Після призначення 2019 року головою Держкіно Марини Кудерчук, робота цієї інституції викликає публічну критику з боку кінематографістів. Національна спілка кінематографістів України раз по раз звертається з листами до влади з приводу її деструктивної діяльності. Зосередимося на тих, що були оприлюднені на сайті НСКУ вже в час повномасштабної війни росії проти України.
2022 рік.
На підставі ЗУ «Про звернення громадян» з приводу
стану справ у Держкіно України кінематографісти звернулися до Президента
Володимира Зеленського: «З 12 березня 2022 року, відповідно до Положення про
Державне агентство України з питань кіно (Держкіно), затвердженого Постановою
КМУ № 262, координацію роботи Держкіно забезпечує Міністр Кабінету Міністрів
(п. 1). Згідно цієї Постанови, Держкіно отримало нові повноваження. Від початку
повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Держкіно не зробило жодних кроків
на поновлення кіновиробництва в Україні, захисту кінематографістів, що
опинилися і без роботи, і без розуміння, як саме діяти при зупинці виконання
проєктів, що були розпочаті в минулому періоді; жодних рішень щодо співпраці з
європейськими фондами, які доброчинно пропонували підтримку.
Зобов’язати п. Кудерчук найближчим часом
прозвітувати громадськості про діяльність Держкіно за період воєнного стану на
виконання вимог Положення про Держкіно після 12 березня 2022 року в частині
планів Держкіно щодо державних кіностудій, які передані Держкіно в управління,
а також з інших питань функціонування галузі».
Вимоги за підписами відомих кінематографістів владою не були почуті. Звітів не було.
Серпень, 2022.
«Порушуючи законодавчі приписи, зокрема, ст. 5
Розділу I Закону України "Про кінематографію" (1998 року з подальшими
змінами), де вказується серед основних принципів кінематографії
"збереження національної та світової кінематографічної спадщини",
Держкіно видає наказ № 100 від 05.08.2022 р. "Про реорганізацію державного
підприємства «Національний центр Олександра Довженка» та передачу повноважень
до державної установи «Науковий центр кінематографії України»", яким
здійснена спроба фактичного руйнування Довженко-Центру.
Наказ викликав величезне збурення
громадянського суспільства і багато в чому дискредитував як Держкіно, так і
державну владу в цілому. Недоцільність такої реорганізації, що приймається без
консультацій з експертним середовищем, визнав і Комітет Верховної Ради України
з гуманітарної та інформаційної політики».
Проте на цю заяву, як і на протести кіномитців, влада не звертала уваги. Національний центр О. Довженка подав позов на Держкіно, і після енної кількості судових засідань 12 липня 2023 Господарський суд Києва визнав незаконним наказ Держкіно про реорганізацію «Довженко-Центру». Його директорка Олена Гончарук повторно виграла конкурс, але контракт із нею досі не підписано – директорка працює у статусі «в.о.».
Літо, 2023.
Журналісти проєкту «Схеми» з’ясували, що Держкіно вже під час повномасштабної війни видало 35 прокатних посвідчень українській компанії, співзасновником якої є російський продюсер Міхаель Шліхт, відомий продюсуванням російських пропагандистсько-патріотичних фільмів. Держкіно у відповідь заявило, що не мало підстав відмовити у видачі прокатних посвідчень компанії Шліхта, та звинуватило журналістів проєкту «Схеми» у «спотворенні інформації».
2023 рік.
Держкіно пропонує на розгляд Уряду стратегію
розвитку української кінематографії до 2027 року. НСКУ, з неабиякими труднощами
домігшись можливості прочитати документ, заявляє: «Запропонований текст
Проєкту не відповідає навіть заявленій меті (не кажучи вже про відсутність
цілого спектру цільових орієнтирів) і у такому вигляді не може бути основою для
подальшої роботи й удосконалення тексту – удосконалювати і розвивати, власне,
нічого. Відтак Національна спілка кінематографістів вважає за необхідне
відкликати запропонований проєкт Стратегії, визнавши незадовільною роботу його
анонімних авторів.
На нашу думку, Кабінет Міністрів України має
доручити відповідним урядовим інституціям розробити нову редакцію Стратегії, з
урахуванням складних кризових процесів, у яких опинилася кіногалузь через
тривалі, упродовж останніх чотирьох років, тектонічні виклики – як для України, так і для усього світу».
У Довженко-Центрі запропоновану стратегію
розвитку назвали не стратегією, а «переліком справ, без обґрунтувань і
конкретики». Водночас вона містить загрозу знищення Національного центру
Олександра Довженка: там пропонують «оптимізувати» кіноархів[1].
2023 рік.
Після дворічного терміну спливли повноваження Ради з державної підтримки кінематографії, яка вирішує, чиї проєкти фінансувати. Але Кабмін України залишив її склад без змін і не провів конкурсу – в результаті відповідальна за український кінематограф інституція стала нелегітимною. НСКУ подала позов проти Кабміну через грубе порушення законодавства. Судовий процес триває. Як бачимо, з керівним органом у своїй галузі кінематографісти змушені спілкуватися мовою юриспруденції. Особа, що не має ні профільної освіти, ні попередньої діяльності в галузі кінематографа, виявила неабиякі здібності, щоб замість співпраці в умовах повномасштабної війни так налаштувати проти себе чисельну кінематографічну спільноту.
4 березня 2024 року
Держкіно оголосило про старт 19-го конкурсного відбору кінопроєктів. А перед цим – про скасування 18-го, результати якого так і не оголосили через початок повномасштабного вторгнення. В Держкіно повідомили, що майже рік тому, 15 березня 2023 року, видали наказ про затвердження нового порядку прийняття рішення Радою з державної підтримки кінематографії та порядок проведення пітчингу. «Враховуючи наведене вище, 18-й конкурсний відбір кінопроєктів скасовано». Старт оголосили після того, як кінематографісти через недовіру до рішень Держкіно закликали владу перенаправити кошти, виділені на кіно, на українську армію[2].
Кінематографісти про Держкіно
Наталка Ворожбит: Лякає прірва між кіноспільнотою і Держкіно, яка існує, яка тільки поглиблюється. Так не має бути. Ця інституція створена для підтримки кінематографістів, які ці гроші ніде не знайдуть, але мають талант і ідеї. Інституція в них зацікавлена, її робота – створювати умови для розвитку кіноіндустрії. І митці не мають бути зручними для інституції. Вони в усі часи були гарячими і радикальними, а особливо в такі як зараз…
А от в чиновників має вистачати мудрості і
досвіду, щоб попри все розвивати процес. Це ж культурна політика, найважливіше
зараз.
Безумовно, нам потрібні і серіали, і комерційні
фільми, але не за рахунок авторського кіно... Дуже болить, що на тлі війни у нас оці внутрішні розбірки. Що
ми не на те витрачаємо свою енергію, маючи такого ідеального ворога зовні…[3]
Сергій Лузановський: Я обожнюю комедії. Але не такі, які пропонують зараз.
– Вже маєте пропозиції на ролі у наступних
фільмах? Або над чим ви зараз працюєте?
– Ні, не маю. Пропозиції були записати проби, але те, що мало бути сценарієм, було схоже на випадково згенерований текст. Комедії. Одні комедії. Я обожнюю комедії. Але не такі, які пропонують зараз. Тому я відмовився. У нас вистачає акторів, які готові зніматись у всьому підряд.
– Чим ще займаєтеся зараз, окрім зйомок в
кіно?
– В ТрО. Минулого року, на початку повномасштабної війни, підписав контракт. Ми перебуваємо в Києві та області. Поки.
– Кіновиробництво сьогодні переживає важкі
часи в Україні чи деяке пожвавлення, попри війну? Які тенденції зараз вбачаєте?
– Я думаю, що зараз майже колапс. Гляньте, хто в нас голова Держкіно. Кварталізація. Чи як це назвати. Єрмакізм? Це насмішка в обличчя українським кінодіячам. Ну, тим, які відрізняють Берґмана від Брессона. Для яких Кіаростамі – це не косметичний бренд. Коротко кажучи, можна багато про що говорити, але це все схоже на диверсію проти української культури. І не тільки культури. Я не хочу здатися снобом, або щось в цьому ключі. Тому і продовжувати не буду.
Пожвавлення я бачу лише в серіальному
виробництві. Але там беруть кількістю. Про якість, на жаль, такого не скажеш. Я
вбачаю тенденції глибокої кризи, попри неймовірний розсип дуже крутих і цікавих
молодих режисерів і режисерок в Україні. І тільки цей факт не дозволяє мені
остаточно зневіритись у майбутньому українського кіно. Всупереч усьому жаху, я
все ж продовжую вірити в розвиток і в те, що в нас буде повноцінна нова хвиля
українського кінематографа, та вона вже є, не вистачає лише сильного вітру[4].
На запитання нашого журналу з приводу оголошення
19- го конкурсу кінорежисер, секретар НСКУ Володимир Тихий відповів: «Я,
як багато інших українських кінематографістів, дуже обурений оголошенням 19-го
конкурсу. Особисто не збираюся подавати свої проєкти на цей конкурс та закликаю
інших колег так чинити. Причин більше ніж достатньо – від нелегітимності Ради
Держкіно (її каденція вже давно завершилася) до некомпетентності та погано
завуальованого дерибану державних грошей під виглядом документування воєнних
злочинів».
[1] 1.11.2023.
https://glavcom.ua/country/culture/dovzhenko-66tsentr-povidomiv-pro-novu-sprobu-likvidatsiji-965931.html
[2] Марія
Кабацій. https://life.pravda.com.ua/culture/derzhkino-ogolosilo-19-y-konkurs-kinoproyektiv-i-skasuvalo-18-y-300345/
[3] Пушнова
Тетяна. Про що соромно мовчати Наталці Ворожбит: кінець мистецтва, старі
демони, новий роман і прірва між Держкіно й кіноспільнотою. Українська
правда. 8.03.2024.
[4] Сергій
Лузановський, актор фільму «Ля Палісіада»: «Це найкрутіша команда, з якою
доводилось працювати». Фрагмент. 4 січня 2024.
https://www.cinema.in.ua/serhii-luzanovskyi-liapalisiada/