Олег Шульга: «Я – актор, і зі сцени потрапив на війну»
Лариса Іванишина
В акторську професію приходять різними шляхами, але можна погодитись, що не часто трапляється, щоб людина, здобувши серйозний інженерний фах, змінила свою роботу на акторську. Олег Шульга це зробив. Хто знає, чи це сталося б, якби не його брат Ігор Шульга, який був актором у Дніпропетровському театрі «Віримо!». Цей театр організував Володимир Петренко ще 1991 року як аматорський, але наполегливість організатора, його вміння згуртувати і спрямувати однодумців дали результат: з 2003 року театр став муніципальним. Того ж року 24-річний Олег влився в його ряди. Згадує про роботу в театрі, про згуртований колектив з незмінним пієтетом.
24 серпня 2017 року на екрани вийшов фільм «Червоний» за сценарієм Андрія Кокотюхи спільного виробництва українських кінокомпаній «ІнсайтМедіа» й Одеська кіностудія та литовської кінокомпанії «Artbox» (Вільнюс). Це був дебют у кіно Олега Шульги. Його для кіно відкрив режисер фільму Заза Буадзе. Він високо цінує органічність актора.
У «Червоному» Олегові довелося зіграти радянського льотчика з Чернігова Віктора Гурова, жертви ГУЛАГу, котрий, утім, не усвідомлює несправедливості радянської системи. Роль психологічно наповнена, адже в таборі цей персонаж опиняється між двох вогнів: з одного боку – репресовані вояки УПА, з іншого – грізний начальник табору (Олександр Мавриць), який хоче зробити з Гурова стукача. Засумніватися у справедливості влади Гурову не дає радянське виховання, а вважати вояків УПА злочинцями не дозволяє порядність. Адже Гуров бачить, як гідно ті поводяться в нелюдських умовах. Так, йому непросто порозумітися з колишніми вояками УПА, і насамперед з Данилом Червоним. Данило проводить з Гуровим короткий курс лікнепу, і той поступово починає прозрівати від сталінської облуди.
Наступним фільмом Зази Буадзе, де Олегу дісталась головна роль – розвідника Антона Саєнка, став «Позивний “Бандерас”». Це ігровий фільм, створений за щоденником реального бійця-розвідника про події серпня 2014 року під час російської агресії на Донбасі. В рядах Українських збройних сил «працює» російський спецназівець – таку інформацію отримало командування, саме тому Саєнка з групою розвідників посилають туди, аби вони виявили ворога. Основна колізія пошуку шпигуна напружена, й напруга посилюється ще й фронтовими обставинами – російські війська збираються обстріляти з важкої техніки мирне село, аби звернути це варварство на українську армію.
У головного персонажа зовсім не войовнича зовнішність, але вдумливий погляд, витримка і швидка реакція цілком достатні, аби розкрити характер Саєнка і переконати глядача у справжності подій. Цей фронтовий детектив знайшов свого глядача. Олег Шульга запам’ятався. До актора прийшла слава, журналістам він розповідає про себе, свою професію, ділиться враженнями від роботи в кіно. На дещо каверзне запитання «Чим актор відрізняється від людей інших професій?» знаходить точну відповідь: «Перерахувати всі якості, які розвиває в акторі його фах, мабуть, неможливо. Уявіть собі, що ви все життя досліджуєте і розвиваєте свою емоційну природу, розширюєте фізичні можливості, підвищуєте свій інтелектуальний рівень, вивчаєте і працюєте з духовною складовою вашої особистості».
Не дивно, що йому й далі пропонують ролі військових. 2020 року Олег Шульга зіграв головну роль у короткому серіалі «Доброволець» (режисер Ахтем Сеітаблаєв). Дмитро – військовий, що повернувся після поранення додому й побачив у своєму мирному місті сепаратиста, з вини якого загинули його військові побратими. Через бойовий досвід актора дехто вважає цю роль автобіографічною. Проте Шульга заперечив: «Я не мав такого тривалого досвіду, як Дмитро, бо він уже кілька років на фронті. А по-друге, він набагато серйозніший вояка від мене. Я – актор, і зі сцени потрапив на війну, а з війни знову на сцену. Найважливішою тут є ось ця трансформація – що війна робить з людиною. Дмитро став воїном, і по-іншому жити вже не може. Хоче знову повернутися на фронт. А я за час своєї служби зрозумів, що я актор набагато кращий, ніж солдат, і можу бути корисним тут і вести свою війну на мирних територіях. І цей серіал є тому підтвердженням: ось так я можу зіграти і ось такий образ можу створити. Думаю, це багато важить, порівняно з тим, який я поганенький солдат».
Ахтем Сеітаблаєв високо цінує актора: «В Олега дуже хороші акторська гама та інструментарій, які дозволяють знаходити навіть у схожій темі абсолютно різні способи вираження. Олег – хороший артист. У нього дуже виразні очі, він гнучкий, пластичний, вміє думати і знає, що запропонувати»[1].
Гадаю, що висловлю не лише свою власну, а й думку численних глядачів, яким заімпонував цей актор. У двох воєнних фільмах він втілив образ бійця мислячого, порядного, сміливого, вмілого, патріотичного, готового ризикувати власним життям. Це далеко не всі риси, його образи багатогранні й наповнені внутрішнім життям.
Останнім часом Олег Шульга знявся в кількох фільмах, зокрема і в невеликій за обсягом ролі військового у драмі «Мати апостолів» Зази Буадзе. Повідомив також про чергову роботу – австралійський проєкт від каннського режисера, який взявся художньо розповісти історію про українського спортсмена вітрильного спорту, який домігся висот, виховав олімпійських чемпіонів та став національним героєм – тренером в Австралії (зйомки цього фільму ініціювала Австралія).
В Україні з пожвавленням кіновиробництва з’явилось чимало цікавих і талановитих акторів. Серед них і Олег Шульга. Його своєрідність у тому, що він викликає інтерес до позитивного образу українця – розумного і надійного, який може помилятись, але завдання неодмінно виконає. На таких тримається наша країна.