Богдан Тихолоз: «Добре, що глядачі довідалися про Петра Франка»

 

Комунікація з групою «Іншого Франка» почалася 2018 року, коли до нас у Львівський національний літературномеморіальний музей Івана Франка прийшов спочатку Дмитро Кравченко – продюсер фільму із Ganza Film, а потім приїхала дуже захоплена і мотивована Олена Моренцова, яка цікавилась передусім Ольгою Франко, дружиною Петра Франка і відомою галицькою кулінаркою. Продуктом нашої співпраці з Оленою Моренцовою став фільм «Смак свободи» – історія про сучасну дівчину, яка шукає своє місце у гастрономічному світі, зокрема у Львові, та надихається книгою Ольги Франко. Тоді ще не йшлося про Петра Франка. Але у процесі кінематографісти зацікавилися і долею чоловіка Ольги. Й оскільки це для нас дуже рідний персонаж, – він не тільки син Івана Франка, а й перший директор Музею, – такий інтерес у нас викликав велике схвалення. Підкреслю, що ні я, ні Наталя Тихолоз офіційно науковими консультантами фільму не є. Ми були порадниками і, безперечно, зацікавленою стороною, бо як франкознавці прагнемо, щоб якомога більше людей довідалися і про Петра Франка. Наталя Тихолоз працювала над монографією «Петро Франко: Формула долі». Чимало з її досліджень були опубліковані, і творча група фільму, будуючи лінію сюжету, спиралася на них. Ми зазнайомили їх із нащадками Петра Франка, які чимало допомогли у формуванні образу свого славного предка. Напевно, вони є і найсуворішими критиками, позаяк мають цю історію за певний виклик. Але, як і Музей, вони також не були офіційними консультантами фільму. Але ми радо відгукнулись і допомагали.

 

У нас склався загалом дуже позитивний досвід співпраці з творцями фільму «Інший Франко». Музей був однією з локацій зйомок, а інтер’єр слугував прототипом павільйонного відтворення помешкання Петра Франка. Дуже добрі враження залишилися від спілкування з акторами В’ячеславом Довженком та Ахтемом Сеітаблаєвим. Актори перейнялися цим проєктом, хотіли добре зіграти свої ролі, щоб розповісти історію дуже харизматичної, але малознаної постаті.

 

В цілому, фільм має як позитивні, так і негативні сторони. Мій особистий баланс – у сприйманні не як фахівця, а радше як звичайного глядача. Добре, що багато людей, які прийшли на це кіно, довідалися про Петра Франка. Вже те, що фільм виводить таку постать на широкий екран, – незаперечний позитив. Я аналізував відгуки глядачів. Вони перейнялися цією історією, повірили в неї, відзначили акторські роботи, прекрасну фінальну пісню як окрасу саундтреку фільму. Навіть якщо люди помітили певні недоліки, то загальна оцінка була радше позитивною. За своєю тематикою і проблематикою фільм дуже актуальний. Ворог, котрий нищив Петра Франка, зламав його долю і долю його родини, – той самий, з яким ми боремося тепер. Етичні дилеми, які стояли перед Петром Франком, тепер також актуалізовані нашим протистоянням з тією ж, за своєю природою, радянськоросійською імперією.

 

Знаючи певні хвороби українського кінематографу – пафос, театральність, штучність, від фільму можна було чекати гіршого. Як глядач, я повірив виконавцям головних ролей. Інша річ, переглядаючи цей фільм, я думав, а чи є В’ячеславу Довженку та Ахтему Сеітаблаєву що грати?

 

Цей потенціал міг розкритися повніше з кращим сценарієм. Після виходу фільму на екран з коментарів режисера Ігоря Висневського стало відомо про деякі проблеми зі сценарієм. На жаль, не було у нас прямої співпраці зі сценаристами. Ми розповідали про Петра Франка ту історію, яку знаємо. Якби була можливість долучитися до роботи над сценарієм, ми б рекомендували окремі моменти виправити. Сценарій зазнав суттєвих змін у процесі зйомок – візія самих сценаристів, продюсерів і візія режисера та, певною мірою, роль акторської імпровізації, цей текст істотно трансформували. Відтак, історія вийшла дещо пунктирною, її психологічна і філософська глибина недостатньо пропрацьовані. Тут активна робота з історичними та науковими консультантами могла б піти на користь фільму. Не беруся оцінювати, чи був на це бюджет. Кваліфікована робота в рамках такого великого проєкту потребує часу та зосередження і, врешті, певного впливу на результат. Очевидно, що з людьми радилися, але зробили як змогли і на що вистачило грошей. Звідси й низка неточностей у відтворенні історичних обставин. Для мене таким ризикованим ходом у сценарії є зміщення дати арешту Петра Франка і його дня народження однією фразою наприкінці фільму в доповіді спецслужбіста. Насправді це сталося 28 червня, тобто вже після того, як розпочалася радянсько-німецька фаза Другої світової війни. Вочевидь, атмосфера у самому Львові у той час уже була тривожною – це не була ідилія, де люди вільно собі гуляли по парку і насолоджувалися теплими днями. Думаю, історична точність і в деталях, і в головному пішла б на користь фільму.

 

Моя оцінка як фахівця достатньо стримана. Але, вважаю, те, що увага до цієї постаті приведе нових відвідувачів у наш Музей, а дехто прочитає книжку Наталії Тихолоз про Петра Франка або подивиться документальні відеоблоги з її розповіді на нашому YouTube-каналі – це добре.

 

Насамкінець скажу, що вдячний усім, хто долучився до цього проєкту, маючи глибоку внутрішню мотивацію розповісти цю складну і драматичну історію якомога краще. Слід раціонально осмислити плюси і мінуси та в наступних проєктах підсилити той потенціал, який є. Це, передусім, потенціал самого героя. Хотілося б побачити хороший біографічний серіал, який дасть змогу розвинути історію не про один день життя Петра Франка з флешбеками, а розкрити весь масштаб біографії «іншого Франка».