На темній сцені вісім молодих людей у вишиванках, на великому екрані документальні кадри зруйнованих міст і сіл України – з цього починається вистава «Дім» випускників та студентів Харківського національного університету мистецтв ім. І. П. Котляревського на міжнародному театральному фестивалі «FLIPT-2024» у місті Фара-ін-Сабіна в Італії. Вісім українських акторів-переселенців приїхали на фестиваль з різних країн: Німеччини, Бельгії, Канади, Словаччини, Болгарії, Польщі, України. У кожного – свій болючий досвід. Робота над виставою почалася з того, що кожен з акторів написав індивідуальну історію – режисер Роман Садовський об’єднав у спільну історію втрати Дому. Маленьке середньовічне містечко під Римом Фара-інСабіна. Мальовнича місцевість з пагорбами та оливковими гаями. Тут проживає близько 13 тисяч мешканців. Назва міста походить від місцевого «fara», що означає «сім’я» або «клан». Саме тут у 1976 році групою акторів і театральних митців, які прагнули створити інноваційний простір, було започатковано театр «Potlach». Він став одним з провідних серед незалежних театрів Італії. А кожного літа, 24 роки поспіль, колектив запрошує на міжнародний театральний фестиваль, що включає вистави, майстер-класи, семінари та зустрічі з артистами з усього світу. Цього року «FLIPT-2024» зібрав 20 театрів із 12 країн, включаючи Японію, Бразилію, Америку, Іспанію, Польщу, Україну. Фестиваль спрямований на розвиток міжкультурного діалогу та обміну, й дуже важливо, що українські митці отримали «право голосу» на цьому форумі.
Вистава Романа Садовського досліджує психофізичний стан людей, які втратили домівку через війну. В його центрі – рефлексії людей від 18-ти до 23-х років. У нині понівеченому Харкові був твій дім, твоя кімната, де ти зростав, читав книжки, мріяв... Ти мав родину, друзів, був щасливим і відчував себе у безпеці. Зараз же залишились тільки невизначеність, невпевненість, життя на паузі… Історії молодих акторів дуже щемливі й повертають нас до нас колишніх – щасливих.
Акторка Анастасія Глазунова пригадує себе шестирічну. Разом із сестрою вони «напекли» тістечок із болота. Поки старша відволіклась, молодша скуштувала «смаколиків». Ця смішна сімейна історія наразі отримала нове значення. Усі ми маємо зв’язок із нашою землею, нашим домом. Ми шукаємо свою напівзнищену ідентичність і проходимо через війну і страждання. Маленьку ладанку з українською землею акторка носить як оберіг.
Село Кислівка Харківської області за 30 км від російського кордону. Кислівка вже два роки – лінія фронту. Акторка Софія Онищенко народилась саме тут: «І коли твій дім і твоє життя там, де кожну хвилину за тобою може прийти Смерть, слова втрачають сенс, – каже вона зі сцени. – Але, якщо ми не будемо говорити про війну, то два мільярди доларів, що витрачає росія на пропаганду, будуть говорити за нас».
Монологи акторів на сцені підтримуються дискретними фізичними рухами і виразними жестами, кадрами воєнної хроніки. «Росія хоче знищити український народ, українську мову, культуру і замінити їх «русским миром». Російська культура несе імперську пропаганду, прикриваючи свої злочини «великою і таємничою російською душею», – ці фрази, написані на екрані, після кадрів зруйнованих українських міст звучать, ніби вирок. Однак жоден з виконавців не виносить на сцену роздуми про посттравматичний стресовий розлад. Незважаючи на важкі випробування, потрібно залишатися борцями – такий основний меседж вистави.
Реакція організаторів та учасників фестивалю на виступ українців була емоційною.
Піно ді Будуо, режисер, керівник театру «Potlach», директор міжнародного театрального фестивалю «FLIPT» (Італія): «Це дуже професійна і дуже емоційна робота. Українські актори говорили з нами про прості зрозумілі речі, яких вони зараз позбавлені через війну. І ми зі свого боку будемо підтримувати й допомагати їм. Українські актори достойні майбутнього».
Кеїн Яшимура, акторка, перформерка (Японія): «Вони молоді, щирі і відверті. І це прекрасна, сильна робота. Зараз, після вистави, я думаю про своїх українських друзів, про всіх людей, що зараз в Україні. Ці актори нагадали мені сміливих білих пташок, і ця робота залишиться в моєму серці».
Даніель Яцевич, засновник і режисер театру «Брама» (Польща): «Як би складно для розуміння це не звучало, але українська культура, на мою думку, зараз переживає ренесанс. І це абсолютно зрозуміло, що українці не хочуть говорити мовою ворога, не хочуть відчувати культуру мови ворога. Країна повинна будувати власну ідентичність, і я вважаю: окрім військових дій, найважливіше, що зараз треба зробити, це зберегти українську культуру – будь-якою ціною».
Рим, липень 2024