Навесні цього року телеканал «Дім» презентував новий проєкт – «Сховища. Вісім історій», серію короткометражок про життя українців, як бачать його під час війни продюсери та автори. Показані історії не пов’язані між собою, окрім єдиного: спільним для них є сигнал повітряної тривоги, що стає відліком початку сюжету. Філософія «Сховищ» пов’язана з політикою державного телеканалу «Дім», що був створений у 2020 році «після консультацій із переселенцями, журналістами та громадськістю» як «дієвий інструмент комунікації з українцями, які вимушено залишили свої домівки, стали внутрішньопереміщеними особами або виїхали за кордон»[1]: «Ми працюємо заради об’єктивного інформування українців та іноземних громадян про події в Україні, заради консолідації української та світової спільноти довкола українського порядку денного, – йдеться на сайті телеканалу. – Ми знайомимо світ із феноменом української багатонаціональної ідентичності, культурної самобутності, хоробрості, згуртованості й патріотизму»[2]. Режисером-постановником усіх серій є Кирило Бін, сама ж ідея «Сховищ», за його словами, виникла, коли він прочитав інформацію про сховище Національної опери України: «Воно збереглося з часів Другої світової війни. У квітні 2022 року наш оперний театр відкрив двері для глядачів і став грати репертуар. Під час тривоги виставу зупиняли, і глядачі разом з акторами і музикантами спускалися до сховища. А там вже розгорталися різні особисті історії»[3]. Власне, цей сюжет ліг в основу другої серії «Сховищ», презентуючи у майже 29-тихвилинному відео перехрестя багатьох життєвих фабул, через які пунктиром проходить війна. На екрані їх втілили Лев Сомов, Олексій Вертинський, Римма Зюбіна, Лілія Ребрик та ін.
Над серіалом працювали одразу кілька сценаристів, тож кожна частина суттєво вирізняється жанрово: серед мелодраматичних історій контрастно виступають 2, 4, 5 і 6 серії. Сюжетні лінії ведуть тут від фарсу, детективу до драми. Так, у серії 4, за участі Дмитра Вівчарюка, Анни Гуляєвої, Дмитра Суржикова, Наталії Корецької та ін., головний герой з вагітною дружиною через повітряну тривогу випадково потрапляє у бар на похорон і одночасно поминки власного батька, що відбуваються у дуже неформальній атмосфері кабаре-стилю, де рікою ллється алкоголь, повії та псевдосвященники співають і танцюють. А жителі елітного ОСББ у серії 6 (у ролях Андрій Пономаренко, Віра Кобзар, Петро Зузяк, Юрій Громовий, Костянтин Корецький, Ганна Бірзул, Олександр Ярема, Григорій Боковенко, Наталя Кленіна, Федір Гуринець, Поліна Носихіна, Роман Соболевський, Вероніка Лук’яненко) в стилі Агати Крісті під час повітряної тривоги проводять детективне розслідування крадіжок у їхньому будинку. Серія 5 (у ролях Єфросинія Мельник, Олеся Жураківська, Михайло Озеров) демонструє трагічну історію дитини, яка разом з тіткою та іграшковим зайцем переховується у підвалі під час обстрілів, і подана крізь призму уяви цієї дитини, тому грань між реальністю і вигадкою тут дуже умовна.
Як глядач сприйняв серіал? «Сховища. Вісім історій»[4] з’явились у відкритому доступі на платформі Youtube 11–14 червня 2024 року й основна кількість коментарів до цих відео, переважно схвальних, датована так само червнем. Загалом, на Youtube-сторінці каналу «Дім» з її 328 тисячами підписників є чимало серіального продукту, опублікованого у лютому-березні 2024 року, інтернет-аудиторія яких складає уже понад 1 млн переглядів. У цьому контексті, станом на вересень 2024 року, коли написано ці рядки, серіал «Сховища» суттєво програє. Найбільший рейтинг тут, з понад 261 тисячею переглядів та близько 200 коментарів, має серія 1 – камерна історія про самотню пару за участі Надії Кондратовської і Влада (Володимира) Задніпровського. Рейтинг наступних серій невпинно спадає до 60 тисяч переглядів останньої, де задіяні В’ячеслав Довженко та Ганна Кузіна, Марія Аглоткова, Олексій Сморігін.
Отже, серіал охопив свою цільову аудиторію каналу «Дім», та не вийшов за її межі.
Назагал, цей продукт справляє двояке враження – як своєрідний фастфуд, замішаний зі смакових підсилювачів та інших штучних компонентів, споживання яких призводить до авітамінозу та гастроентерологічних проблем. Розповідаючи українцям про життя під час війни, автори переважно не відчувають пульсу того життя, як загалом не розуміють банального – що, приміром, вазони в напівосвітлених укриттях-підвалах рости та квітнути не будуть, хоч як підливай їх щодня. «Сховища» – гламурний серіал, де між «бути» і «виглядати» пріоритетом є останнє. В його об’єктиві війна – тільки підсилювач смаку, цікава декорація для постановки фешн-сюжету, що представляє певний стиль життя зі своїми цінностями. Так, поява такого сюжету обумовлена реальними обставинами, проте сам він є особливим, непристосованим до життя штучним продуктом, який глядачеві пропонують як певний стилістичний стандарт у системі створення смислів, ідеологій та цінностей у контексті висвітлення війни на фінансованих державою телеканалах. Це слід вважати державною політикою. Рецептура «Сховищ» містить авантюрний мотив та ідилічне звучання – як вихолощений фоторепортаж у модному глянці.
Власне, сучасний телевізійний мінісеріал «Сховища» нагадує жанр поетичних ідилій – коротких віршованих форм ліричного, драматичного чи навіть епічного характеру, що торкались звичайних реальностей буття, проте ідеалізували життя простих людей, пропагуючи умиротворення та гармонію пастушків-«дітей природи», формуючи нереалістичний умовно-фантазійний образ життя. Буколічний (пасторальний) простір – це базовий формат «Сховищ», якого дотримано навіть у, здавалося б, радикальних моментах.
Інше питання, як такий телеканальний продукт, що має державну підтримку, впливатиме на суспільну свідомість і на велике кіно, адже в Україні є сформована кіноіндустрія на базі телемедійних компаній. Свого часу у США телебачення змінило Голлівуд: порушило засилля гламурних сюжетів появою нового виду драми з публіцистичною оптикою авторства найвідоміших теле-, а далі кінодраматургів Педді Чаєфські, Реджинальда Роуза, Рода Серлінга, Теда Мозеля, Роберта Алана Ортура, Гора Відала. Це стало підґрунтям появи у великому кіно політичного трилера як жанру в 1960–1970-х рр. В Україні відбувається ситуація з точністю до навпаки: гламур, ідилію як смисл малий екран нав’язує великому. Малий екран є водночас і великою політикою в Україні. Тож будьмо уважні!
В Україні запущено ще один проєкт, який висвітлює нинішню війну. Його назва – «Очима віри». Це кіностудія, заснована для створення документальних фільмів, спрямованих на глядацьку аудиторію України, Європи, США та інших країн. У проєкті розповідають реальні історії про християн, що переживають біль, борються зі страхом, смутком та розпачем. Режисер проєкту Максим Тузов зазначає, що головне завдання – розкрити життя героя, донести до глядача осмислену віру, якою живе герой документального фільму. «Ми хочемо показати віру у вчинках, висвітлити живі емоції і переживання людей, а також зміну переконань і ставлення до світу, до Бога. В межах проєкту планується зйомка серії документальних фільмів про пасторів, капеланів, волонтерів, медиків, військових, які в умовах війни проявляють цінність та міць своїх переконань».
Наразі відзняті і змонтовані три документальні фільми, які незабаром мають вийти до глядачів: «Євангеліє після 24.02», «Салтівська Еклесія» та «Ось Я. Ось Я». Останній – це фільм про рішення літнього пастора відійти від церковної кафедри та стати волонтером організації «На Щиті» після новини про смерть племінника під Бахмутом. До команди «Очима віри» входять троє ключових осіб: Максим Тузов – режисер, Ігор Богомаз – генеральний продюсер, єпископ та пастор у Кропивницькому, Олександр Приходько – виконавчий продюсер, журналіст. «Наша основна мета – висвітлення ролі Євангельської церкви в житті українського народу та підтримка України через залучення міжнародної гуманітарної допомоги. Ми хочемо показати світові, як віра в моральні цінності допомагає людям у цей складний час», – підкреслюють автори проєкту.
Кореспондент «Кіно-Театру»
[1] https://kanaldim.tv/about/
[2] Там само.
[3] «Я міг виїхати з країни, але повернувся до Києва»: відомий
актор та режисер про виклики під час великої війни. Факти. 7.03.2024.
https://fakty.ua/434389-ya-mog-vyehat-iz-strany-no-vernulsya-v-kiev-izvestnyj-akter-i-rezhisser-o-perezhitomvo-vremya-bolshoj-vojny
[4] Сховища. Вісім історій. Життя українців під час тривоги | Кохання,
драма та співчуття - https://www.youtube.com/watch?v=L6Fw7QFcGfE&list=PLraZ8aXLnvflL2rGAEuEYnSFgwn3qh2je&index=1