Агент «Патріот»: «Довженко, узнав о моем аресте, был сильно взволнован»

Роман Росляк

---

Справа-формуляр Олександра Довженка (зберігається у Галузевому державному архіві Служби безпеки України) містить лише одне донесення агента «Патріот». Воно датоване 14 березня 1938 р. У документі ідеться головним чином про реакцію осіб, наближених до агента (зокрема й працівників Київської кіностудії, з чого можна зробити висновок, що «Патріот» був причетний до кіно), на його арешт і звільнення. Про О. Довженка у донесенні згадано лише раз: під час перебування агента під арештом до його дружини підійшла Юлія Солнцева (отже, дружина «Патріота», знову ж таки, скоріше за все, працівник Київської кіностудії), висловила їй співчуття і сказала, що О. Довженко, дізнавшись про арешт, був дуже схвильований[1].

Подальший текст донесення, де йдеться про виключення «Патріота» зі складу музичного оргкомітету[2], зняття матеріалів, поданих ним у журнал «Радянська музика», тощо, дає змогу обмежити рамки його професійної діяльності музичною сферою. Таким чином, перед нами – професійний чи то композитор, чи музикознавець, чи те й те разом.

Узявши за основу факт арешту та швидкого звільнення (що мало відбутися десь у лютому-березні 1938 р.), професійну належність, можемо висунути поки що версію, що «Патріотом» міг бути композитор, музикознавець, педагог, музично-громадський діяч Пилип Козицький.

Справді, дати арешту, звільнення та написання донесення корелюються. Про це свідчить архівна кримінальна справа П. Козицького, що зберігається в ГДА СБ України. Вона нараховує всього кілька сторінок. Це радше ставить питання стосовно доволі швидкого звільнення композитора...

Підставою для його арешту стали свідчення (яких, проте, у справі немає) невдовзі розстріляного бандуриста Миколи Зайця[3]. 22 лютого 1938 р. оперуповноважений 3-го відділу УДБ НКВС УРСР, розглянувши матеріали по звинуваченню П. Козицького у злочинах, передбачених ст. 54-11 (активний учасник контрреволюційної націоналістичної групи), виніс рішення про обрання запобіжного заходу для нього – утримання під вартою у спецкорпусі Київської в’язниці. Підстава традиційна: перебуваючи на волі, П. Козицький може вплинути на хід слідства[4]. 23 лютого виписано ордер на арешт, і того ж дня композитора заарештували.

Привертає увагу той факт, що в архівній кримінальній справі немає жодного протоколу допиту: ані свідків, ані обвинуваченого. Та й з наявних матеріалів майже неможливо скласти уявлення про перебіг слідства. Крім названих документів, є постанова про зміну запобіжного заходу, підписана 3 березня 1938 р. помічником начальника 5-го відділення 3-го відділу УДБ НКВС УРСР мол. лейтенантом держбезпеки Коньковим. Слідство не знайшло підтвердження щодо висунутих звинувачень. Відтак

П. Козицького з-під варти звільнено, а його справу закрито і здано до архіву[5]. Затвердив постанову нарком внутрішніх справ УРСР О. Успенський. Слід звернути уваги на доволі промовистий текст довідки від 25 квітня 1938 р. на звороті зазначеного документа: «Козицкий Ф. Е. освобожден по распоряжению наркома, не допрашивался»[6].

Отже, вказівка про звільнення надійшла згори. І навряд чи це було випадково. Дуже все це якось сумнівно виглядає: нарком виявляє інтерес до звичайного арештанта, яких тоді були десятки, якщо не сотні тисяч. Погодьмося, що П. Козицький нічим не відрізнявся від інших, хіба що певними «заслугами» перед радянськими спецслужбами. Враховуючи ж його навчання в Київській духовній академії, активне членство в УАПЦ та той факт, що спецслужби доволі активно вербували представників духовенства, з імовірністю можемо припустити, що Козицького могли завербувати, причому не обов’язково у 1938-му під час арешту, а значно раніше.

Отже, 3 березня 1938-го П. Козицький виходить на волю. Судячи з донесення, агент «Патріот» вже наступного дня (тобто 4 березня) з’являється на Київській кіностудії. Там він зустрічає дружину М. Бажана, яка страшенно зраділа його звільненню і поспішила додому, аби повідомити цю гарну новину своєму чоловікові (дізнавшись про арешт, М. Бажан не спав цілу ніч)[7].

Як відомо, П. Козицький активно працював у кіно, створивши музику до фільмів «Донька партизана» (1935), «Повідь» (1936), «Сонячний маскарад» (1936), «Стожари» (1939), «Кубанці» (1940). На Київській кіностудії у сценарному відділі працювала і його дружина Корольова Зоя Михайлівна, мати акторки Гулі Корольової (Гуля знялася у фільмах «Донька партизана», «Сонячний маскарад», «Я люблю», 1936); 1942 р. загинула на фронті; стала популярною завдяки книзі О. Ільїної «Четвертая высота»). Прізвище Корольова – від першого шлюбу з Корольовим Володимиром Павловичем, режисером Державного московського камерного театру і батьком Гулі Корольової.

За документами у списках сценарного відділу числилася не Корольова, а Богданова-Корольова Зоя Михайлівна. Можемо припустити, що, розлучившись із першим чоловіком, до його прізвища вона додала своє дівоче або ж залишила лише дівоче. Принаймні П. Козицький свої листи 1930-х рр. (деякі з них зберігаються у фондах ЦДАМЛМ України[8]) адресував саме Богдановій Зої Михайлівні. Одне слово, попри різні варіації у прізвищах Зої Михайлівни (Корольова, Богданова, Богданова-Корольова, Козицька-Корольова, Козицька), суті справи це не міняє – вона була дружиною П. Козицького і матір’ю Гулі Корольової.

Одним із ключових аргументів того, що П. Козицький і «Патріот» – одна й та ж людина, є рядки з донесення, де згадується дружина агента «Патріот». Перипетії розгортаються, зокрема, навколо фільму «Квітуча Україна». Свого часу дружина «Патріота» звинувачувала працівника студії А. Цапа у «шкідництві», а конкретно в тому, що до згаданого фільму він спеціально підбирав гірші кадри. Після арешту «Патріота» А. Цап зі зловтіхою заявив завідувачеві сценарного відділу кіностудії О. Сироті (останній, не називаючи джерела, ці слова передав дружині «Патріота» після звільнення того з-під арешту): «Долго ли вы будете держать Б-ву в сценарном отделе, – она всюду видела врагов, а врага в своей постели не заметила!»[9]. Отже, «Б-ва» – це, по-перше, дружина «Патріота», а, по-друге, працівниця сценарного відділу Київської кіностудії. Переконатися в останньому також можна за допомогою списку працівників художньо-сценарного відділу Київської кіностудії станом на 1 липня 1938 р.: єдине прізвище, що починається на літеру «Б», – Богданова-Корольова, яка працювала редактором-консультантом[10]. Зрозуміло, щоби не видавати себе повністю, «Патріот» скоротив прізвище своєї дружини з «Богданова» до «Б-ва»…

Донесення агента «Патріот» про реагування на його звільнення з-під арешту та інші питання
14 березня 1938 р.

АГЕНТУРНО

Источник: «Патриот»
14.ІІІ.38 г.

Принял: нач[альник] 7-го отдела. ІV отдел[ения] Акимов

Реакция на мой арест и на освобождение

Л. РЕВУЦКИЙ[11]: «Из-за вас я не купил прекрасного рояля» (надо понимать, боялся за себя и не хотел вкладывать денег в дорогую вещь). Его жена: «Мы несколько ночей не спали, волновались».

СМЕКАЛИН[12]: «А тепер я починаю хвилюватися». На вопрос почему: «У мене така вдача – хвилюватися, коли все лине[13]».

Жена поэта БАЖАНА, встретив меня на фабрике 4.ІІІ, страшно обрадовалась и сказала: «Я сейчас должна поехать домой и сказать матери БАЖАНА, что вас освободили, и сообщить об этом самому Миколі (БАЖАНУ), потому что, узнав о вашем аресте, он целую ночь не спал».

Моя жена передавала, что во время моего заключения к ней подошла режиссер Юлия СОЛНЦЕВА, выразила ей сочувствие и сказала, что Сашко (ДОВЖЕНКО, ее муж), узнав о моем аресте, был сильно взволнован[14].

Отношение руководства оргкомитета (БРЕСКИН[15]), со стороны которого чувствую некоторую настороженность, стремление формально ликвидировать последствия моего ареста (материалы мои и обо мне им восстановлены в 1-м номере «Р[адянської] м[узики]»[16], постановление секретариата об исключении меня из состава оргкомитета он обещал аннулировать), но искренней теплоты ко мне не чувствуется[17].

–––––––––––––

Был вызван к моей падчерице 13.ІІІ приват-доцент РОТТЕНБЕРГ (ушник); высказываясь о приговоре, он сказал: «Мерзким преступником я считаю ЛЕВИНА, большим чем ЯГОДА[18], потому что ЛЕВИН непосредственно убивал; что же касается ПЛЕТНЕВА и КАЗАКОВА, то они менее виновны, ведь их ЯГОДА так опутал, что я не представляю, как можно было бы раскрыть его: ведь к СТАЛИНУ их не допустили бы, а если бы допустили, то ЯГОДА объявил бы их сумасшедшими. Единственный выход возможен был бы таков: прийти домой, написать в редакцию “Известий” или “Правды” письмо о факте поручения ЯГОДЫ и пустить себе пулю в лоб[19]».

–––––––––––––

Резко отрицательное отношение к моему освобождению проявил на [Киевской] киностудии ЦАП[20] (бывш[ий] зам[еститель] директора, ныне консультант по оборонным фильмам). Моя жена обвиняла его перед дирекцией и на закрытом партийном заседании во вредительстве, которое она усматривала в том, что для «Квитучей Украины» ЦАП умышленно отбирал из имевшегося материала худшие кадры[21], что несмотря на отрицательное мнение членов творческой секции об артистах и материалах фильма «Чей кандидат» (реж. ГАЛИЦКИЙ[22] и ДОВБЫЩЕНКО[23]) и своевременные сигналы об этом, ЦАП, как зам[еститель] директора, категорически отстаивал работу режиссеров (фильм этот все же запрещен трестом «Украинфильм»[24]), что на заседаниях сценарного отдела ЦАП всячески тормозит и охаивает сценарии оборонной тематики (сценарий РООМА Абрама25 и др.) – о чем я постараюсь как-нибудь подробнее написать. Во время ареста ЦАП со злорадством заявил СИРОТЕ, зав[едующему] сценарным отделом (о чем последний после моего освобождения, не называя именно ЦАПА, рассказал жене): «Долго ли вы будете держать Б-ву в сценарном отделе, – она всюду видела врагов, а врага в своей постели не заметила!».

Сообщение о моем освобождении произвело на него в буквальном смысле оглушающее впечатление: он сразу прервал свой оживленный рассказ, замолчал, стал мрачным и тотчас же вышел из комнаты консультантов.

РЫЛЬСКИЙ, который все время до моего ареста держался со мной сухо, сторожко, официально, встретив меня после освобождения, тепло пожимая руку, сказал: «Що це ви причіску змінили», – давая понять, что знает причину моей стрижки.

ВЕРНО:

ГДА СБ України, ф. 65, спр. С-836, т. 1, ч. ІІ, арк. 159–161. Копія. Машинопис.