адже фестиваль є частинкою нашого театру. Аспекти нашої роботи: створення вистав драматичного та вуличного театрів і проведення фестивалю «Золотий Лев».

– Його започатковано в 1989 році. За цей час налагоджено контакти з іншими театрами, фестивалями, у тому числі зарубіжними. Чи є стабільні друзі, які постійно до вас приїжджають, або ви до них?
– Якщо йдеться про українські, то ми багато разів брали участь у фестивалі «Мельпомена Таврії». І цього року на базі нашого театру показували виставу в його рамках. За 34 роки в нас побували чи не всі театри України. З них: Київський театр на Подолі, Чернігівський імені Тараса Шевченка. Луганський театр був у нас цьогоріч, і в 2014 році також. Періодично гості змінюються, але так чи інакше через якийсь час вони повторюються.

Щодо закордонних театрів, то цього разу, наприклад, з Праги приїхав Театр «VOSA». Він уже бував у нас, але приїхав і цього разу, щоб показати свою солідарність з Україною. Вони привезли своє дійство, але ми не могли його показати в центрі Львова на площі, тож показували на локації «Фест Репаблік». Перенесли з міркувань безпеки.

– Вистави фестивалю «Золотий Лев» націлені на певний жанр чи певний різновид театру?
– Упродовж 30 років його гаслом було: «Класика очима експерименту», і ми його дотримувалися. Минулого року повноцінний фестиваль не проводили, оскільки війна і не було фінансування. І тоді ми вперше змінили гасло на «Зігрій солдата взимку». Брали участь практично тільки львівські театри. Ми провели дні «Золотого Лева», щоб допомогти Збройним силам України. А цього року наше гасло – «Театр – мистецтво нескорених», оскільки хочемо показати, що й у часи війни театр рефлексує, розвивається у мистецькому плані. І що культура наша є, буде, і її не здолати. Фестиваль спрямований на глядачів. Усім учасникам вручаємо дипломи.

– Ясно, що без підтримки і джерел фінансування фестиваль не відбувся б.
– Кожного року це – найболючіше наше питання. Якщо чесно, то якість фестивалю залежить від його бюджету. Цьогоріч нас підтримав Український культурний фонд. Підтримує нас Львівська обласна рада. А також глядачі, адже вони роблять свій внесок, купуючи квитки. Цього року ми також допомагаємо ЗСУ, співпрацюємо з Благодійною організацією «Могутня Держава»: збираємо хлопцям на дрони для 124-ї бригади 194-го батальйону. У всіх театрах була інформація, де можна було задонатити і долучитися до збору.

– Це благородна місія, хоча вам самим доводиться збирати кошти на проведення фестивалю.
– Приїзд колективів до Львова – це все кошти. Готель, харчування і навіть організаційна складова, технічна підтримка. Щось доводиться шукати, щось – позичати.

– Як би ви визначили карту театрального Львова? Як вона склалася і яке місце театру «Воскресіння» на ній?
– Львів завжди був театральним містом. Оскільки у нас є 9 театрів державних, є приватні. Всі працюють, кожен у своєму стилі. Для нас не є конкурентами інші театри, бо, якщо ми і змагаємося за глядача, то це швидше з кінотеатрами, кафе, барами, а не з театрами. Ми і самі ходимо на вистави до наших колег, на прем’єри. Тому в нашому фестивалі є львівські театри – вони завжди до нас долучаються. І ми радо їх запрошуємо і співпрацюємо.

– Які у «Воскресінні» найбільш аншлагові вистави?
– У час війни глядач хоче більш легкого матеріалу. Хоча наш театр, якщо взяти з його історії, – духовний театр. У нас був трохи інший репертуар. Потім він змінився, але все одно у нас є чимало мистецьких вистав, що змушують думати: «За дверима» Борхерта, «Іфігенія в Авліді» Евріпіда, «Америка» Србляновича. П’єсу «Будинок без номера» Ярослав Федоришин написав давно, ще у 20 років. І от тільки зараз ми її поставили. Незабаром у нас виходить прем’єра – «Урок» Е. Йонеско. Але, якщо брати вистави за кількістю глядача, то це щось легше, комедійне. Наприклад, «Вечеря з дурнем» або мюзикл «Поїзд зі Львова». А ще «Балаган чесності» Піранделло, який поставив режисер Першого театру Ігор Задніпряний, який зараз на фронті. Власне, минулого року ми на його батальйон збирали допомогу. А загалом наш театр не дуже великий, в репертуарі близько 15 діючих вистав, і всі вони йдуть регулярно.

Вистави у нас різні, та ми хочемо, щоб з нашого театру глядач вийшов з надією. Ми завжди для глядача залишаємо надію на краще майбутнє.

Львів, 7 жовтня 2023 року