8 лютого у прокат вийшов фільм «Інший Франко» (реж. Ігор Висневський, кінокомпанія Ganza Film). Цей проєкт прогнозовано мав стати «першою великою прем’єрою українського кіно»[1] у 2024 році, та, на жаль, не склалося, позаяк «Інший Франко» протримався у широкому прокаті від одного до двох тижнів та зібрав доволі контроверсійні відгуки. Хай як стрічку оцінили різноманітні кіноблогери, втім, не надто компліментарною є думка самого постановника, що змушує замислитись над процесами в українському кіновиробництві, яке далебі ще не набрало творчої сили, а вже нехтує якістю заради кількості.
«Третій син Каменяра» – під такою робочою назвою 90-хвилинний «Інший Франко» виграв конкурс Міністерства культури України у 2018 році. Його присвячено історичній постаті – синові Івана Франка Петру – співзасновнику національної скаутської організації «Пласт», науковцю-хіміку, викладачу і публіцисту, учаснику національно-визвольних змагань 1917–1920 рр. У стрічці йдеться про останні дні життя Петра Франка, коли під час арешту у 1939 році НКВС змусило його погодитися стати депутатом Верховної Ради УРСР для легітимізації міфу про підтримку серед народних мас приєднання Західної України до СРСР.
Ще до прем’єри, «Інший Франко» здобув нагороду Першого Хмельницького кінофестивалю – приз за найкращу акторську роботу отримав виконавець головної ролі В’ячеслав Довженко. Власне, більшість рецензентів «Іншого Франка» одностайно вважають позитивом стрічки саме гру В’ячеслава Довженка. У своєму творчому дослідженні постаті Петра Франка актор називає найстрашнішим та найважчим той компромісний момент, де його герой зачитував у Верховній Раді УРСР «Акт злуки», коли Львівщину приєднали до Радянського Союзу. «Для мене, – каже В’ячеслав Довженко, – це було найважче питання у відтворенні цієї ролі. Воно було для мене і тим гвинтиком, який вирішив усю подальшу канву, довкола якої я накручував цього персонажа. Тобто мало того, що він був ризиковий, компромісний і завзятий чоловік, він пішов на певну жертву»[2].
Завдяки «Іншому Франку» українська спільнота
змогла відкрити для себе постать Петра Франка. Цю місію фільм вряди-годи виконав. Втім, як це сталося –
окрема історія, і вона радше про те, як всупереч обставинам кіно опинилось на
екрані. Передусім, глядачеві нелегко було потрапити на кіносеанс «Іншого
Франка», часу на це у нього було обмаль. При цьому, у розкладі кінотеатрів
фільм мав найгірші позиції. Тим, кому пощастило побачити фільм, на противагу
думці критиків, здебільшого він сподобався. Мені ж, як автору цих рядків, важко
скласти думку про художні якості «Іншого Франка», позаяк «наздогнати» стрічку в
прокаті виявилось місією нездійсненною – знайдені рідкісні сеанси у
провінційних кінотеатрах Львівщини не відбувалися через відсутність глядачів.
Такий несподіваний результат спонукає замислитися над тим, як функціонує
кіновиробництво в Україні, і чому фільм, знятий за кошти українських платників
податків, поневіряється у прокаті, наче «бідна сирота». Бюджет «Іншого Франка»
склав близько 30 млн грн. Ідея фільму належить продюсерам Ganza Film, тож
проєкт є класичним прикладом «продюсерського кіно», яке, у свою чергу, в
українських реаліях вирощене на телебаченні, відтак до творчості, що притаманно
кінематографу авторському, – нечутливе. Звідси – всі недоліки, які проявилися в
процесі його прокату. З цього приводу режисер стрічки Ігор Висневський
зазначив: «Знімати такі фільми на державні кошти стало системою, за цим стоять
одні й ті ж люди. Найгірше, що вони самі не розуміють, як шкодять нашому кіно»[3]. Системність описаного
явища в українському кіно ризикує остаточно перетворити його на придаток
телеіндустрії, творча і ментальна культура якої в Україні не вирізняється
самобутністю, оригінальним мисленням та продукує меншовартісну ідентичність.
[1] Інший
Франко. https://multiplex.ua/movie/355646. Цитовано 18.02.2024.
[2] «Ми
практично не знаємо, де поховані наші герої». В’ячеслав Довженко про роль Петра
Франка у стрічці «Інший Франко».
https://suspilne.media/culture/684662-mi-prakticno-ne-znaemo-de-pohovani-nasi-geroi-vaceslav-dovzenko-pro-rol-petra-franka-u-stricci-insij-franko/. Цитовано
26.02.2024.
[3] Анна-Лілія
Кокора. «Інший Франко». Фільм, який не подобається ні критикам, ні творцям.
https://localhistory.org.ua/texts/statti/inshii-franko-film-iakii-ne-podobaietsia-ni-kritikam-ni-tvortsiam/. Цитовано 26.02.2024.